У Львові дня 31 н. cт. марця 1892.
Тихо, без гамору, без дискусії ухвалив сойм галицкій дня вчерашного справу основаня нової рускої ґімназії в Коломиї. Не піднїс ся анї один голос чи "за" чи "против" анї зі сторони польскої, анї зі сторони рускої. Коли маршалок кн. Сангушко, відкриваючи ґенеральну дискусію над тою справою, запитав: чи жадає хто голосу? — тишина запанувала в сали. Очи польских послів звернулись в сторону послів руских, але нїхто з них не озвав ся з жаданєм голосу. По хвили тишини маршалок, мов не довірюючи, щоби при такій справі обійшлось без дебати, повторив своє запитанє, а коли й за сим разом в сали панувала мовчанка, зарядив голосованє — і внесенє комісії шкільної палата ухвалила однодушно [бодай годї було виразно замітити противників].
Як порівнати вчерашне трактованє в соймі справи нової ґімназії рускої з трактованєм в попередній каденції сойму такої-ж справи — коли то йшло о ґімназію в Перемишли — каждому стане зараз перед очи величезна різниця: коли тепер справа перейшла серед нїмої тишини, то тогдї она кількома наворотами викликувала бучні дебати, горячі спори, доходячі з сторони більшости польскої аж до неґації Руси устами Торосевичів та Голїївских... Ситуація нинї змінила ся, а що дало причину до зміни, всї знаємо. По заявленях посла Романчука з одної, а намістника краю з другої сторони в падолистї 1890-го року, вчера вже не могли і не сміли упасти в соймі з табору Торосевичів та Гoлїївcкиx такі вискази, як: "нема Руси" або "нема Русинів, а суть тілько москалї та соціялісти", — як то гомонїло серед стїн сойму галицкого в часї попередної каденції. Вчера в соймовій сали бодай нїма тишина панувала. Годї сказати на певно, як би оно було, коли-б той, що дня 25 падолиста 1890-го року проголосив становище Русинів галицких — коли-б провідник рускій, голова обох клюбів руских — посол Романчук міг був вчера бути в соймовій сали. Годї — мовимо — сказати на певно, але можна допускати, що в такім случаю могла була вчера розвестись і дискусія, навіть могла бути визвана зі сторони польскої, — але то річ певна, що в дискусії тій не сміли-би вже з табору польского упасти слова неґації, як то було попереду, — не сміли би упасти, хоч Торосевичі та Голїївскі в душі може ще й вчерашного дня мали про Русинів тую саму гадку, що перед шести лїтами. Знаємо-ж і те, що сим разом більшість польских послів в комісії шкільній обстала супротив ректора Балясица за потребою рускої ґімназії в Коломиї так добре, як-би й рускі посли... І инакше годї було: сповненя сеї потреби вимагала сама собою нова ситуація. Комісія шкільна лиш могла хиба холодно трактувати річ, як і справдї холодно трактує єї в мотивах свого справозданя, — з різними засторогами, навіть з посередним висказом засади, що рускі ґімназії можуть бути основувані тілько в таких містах, де суть також ґімназії польскі [отже длятого не в Чорткові, але в Коломиї] і з досить елястичною стилізацією дотично часу і условій, при яких руска ґімназія в Коломиї стане "самостійною". Та се послїдне зависїти буде вже від адміністрації шкільної, а не від сойму, — сойм своє дїло покінчив вчера.
Як оно й було з доведенєм тої справи до доброго кінця, а вчерашна ухвала соймова, хоч і переведена серед нїмої тишини, мусять викликати вражінє добре — як у Русинів, так і у всїх тих Поляків, котрі розуміють вагу полагоджуваня потреб народу руского з огляду на добро обох народів краю. І нїхто не відмовить признаня всїм тим чинникам, котрі до такої ухвали довели — без огляду на мотиви, які хто з-поза Русинів мав при полагодженю тої справи, — на мотиви, які мало правительство і які мала соймова більшість польска. Сам факт ухвали має вже значінє одного акту справедливости для тяжко під взглядом політично-національним покривдженого народу руского в Галичинї — і можна тілько бажати — як в интересї обох народів краю, так і в интересї держави австрійскої, — щоби за тим актом ишли скорим темпом дальші.
Нова руска ґімназія у всхідній Галичинї — се заспокоєнє одної з потреб Русинів, які правительство по змінї ситуації признало за конкретні на дану хвилю, а котра зависїла від рішеня сойму. Коли-ж уже сю — до якоїсь міри скомпліковану справу полагоджено щасливо — завдяки обставинї, що соймова більшість польска зрозуміла ситуацію і поступила згідно з интересами обох народів краю і з интересом держави, — то тим актуальнїшими для руского народу в Галичинї мусять нинї статись ті єго потреби, котрих полагодженє зависить єдино від доброї волї і енерґії самого правительства — центрального або й краєвого. Маємо надїю, що і ті потреби руского народу будуть заспокоєні в скорім часї, а соймову ухвалу вчерашну приймають Русини яко надїйний завдаток на переведенє з часом рівноправности обох народів краю, щоби оба могли жити і розвиватись побіч себе в згодї і гармонії, кождий для призначеної собі ролї і цїли в будущинї...
[Дѣло]
31.03.1892