Пантеон національної пам'яті

Гучний скандал із раптовою ексгумацією останків подружжя Кандиб на Ольшанському цвинтарі у Празі актуалізував ідею створення в Україні національного пантеону, яку не надто активно обговорювали впродовж уже кількох років. Зрушити її врешті хочуть в Українському інституті національної пам’яті. Нині там напрацьовують концепцію єдиного місця найбільш почесних поховань в Україні, яку незабаром – буквально впродовж місяця – обіцяють представити громадськості. А паралельно думають, як опікуватися більш як 200 тисячами поховань українських діячів за кордоном, аби не могла повторитися така ситуація, яка сталася з могилою Олександра Олеся (Кандиби).

«Спершу ми хочемо залучити до дискусії експертні кола. Йдеться про людей, яким є що додати. Адже наразі ми презентуватимемо лише першу редакцію Концепції і розуміємо, що потрібно ще багато роботи, аби її доопрацювати», – пояснює «Z» директор Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

Перепоховання Олксандра Олеся із дружиною у Києві

Що таке пантеон в українській версії?

Як зазначають в Українському інституті національної пам’яті, пантеон – це не цвинтар і не алея почесних поховань. За задумом, це має бути символічний простір у центрі української столиці.

«Ми не плануємо перезахоронювати там сотні чи тисячі видатних українців. Пантеон – це знакове і протокольне місце. Місце, куди можна буде приводити молодь, військових, і яке символізуватиме тяглість поколінь українців у боротьбі за свою державу», – розповів «Z» співробітник Українського інституту національної пам’яті Павло Подобєд.

При цьому розробники концепції наголошують – дуже важливо розуміти, що Пантеон не є і не може бути партійною візією історії. «Це не буде бандерівський, мельниківський, республіканський чи будь-який інший пантеон. Він об’єднає людей, яких вирізняє заслуга перед Україною», – каже Павло Подобєд.

Пантеон для кого?

За концепцією істориків, на відміну від полів почесних поховань, які є в різних містах України і котрі час до часу поповнюються новими могилами, кількість поховань у пантеоні має бути зведена до кількох десятків. Йдеться про тих, хто зробив непересічний і винятковий вклад у розбудову країни, завдяки яким Україна відбулась як держава. І тут основне питання – хто і за якими критеріями визначатиме цей «винятковий вклад».

«Коли ми говоримо про винятковий внесок, то, очевидно, йдеться про те, що людина зробила щось надзвичайне для України, а її здобутками та внеском ми послуговуємось і донині. Тут, наприклад, можна назвати низку прізвищ: Симон Петлюра, Павло Скоропадський, Степан Бандера, Євген Коновалець, Андрій Мельник та інші», – пояснює Павло Подобєд.

Для визначення вузького кола вибраних обіцяють створити спеціальну фахову комісію. Вже її думки та напрацювання виставлятимуть на розгляд громадськості.

Як зазначають історики, разом із визначенням критеріїв, кого захоронювати у пантеоні, перед експертами буде ще один виклик – спробувати віднайти могили частини видатних діячів, які, можливо, ще збереглись, але історикам не відоме точне місце їх розташування.

Найскладніше, за словами експертів, буде з найбільш віддаленими у часі від нас похованнями – йдеться про могили княжої доби. Розташування практично всіх захоронень того часу нині невідоме, локалізувати та відшукати більшість із них майже неможливо. Зараз тривають хіба що дослідження ймовірних решток Ярослава Мудрого, які, можливо, були вивезені в роки Другої світової війни і нині зберігаються в одній із церков Нью-Йорка (США).

Мазепа і Петлюра на меморіальній композиції "Чотири постаті – одна ідея" у Лохвиці

Не набагато краща ситуація і з похованнями періоду козаччини. За словами Павла Подобєда, єдине реальне збережене гетьманське поховання на території України – могила гетьмана Скоропадського в селі Гамаліївка Шосткінського району Сумської області.

«На жаль, ми не маємо могил найвідоміших гетьманів – ні Богдана Хмельницького, ні Івана Мазепи. Нам треба збирати ще багато кісток відомих українців по світу. І, на жаль, не всіх зберемо», – каже Володимир В’ятрович.

«Через те, що періоди нашої державності були нетривалими, часто переривались, а також відсутність національної усипальниці, маємо дуже мало збережених могил. Тому в Пантеоні поруч із реальними могилами повинні бути і символічні поховання. Адже завдання створення пантеону – демонстрація тяглості історії, традиції боротьби за незалежність української держави від княжих часів через козаччину і до сьогодення», – пояснює Павло Подобєд.

