Львівське управління культури, на відміну від більшості своїх колег в Україні, вже звикло бути активним гравцем у культурному житті міста – чи то на рівні фінансової підтримки незалежних ініціатив, чи то на рівні харизматичних лідерок, які свого часу започаткували чимало різноманітних трендів та процесів у міському культурному процесі. Щоправда, у 2016, після відставки Ірини Магдиш, публічна активність міського управління значно стишилася. (Водночас, до речі, значно зросла активність і присутність у медіа обласного департаменту культури). Проекти, ясна річ, тривали, свята відбувалися, та і загалом, якщо подумати – 2016 рік був щедрим для львівської культури. Але відчуття певної недосказаності чомусь у багатьох лишилося... Тож про те, чим займалися весь рік міські менеджери культури, і чого чекати від них у 2017, ми поговорили з Михайлом Морозом – в.о. начальника управління культури Львівської міської ради.
Михайло Мороз. Фото: Ігор Черняк
– Звіт управління культури за минулий рік вражає і обсягом, і кількістю подій. Але чим саме Ви могли би пишатися? Які заходи або зрушення вважаєте знаковими?
– Хочу почати з того, що управління не є і не може бути самостійним гравцем у галузі культури. Так чи інакше, навіть у проектах, де ми домінуємо, є низка партнерських організацій та інституцій. У більшості проектів основними є якраз громадський сектор чи наші незалежні інституції – ми просто тим чи іншим способом їх підтримуємо: фінансово, організаційно, інформаційно, консультаційно. Тому дуже часто реалізовані проекти не є заслугою лише управління. Основна робота лежить на різноманітних мистецьких об’єднаннях, громадських організаціях тощо.
Родзинка 2016 року – безумовно, доєднання Львова до титулу Європейської Столиці Культури. Пік був у квітні – Львівський місяць у Вроцлаві – але проект тривав цілий рік: і до квітня треба було підготуватись, і потім впродовж року було чимало подій у Львові, які також стосувалися статусу ЄСК. Тут – особлива подяка Мистецькому об’єднанню «Дзиґа» і партнерам з польської сторони. Внесок управління був здебільшого фінансовий, меншою мірою – виконавчий чи організаційний. Загалом з міського бюджету було надано приблизно 900 тис. грн. на реалізацію статусу ЄСК Львів. Але це те, що дало змогу Львову голосно заявити про себе і загалом про культуру України у Вроцлаві, у Польщі і у Європі. Це проект № 1.
Маємо надію, що Столиця культури стане родзинкою не лише 2016 року. У нас є амбітні плани долучитися до офіційного титулу ЄСК, і співпрацювати з іншими столицями культури у 2017 і наступних роках.
Путівник Міста літератури
«Номер два», який варто виділити – це старт програми «Львів – Місто літератури». У грудні 2015 року Львів офіційно отримав цей титул – Місто літератури Мережі творчих міст ЮНЕСКО. Ми – єдине українське місто, яке входить до мережі креативних міст, що охоплює не лише літературу, а і низку інших напрямків. У травні ми спільно з середовищем (бо це теж не є досягнення самого управління, але робота цілого міста) розробили і затвердили на сесії міськради комплексну програму «Львів – Місто літератури». Почав свою роботу офіс програми на базі Міського палацу мистецтв імені Гната Хоткевича – як сектор творчого розвитку. І вже за цей короткий час було реалізовано достатньо багато цікавих проектів. Нещодавно от презентували книгу, упорядковану керівницею офісу Ольгою Мухою, – це, певною мірою, підсумок роботи 2016 року.
Третій важливий для нас проект відбувся у контексті іншої програми – програми розвитку кінематографії, яка стартувала ще раніше, але перші видимі результати далися у 2016 році. Мова йде про інфраструктурне оновлення двох колишніх кінотеатрів, а тепер – культурно-мистецьких центрів: «Супутник» на Левандівці і «Львівський кіноцентр» у Горіховому гаю. 2016 року завдяки коштам міськбюджету там почато ремонтні роботи, і вже помітні зміни: ремонт фасаду в Кіноцентрі, перекритий дах і відремонтований фасад в «Супутнику». Звісно, залишається ще чимало питань до вирішення – до 2014 року ніхто не вкладав у ці заклади. Зараз ключовим буде питання систем опалення: обидві будівлі їх не мають, а це важливо.
