Володимир ГІНДА

Наприкінці січня українське суспільство сколихнула новина від Українського інституту національної пам’яті (УІНП), який, у межах закону про декомунізацію, виступив із законодавчою ініціативою скасувати вихідні дні на державні свята, що дісталися нам у спадок від радянської тоталітарної системи. Згідно з законопроектом, розробленим УІНП, статусу святкового дня пропонують позбавити 8 березня, 1-2 та 9 травня, окремі з них замінити іншими вихідними, а деякі зробити робочими. Така ініціатива відразу викликала гостру дискусію в українському суспільстві, блогосфері та поміж вітчизняного політикуму. Суперечки не припиняються досі, а апогеєм їх стала на минулому тижні спроба фізичного залякування директора установи Володимира В’ятровича.

 

 

Між тим пропозиція співробітників УІНП є доречна, адже на державному рівні варто відзначати ті свята, які знаменують важливі події для українського народу, а у нас досі поряд з українськими святами вшановують успадковані від неіснуючої держави. Прогнозуючи гостру критику на свою ініціативу, автори проекту, щоби згладити негатив, запропонували українцям альтернативні вихідні для громадського обговорення. Так, пропонують 8 березня позбавити статусу вихідного, а замість нього зробити вихідним 9 березня – Шевченківський день. 1 та 2 травня взагалі вилучити із календаря державних свят, а вихідний 9 травня перенести на 8 травня – День пам’яті та примирення. При цьому 9 травня залишити у календарі як День перемоги над нацизмом, але вже без статусу вихідного. Також УІНП пропонує у другу п’ятницю вересня відзначати на державному рівні День сім’ї та, відповідно, зробити його офіційним вихідним. У такий спосіб кількість державних вихідних для українців зменшиться з 11-ти до 9 днів. Ще одна важлива норма, що її пропонує установа та яка загубилася у дискусії навколо декомунізації свят, – скасувати перенесення вихідних, якщо вони випадають на суботу чи неділю.

 

Автори законопроекту наголошують – документ має послабити вплив радянської ідеології, а на перше місце поставить українські традиції та національні свята.

 

Виходячи з цього, у межах громадських обговорень хотілося б запропонувати інше бачення альтернативних вихідних для українців у ситуації, що склалася. Можливо, нам краще зробити вихідним днем 6 січня, аби відродити на державному рівні українські традиції святкування Різдва. Адже з духовністю у нас, на жаль, досі є безліч проблем. Зазвичай 6 січня вся родина має збиратися за Святою вечерею, зустріти народження Ісуса Христа, – а через робочий день людям важко дотриматися всіх звичаїв, що пов’язані із цим (депутатів до уваги не беремо). Скажімо, працюючим родинам складно зібратися за столом з появою першої зірки на небі, як годиться за звичаєм. Або дітям, які працюють і проживають у місті, проблематично після завершення робочого дня потрапити до батьків, що мешкають у селі. Добре, коли воно за кілька десятків кілометрів від міста, а коли за сотні… А про приготування 12 пісних страв після важкого робочого дня взагалі годі говорити – багато людей просто відмовляються від цього, бо фізично не встигають. Аналогічна ситуація з колядками.

 

"Святкова" інфографіка від УІНП (для того, аби розгледіти зображення детальніше, слід клацнути на ілюстрацію)

 

Я не стверджую, що цього всього немає – але воно не має такої сакральності, як хотілося б. Враховуючи, що Свята вечеря та підготовка до неї вимагає присутності та участі всіх членів родини, логічно було б День сім’ї перемістити з другої п’ятниці вересня на 6 січня. Це був би своєрідний внесок держави у відродження культурних і духовних традицій українського народу.

 

Також аби люди гідно відсвяткували Різдво, варто було б зробити і другий день свята вихідним, як це практикується в європейських країнах. Для прикладу, у Великій Британії на другий день Різдва святкують «Boxing Day» (День подарунків), коли люди обмінюються дарунками. У Німеччині відмічається день Святого Стефана, першого християнського мученика – це своєрідний аналог «Дню подарунків».

 

Нам не варто копіювати ці європейські традиції, адже привід для святкування і, головне, вихідного – 8 січня, нам дає Православна церква. Цікаво, що він може навіть задовольнити ту частину жіноцтва, яка категорично виступає проти відміни вихідного дня у Міжнародний день солідарності жінок, наполягаючи на тому, що у них ніби відбирають вихідний, введений на їхню честь. У другий день Різдва Христового православні християни відзначають Собор Пресвятої Богородиці. Для Православної церкви загалом є традиційним святкування після великого свята пам’яті тих осіб, які виконували в ньому головну роль. У нашому випадку – матері Ісуса, без якої не було б його народження. Цього дня, як зауважив під час однієї зі своїх проповідей Блаженніший Любомир Гузар, «певним чином прославляється не тільки Пресвята Богородиця, а й кожна жінка, особливо кожна матір». За церковними повір’ями, у цей день не варто працювати. В народі навіть вірили, якщо вагітна жінка або її чоловік 8 січня працюватимуть, у них неодмінно народиться дитина з фізичними вадами – шестипала, безпала або ж зі зрослими пальцями.

 

 

Отож, якщо 8 січня на честь жінок у церквах відправляють богослужіння, можливо, краще цього дня відзначати на державному рівні День жіноцтва та материнства. Він поєднає в собі 8 березня та День матері (який в Україні припадає на другу неділю травня) і буде вихідним. Це дасть змогу гідно відсвяткувати Різдво Христове, відразу привітати жінок і матерів (до яких на це свято зазвичай приїздять діти). Випереджаючи критику противників цієї ідеї, варто наголосити, що День матері в травні святкують у 85 країнах світу, а у 30 країнах воно припадає на інший день. Тобто у цьому питанні немає одностайності, а відтак Україна має повне право святкувати його, враховуючи власні традиції.

 

Стосовно Міжнародного жіночого дня: враховуючи неоднозначну реакцію суспільства, його варто залишити у календарі державних свят (у представленому УІНП календарі воно відсутнє), але не робити вихідним. Відповідно, в Україні жінок будуть вітати, дарувати квіти та подарунки двічі на рік. Хоча кожен люблячий чоловік чи син робить це не два рази на рік, а в десятки разів частіше. Шевченківський день теж залишиться робочим.

 

Ініціатива УІНП щодо вихідного 8 травня є доречною.

 

На завершення хотілося б зауважити: неоднозначна реакція на пропозицію УІНП щодо декомунізації свят ще раз засвідчила, що в Україні досі сильні «совкові» стереотипи, які без ретельної культурно-освітньої роботи складно подолати. Тим більше, що завжди знайдуться політики різного штибу, які не змарнують нагоди пропіарити себе поміж свого електорату, як це сталося з антиукраїнським «Опозиційним блоком». Представники цієї партії настільки розійшлися у своєму «красномовстві», що побачили у таких ініціативах УІНП «збурення суспільства та загрозу національній безпеці». «Рятуючи» країну, вони зареєстрували у Верховні Раді постанову №6008 «Про визнання роботи Голови Українського інституту національної пам’яті В’ятровича В.М. незадовільною та звернення до Кабінету Міністрів України щодо звільнення його з займаної посади». Поки до розгляду постанови не дійшло. Утім, якщо ми хочемо позбутися пережитків радянської минувшини, маємо виходити до суспільства з чіткими альтернативними пропозиціями та ретельними попередніми поясненнями таких дій – тоді різній антиукраїнській нечисті буде складно апелювати нам.

 

28.02.2017