Водночас в установі допускають, що на місце в Українському національному пантеоні можуть розраховувати не лише етнічні українці. Широкої дискусії щодо цього питання ще не було, але серед перших претендентів озвучують прізвище поляка В’ячеслава Липинського як одного з творців української консервативної доктрини. Однак, зазначає Павло Подобєд, на жаль, його могилу досі шукають. Похований В'ячеслав Липинський був 2 липня 1931 року на католицькому кладовищі у с. Затурцях на Волині. Однак до наших днів цей цвинтар не зберігся: за радянської влади всі поховання знищили. Нині там лише символічна могила В'ячеслава Липинського.

Де його можуть створити?

«Пантеон має постати у центрі української столиці. Це має бути місце, що відповідатиме протокольним заходам, зі зручним під’їздом та з достатнім простором для проведення урочистостей. Там також мусить бути достатньо місця, аби створити необхідні архітектурні об’єкти», – каже Павло Подобєд.

При цьому працівник інституту не називає конкретного місця. Раніше у пресі вже озвучили три можливі локації пантеону в Києві – Аскольдова могила, Меморіал вічної слави та місце, де нині є Арка дружби народів.

В інституті кажуть, що раніше чиновники пропонували під пантеон місця, зокрема на Черкащині – йдеться про Канів, та ділянки на окраїні Києва. Однак таке розташування суттєво ускладнить можливість проведення там протокольних заходів. Водночас із дискусією щодо конкретного місця експерти готові зачекати. Головне, на думку істориків, у суперечках про місце не загубити самої ідеї створення національного пантеону.

Коли планують відкрити пантеон?

«Ми вже провели дискусії з громадськістю, інтелектуалами, митцями та істориками щодо створення такого пантеону, – каже Павло Подобєд. – До обговорення були залучені Юрій Макаров, Кирило Галушко,  Яросав Тинченко, Вахтанг Кіпіані та багато інших».

В інституті пояснюють, що створення пантеону – справа не одного чи двох, а, мабуть, і не п’яти найближчих років.

Однак найважливіше – почати рух у цьому напрямі. Тож історики сподіваються, що незабаром відбудеться принаймні перше засідання організаційного комітету зі створення пантеону. Такий оргкомітет був створений указом Президента України ще у 2015 році. Його співголовами є прем’єр-міністр та голова Адміністрації президента, однак жодного разу він ще не збирався.

Урочистості на Аскольдовій могилі у роковини Крут

«Ми працюємо над ідеями й одночасно чекаємо на політичну волю керівників країни, аби зібрати оргкомітет і перейти до реальних кроків: оголосити архітектурний конкурс, зайнятися землевідведенням тощо. Досі не було політичної волі вирішити це питання. У нас керівники держави, на жаль, часто послуговуються принципом, що треба робити з погляду електоральних симпатій. Наш політикум часто рухається за найменшим спротивом і схиляється до того, чого найбільше очікує суспільство. Ідея створення національного пантеону нині популярна серед інтелектуальних кіл. Але підтримки в інтелектуальних колах мало. Тому часто чуємо: не на часі, немає коштів, йде війна тощо. Але насправді тому і потрібно робити це зараз, коли війна. Вшанування людей, які присвятили себе створенню та розбудові держави, найбільше треба робити тоді, коли є загроза національній цілісності. Напевно, на них неможливо швидко пропіаритись, – але це потрібно для держави», – переконаний Павло Подобєд.

Що буде з похованнями, які не потраплять в пантеон?

Попри створення Українського національного пантеону, глобально питання впорядкування і догляду за могилами українців за кордоном це не вирішить. Воно потребує окремої державної політики та рішень.

«Ми пропонуємо на Лук’янівському кладовищі створити спеціальний сектор для перепоховань діячів української діаспори. Саме там тепер спочиває Олександр Олесь. Там є можливість перепоховати кількасот видатних укрїанців. Якщо вдасться створити колумбарій, то більше», – розповідає Володимир В’ятрович.

Однак за словами директора Українського інституту національної пам’яті, там точно не вдасться перепоховати всіх видатних українських діячів із діаспори. За підрахунком фахівців, йдеться про більше ніж 200 тисяч осіб.

«Нам треба розробляти методологію догляду за їхніми похованнями», – коментує Володимир В’ятрович.

Нині в Інституті такий документ напрацьовують. Експерти бачать кілька шляхів догляду за такими могилами. Перший – за допомогою українських дипломатів і дипломатичних представництв країни за кордоном. Долучити до процесу також пропонують громадськість та органи місцевого самоврядування, які могли би брати під опіку ті чи інші могили чи організовувати перепоховання на своїх територіях.  

«Ми будемо готові створити велику базу даних з інформацією про діячів української діаспори, які поховані за кордоном. Нею зможуть користуватись органи місцевого самоврядування, аби визначитися, за якими могилами доглядати», – резюмував Володимир В’ятрович.