Ніхто не береже пам'ять більше, ніж дерева. Саме вони протягом десятиліть бачать усе. Минає літо і чергова зима, а дерева собі і далі стоять. І я впевнений – все пам’ятають. Від найменшої деталі до найвагоміших історичних подій – така місія дерев: спостерігати і пам’ятати.
Чи пам’ятаємо ми про них? Написати цей текст мене спонукав черговий скандал із забудовою парку Знесіння. Місце, поруч якого я жив, яким безліч разів прогулювався, де ще років сім тому зустрічався з друзями, показував гостям красу природи в місті, зараз вчергове нагадує, що і пам'ять природи можна стерти. Львів’яни не так часто мають можливість насолодитися бодай якоюсь свіжістю у нашому урбанізованому Львові. Але тепер почали добиратися і до останнього, що у нас залишилося.
Здавалося б, ну що, мало землі? Прошу дуже, будуй скільки хочеш. І у Львові, і в околицях. Але завжди знайдуться ті, хто хоче не просто земельки, а земельки елітної, поближче і до парку і до центру. Маю надію, що місто отримає бодай якийсь зиск з цього будинку. Принаймні, він точно зробить кілька львівських родин щасливими. Хоча навряд чи у цьому будинку передбачені квартири для малозабезпечених чи бійців АТО.
Я вже не кажу про методи цієї відвертої будівельної афери. Фундамент будинку нещодавно почали зводити на ділянці, яка перебуває в оренді до липня 2017 року. Майже гарантовано: той, хто це придумав, має серйозний вплив на тих, хто вирішує питання з наданням дозволів. А бездіяльність тих, хто мав би хоч якось відреагувати, тільки підтверджує підозри.
А далі все буде просто: до липня збудують коробку; потім процес, можливо, заморозять – якщо громадськість обуриться; буде ще якесь окозамилювання, а наприкінці, ясна річ, скажуть (як завжди в подібних випадках): «А що ж тепер, недобудованому стояти? То ж якось не гарно». І добудують. І поділять. І легалізують. Бо якщо почали заливати бетон – значить усе не просто так.
«Хіба це перша незаконна забудова у Львові чи Україні?» – скажете ви. Ясно, що не перша. Але будівництво на території природно-заповідного фонду, на «Знесенні» – у своєрідному серці Львова – відкриває скриньку Пандори. Вже незабаром якийсь ще пузань подумає, що він нічим не гірший, і не хоче жити на околиці. І почне шукати шляхи; і звичайно, знайде їх.
Знайдуться обов’язково і ті, хто зараз скаже: «Давайте спочатку зі сміттям розберемося! Його все більше і більше! Треба щось робити, бо ж буде екологічна катастрофа!». Але одиниці потому підуть відносити свої відходи напряму в центри переробки, чи спланують, як зменшити кількість відходів? Кожного дня спостерігаю, як купа навпроти мого під’їзду неухильно росте.
Бо справа, як не дивно, не в незаконній забудові і не в смітті, а у власній ліні і апатичності. Львів’яни здатні виходити тисячами на хресну ходу, і водночас ігнорувати всі інші важливі міські процеси. Ми й далі хочемо перекласти відповідальність за наше майбутнє на когось – на Бога, на владу – тільки аби оточити себе парканом, заховатися, забутися за ним. Нам усе остогидло – тому нам все одно: заберіть від нас це сміття, вирубайте цей парк, тільки залиште нас в спокої.
Але нас не залишать. Бо дивлячись на наші мляві чвари у facebook’у, вони і далі утверджуються в думці: ми собі порішаєм, а народ хай потерпить. Хай попостить – у всіх значеннях цього слова. Саме тому пропоную зробити хресну ходу у Львові регулярною – тисячним натовпом йти місцями незаконних забудов, сміттєзвалищами, занедбаними скверами і темними вулицями. Там часом теж потребують Духа Святого. Та й деревам, про яких ми так часто забуваємо, буде приємно.
24.03.2017