[Один факт з візити древлеправославного владики Холмщини Флавіяна в цвітни 1891 року в парохії Поболовицї, холмского повіта люблиньскої ґубернії].
Візита ся була викликана анонімним доносом місцевого дячка, [котрий, по приказу владики, мав назирати за деканом Іосифом Рогальским з уніятів] нїби-то за те, що він не тримає сторожа.
Кождий христіянин, увійшовши до церкви, уважає за свій першій обовязок перехреститись і Богу помолити ся з поклоном. Навіть погане в храмах своїх божків від того правила не відступають. Тілько древлеправославний владика Холмщини Флавіян того обовязку для себе не признав. Він, вступивши до церкви в Поболовицях, замість перехреститись, уже на ходї закричав басом:
— Староста! ґдє староста? [так називаєсь по россійски старшій провізор церковний]. Провізор підходить до владики.
— Приведи суда сторожа! — приказує гнївним басом владика.
Мигом приходить сторож. Владика до него басом остро.
— Ти ли сторож здїсь?
— Точно-с, так-c, Ваше Ство! [Наші Малоросси-жовняри, не могучи вимовити довгого титулу, звичайно вимовляють остатний склад слова; так замість "Ваше Високоблагородіє", говорять "Ваше Скородіє"; замість "Ваше Преосвященство", говорять "Ваше Ство"].
— Врйош! — злючо крикнув владика.
— Никак-с нїт-с, Ваше Ство!
— Врйош! Дурак!
— Никак-с нїт с Ваше Ство!
— Ти косил у священика?
— Никак-с нїт-с Ваше Ство!
Владика, розлючений, закричав: "Врйош, малчі!" Він хотїв конечно почути від сторожа, що той косив траву у декана, хоч би тілько раз, і то було би вмінило ся деканoви в вину.
— Ти батрак [паробок] священика?
— Никак-с нїт-с, Ваше Ство!
— Пашол вон!
А тимчасом після тайного порученя владики мав декана Рогальского затримувати в закристії ключар холмскої катедри древляк піп Глиньскій навмисно нїби-то над пересмотром книг, щоби той не міг видїти і чути, що владика Флавіян робить в церкві в очех народа, та щоби не міг оборонятись.
Рогальскій, декан знаний яко чоловік совістний, спокійний, священик примірний, народом люблений, однакож допустив ся страшного злочиньства в очах древлеправославних владик Леонтія і Флавіяна тим, що любив священиків Галичан. Любити-ж Галичан священиків, єсть на погляд тих владик злочиньством, бо Галичане мають "привички уніятскі" а нарід их любить, отже тим "остає в єдиненії с церковю-католическою"... Післа гадки тих владик не можна Галичанам вірити, бо они в душі уніяти, такі caмі, як всї ті, що давнїйше поутїкали до Галичини, отже треба конечно их позбути ся всїма силами, всїми способами, хоч-би і найпідлїйшими — тілько осторожно, так, щоби их брати в Галичинї о тім не довідались. А щоби правительство россійске Галичан не оборонило, треба все на Галичан видумувати, що тілько дасть ся. А "каменем преткновенія" може стати ся все походка, борода, вуси, коса, мова, вимавлянє слів, одежа, папіроси, циґара, табака, ковбаса, масло, сир і мясо що приносить нарід до церкви, слуги, пашпорти [без котрих над 20 кілометрів борони Боже їхати] час відправи богослуженя, виступованє против злодїїв, мошеників, піяків, симпатія у народу, питаня: чи жиє чи не жиє в згодї з Поляками, чи не жиє з офіцирами та чи не грає з ними часом в карти, чи не їздить часто до котрого з сусїда, або — о ужас! ужас! — чи не стрітив ся коли з латиньским ксьондзом, чи не витав ся або хоч не поклонив ся єму і проч. і проч. Галичанина-священика можна легенько злапати на чім-будь, обвинуватити і відобрати парохію. Коли жиє в згодї з Поляками-сусїдами — він папіст-уніят, небезпечний для правительства россійского; коли-ж з Поляками сусїдами не жиє в згодї, то він неспокійний, не вміє жити з людьми і знов небезпечний [по россійски той переступ називаєсь: "нєужівчівость"]. Така сама исторія і тогдї, коли священик-Галичанин жиє в згодї чи в незгодї з латиньским ксьондзом. Коли не виступає против піяків, злодїїв і т. д. — допускаєсь "бездїятельности"; коли-ж виступає, — то "волнуєт народ", шкодить фінансам держави, не вміє обходити ся з народом і т. д., і т. д. Між тим попови-древлакови навіть тяжкі переступи не вміняють cя в вину, — скажуть: батюшка бил випивши [пьяний], нездоров і на тім конець.
Але вернім ся назад до декана Рогальского.
Отож шум і галас в церкви спонукали єго заглянути, що там дїєть ся і чого владика такій "неконтентний". Вирвавшись насилу від непускавшого єго ключара Глинского, увійшов в церков і учув ось-такі гнївні слова владики до сторожа:
— Ти, болван, скажи мнї, свою фамилію! [Сторож подав.] Ти скажи мнї, получил ли ти жалованє?
Сторож відповів, що дістав.
Нарід в церкві зачав межи собою шептати: "Ага, вже знаємо, о що "біскупови" ходить; хоче чогось довідатись... і справдї ходило о то, щоби усунути з парохії декана Рогальского, яко бувшого уніята, прихильного Галичанам, — глядано причини і вини, але — не найдено. Владика, вилаявши наконець і старосту церковного і сторожа і одного совістного дяка сусїдного словами: "болвани", "дураки" і що ся там влїзло, не перекрестившись і не попращавши ся нї з ким, вийшов з церкви зі злостію і поїхав на дальшу візитацію в дуже злім гуморі. Нинї з ласки того "любвеобильного" владики Рогальскій уже не деканом. Владика "покровитель" в добротї своїй посунув ся вже до того, що поставив єго в число кандидатів на вікарого а може й пономаря, "во єже єму в било бити і кадило возжигати до суднаго дня Божія", або й зробити з него так званого в Poсciї "попа розстригу", яких там єсть немало, — бо-ж то й не жарт: сприяє Галичанам!
По всїх парохіях, де були парохами Галичане, хоч "добрійшій" найшов порядок пpиміpний у всїм в церкві, парохії і дома, та не найшов порядку "по формі", т. є. не найшов у священиків покладистої, лопатистої або довгої, як у цапа, бороди і "варкоча" або коси такої довгої, як у женщин розплетене волося перед шлюбом. Батюшка холмскої епархії без "варкоча" і без довгої бороди підпадає або "низложенію" в дячки, або зсилцї в монастир без означеня речинця, або висилцї в другі ґубернії яко "неблагонадеждний". В тій загонистости ["усердію"] стримує ще якійсь час "добрійших" владик сама вже опінія впливових маґнатів россійских з огляду на нещастний стан жени і дїтей, котрі часто з голоду гинуть. Нїхто би в Галичинї не повірив, що так єсть справдї, а такі древлеправославні Леонтії, Флавіяни, Страшкевичі, Мизецкі, Глинскі, Волкановичі і другі всїх способів уживають, щоби священиків-Галичан нищити, погубляти, щоб і слїдів по них не остало.
[Дѣло]
22.03.1892