Христос Воскрес!
Пишу це в Страсну Середу, це найстрашніший день в цілому році. Страшна, страсна П'ятниця, день Христової смерти, але причиною Христової смерти Юдина зрада. Христова смерть є нашим відкупленням, нашим спасенням і тому навіть для найбільших грішників, це день просвічений небесним світлом надходячого празника Христового Воскресення. А зрада Юди пригадує нам, нещасним грішникам, бездонну злобу людства, його безприкладну, непоняту, прямо загадочну невдячність, пригадує безодню глупоти, добровільне засліплення людей, що не хотять видіти правди, пригадує нам наше засліплення, нашу безконечну, безстидну слабість, наші пристрасти, нашу злобу, всі наші злочини та Юдину зраду святокрацького Причастія, яке для нас усіх христіян є бодай можливим упадком.
Коли хочете кілька слів радісних побажань на Великдень, не кажіть їх нікому писати в велику Середу, бо замість радісних побажань, ви готові почути зойки пекольної безодні, якою є злоба цього світу. Ви готові почути виття скажених собак, якими є ті, що в життю мали нещастя вже не допуститися юдиної зради святокрацького Причастія, але перед тим злочином задержані Божою благодатю, зрозуміли до чого їх пристрасть веде й покаялися. А це покаяння пекольним вогнем в їх грудях наповняє їх душу таким безмірним стидом і жалем, що не багато бракувало, а були би злочинну руку злочинця піднесли на найбільшого добродія, на Спасителя, на Батька, на одинокого Дателя життя і спасення та довгі ще літа по страшній хвилі забуття їх серце виє з болю і як розтоптаний хробак повзає по світу, щоб стерти з душі незмиту й не до змиття пляму тої невірности можність такого злочину.
А однак і велика Середа недалека до світлого поранку Пасхи. І серед найбільшого болю та стиду, якщо з гниючого трупа, яким є грішник, може зробити світлого ангела, жителя небес, то гадка Христового воскресення.
Так є, Браття, Сестри, Діти, — Христос воскрес.
Хоч ми й не достойні, хоч ми нужденні грішники, Христос і для нас воскрес і ось ще один-два дні, а побачимо на небі ясне сонце. Вірою побачимо воскресшого Христа і на крилах небесної надії і більше ніж небесної, бо Божої любови, піднесемося на небо до Христа, Спасителя, до Пречистої Діви, піднесемося до неба, до мети цілого нашого життя, до того добра, що нам ніхто його не відбере, до того добра, при якому наше серце, хоч ще й терпить, але спасається, може якраз терпіннями. Бо нема іншої дороги до спасення як терпеливість, витривалість, лагідність, вірність у сповнюванні щоденних обов'язків і це пересвідчення, що його часом лише надмір болю затирає: від великої Середи, недалеко до світлого Христового Воскресення.
Такі мої побажання для кожного з вас зокрема, для батьків і дітей, для старих і молодих, для тих, що над гробом і тих, що вийшли доперва з колиски, для вас тут і вас там, для тих, що по тюрмах [...] терплять голод і тих, що насичені, для тих, що жиють в Божій благодати і для тих, які сьогодні ще мають руки сплямлені кров'ю. Нехай же для нас всіх без винятку
Христос воскресе!
Писано 1 квітня н. ст. 1942 р.
† АНДРЕЙ Митрополит
[Львівські вісті]
03.04.1942