М. Білинський

 

З приводу вистави О. Новаківського, П. Холодного, І. Труша і П. Ковжуна

 

Від сьогодні матимемо нагоду оглядати твори чотирьох мистців, яких праця тісно зв'язана зі Львовом. Оригінальна це думка об'єднати одною виставою мистців різних один від одного світоглядом, темпераментом, мистецькими засобами, життєвими шляхами. Чи мріяли коли Новаківський, Холодний, Труш і Ковжун, що матимуть спільну виставу? Кожний з них потребував усіх заль для себе; те, що вони хотіли нам показати, нікому не вміщалося в обмежених виставових стінах.

 

Ще зовсім недавно вони жили між нами і з нами, носилися із своїми щораз-то новими задумами і здійснювали їх. Усі невтомно працьовиті, кожний на свій лад. Аж дивно, що мистці, ще й українці. Ні одні ні другі не мають чомусь слави роботящих — наперекір історії мистецтва та історії України — селянської, споконвіку трудящої країни.

 

Новаківський, Холодний, Труш, Ковжун — чотири індивідуальності. Кожний з них знав і любив своє ремесло, кожний боровся з обставинами, щоб залишитися тільки мистцем. Був час, коли всі жили в тому самому місті і хотіли доконче жити з мистецтва. Який молодечо-романтичний порив! Українське населення Львова не було підготовлене до того, щоб підтримати потребу таких поривів. Воно могло дати прожиток ще десяти іншим великим мистцям, але не могло купувати і розвішувати у своїх кімнатах їх творів. І не диво. Мистці поневолі випереджують своє середовище — навіть коли це середовище має давню сильну мистецьку традицію.

 

Жити і працювати в несприятливих умовах — це теж великий талант. Він вимагає не менше життєвого хисту, завзяття, енергії та саможертви, як малювати образи. Наші чотири мистці доконали не одного з семи Гераклевих подвигів — а якого саме, про це і досі суперечаються ті, що їх знали і що цікавляться мистецтвом.

 

Всі чотири наші мистці мали славу чудаків. Ми бачили їх цілими роками занадто зблизька і не вміли відрізнити їх людських нахилів від проявів їх небуденного таланту. Це звичайне непорозуміння, від якого найбільше терпіли ми самі, не вміючи разом з мистцями захоплюватися їх працею.

 

Кожний з них ходив власною стежкою. Іван Труш мав своєрідну гордість, яка нехтувала громадянством, як знавцем мистецтва. Ця гордість, наче на глум, приневолювала його продавати свої образи будьякому, хто їх тільки купував. Тисячі образів Труша висіло по львівських домах. Він учив пересічних міщан звикати до мистецтва. Та занадто вчасно він побачив, що на мистецькі речі нема часу ні покупців; тоді копіював свої добрі твори багато разів, мовляв: маєте, що хочете — те, що вам до вподоби. Та не копіював Труш свої перші славні твори, мабуть і з сентименту для них, а може тільки тому, що не мав їх під рукою.

 

О. Новаківський був у цьому відношенні повною протилежністю Труша. Він найохотніше не був би взагалі продавав нічого з своїх праць. Збирав усе, що міг довкола себе, щоб залишити після смерти повну галерію. Хотів улегшити роботу історикам мистецтва і музейникам. Дорожив найменшою своєю картиною, ставив якнайвищі ціни, щоб нічого не позбуватися.

 

Посередню дорогу вибрав Петро Холодний. Як справжній професор точних наук він важив усі "за" і "проти" за кожним разом, коли треба було рішитися продати намальований образ. Незвичайно скромний він начеб-то сам собі дивувався, що став професійним мистцем, не маючи змоги сидіти за професорською катедрою або міністерським бюрком. Для нього не будо поділу на "мистців" і "громадянство". Він прийшов до мистецтва як зрівноважений громадський діяч і малював так само природно, як викладав або займався організацією освітніх справ.

 

Наймолодший з них П. Ковжун усе своє коротке життя палав проєктами. У повсякчасних матеріальних злиднях він не мав навіть часу думати про те, як з ними боротися. Ще менше мав він спромоги попрацювати довго над твором, так як хотів і коли хотів. У ньому грала журналістична кров і він готов був кожної хвилини проміняти пендзель на перо, щоб полемізувати з тими, що не розуміли "нового мистецтва" або щоб організувати розсіяних мистців.

 

Труш і Новаківський сиділи на Олімпі і не любили сходити вниз до звичайного споживача. Кожний з інших причин, з інакшого розуміння своїх завдань. Приїхавши з Києва у Львів, Холодний і Ковжун почали негайно організаційну роботу, щоб від її подуву прочистити затхлу атмосферу галицької провінції. І знову не було двох мистців різних вдачею і методами праці, як вони обидва.

 

Труш єдиний з чотирьох дійшов до такої межі, коли тяжко йти вперед з огляду на вік і на вичерпані творчі засоби. Новаківський, Холодний і Ковжун могли ще довго з невгасним запалом давати щораз-то нові речі.

 

Всі чотири мистці пройшли школу чужого мистецтва в чужому середовищі, щоб згодом творити грунт під рідне, нове, між давньою забутою національною традицію і вимогами нової доби. Це та спільна риса, яка об'єднує їх з історичної перспективи.

 

Підімо на спільну їх виставу, щоб поглянути, що вони нам залишили.

 

[Львівські вісті]

 

07.06.1942