Львівський кіноцентр
Але так само, крім інфраструктурних оновлень, був прогрес щодо змін контенту у цих закладах. Кіноцентр фактично подарував Львову можливість дивитися кіно не лише у приміщеннях, але і на даху. Андрій Породко, директор, успішно реалізував цей проект. Було багато добрих відгуків серед львів’ян і гостей міста.
«Супутник» мав Фестиваль Параджанова, що тривав досить довго і у приміщеннях КМЦ, і навколо нього, був міждисциплінарним, і продемонстрував аудиторії і кіно, і лекції, і дискусії, театральні зустрічі, шаховий турнір, і багато іншого. Цей проект ми будемо продовжувати і цього року – з певними видозмінами і з врахуванням минулорічного досвіду. Фестиваль Параджанова 2017 року буде не таким тривалим, більш сконцентрованим, багатопанельним. Але це той проект, який, я надіюся, стане родзинкою Левандівки на подальші роки.
Це топ-3 проектів, які стартували у 2016 році, і дали поштовх надалі. Додатково: ми зараз завершили основні роботи над стратегією розвитку культури, і сподіваюся, що в 2017 на початку весни ми представимо напрацювання на розгляд депутатського корпусу міськради, і нарешті це затвердимо. Але основна робота тут теж тривала у 2016 році. Тому це таке собі невидиме досягнення, яке обов’язково себе проявить у 2017 році.
Кіно на даху у Кіноцентрі.
Крім того, тішить динаміка щодо театру Лесі. У 2015 році ми почали не те що з нуля, але навіть з мінуса – і це був той шанс, який ми мусили якісно використати. Тут я хотів би подякувати Євгену Худзику, який першим взяв на себе важку ношу виконувача обов’язків худкерівника. Тепер цю естафету підхопив Павло Арє, який став художнім керівником на основі конкурсу. Зараз театр виходить на новий рівень: вони працюють не лише у вузькому театральному колі – у 2016 відкрилася студія дитячого театрального мистецтва «Агов» (керівник Олег Онещак); почалася співпраця з (наприклад, концерти в столярні).
І театр Лесі, і Перший український театр для дітей та юнацтва активно долучилися до святкування Різдва у Львові, вийшли з приміщень у свої дворики. Є чимало планів на майбутнє. Тут варто подякувати команді театру Лесі – за те, що вони в цей непростий час активно працюють, і ми зі свого боку намагаємося їм якомога краще допомагати. У 2016 році було розроблено проектно-кошторисну документацію на реставрацію дахів та фасадів театру. У 2017 році вже закладено кошти, і, як тільки дозволить погода і ми завершимо тендери, – розпочнемо реставрацію, щоб до осені-зими театр вже не мав проблем, як торік.
Насправді, інфраструктурні проблеми є у всіх театрів – і «Воскресіння», і Першого. За великим рахунком, задовільний стан є лиш в театрі «І люди, і ляльки». Він найменший, і свого часу після пожежі був відновлений за рахунок бюджетних та позабюджетних коштів; хоч теж є свої проблеми.
Відносно задовільний стан маємо в театрі Курбаса. Коли будувався готель поруч на Гнатюка, в рамках інвестиційної угоди значна частина проблем були вирішені за рахунок інвестора. Цього року ми завершуємо розробку проектно-кошторисної документації, щоб остаточно закрити питання щодо опалення театру Курбаса. Тим більше, цього року у них буде ювілейний сезон! У трьох інших театрах – театрі «Воскресіння», театрі Лесі Українки і Першому театрі – величезні інфраструктурні проблеми, які потребують величезних коштів.
У театрі Лесі Українки тільки дах і фасад – це понад 12 мільйонів гривень (ще за старими розрахунками). Але це те завдання, яке ми усвідомлюємо, і спільно з театрами поступово вирішуємо.
Театр Лесі я відзначив перш за все через те, що там була позаштатна ситуація, пов'язана з колективом. Інші ж театри працюють у стабільному режимі: мають сформований склад і свої постійні проекти. На жаль, маємо також прикру ситуацію, пов’язану зі станом здоров’я художнього керівника театру Курбаса Володимира Кучинського. Безумовно, це справило свій ефект на життя театру, і спонукало друзів театру і колектив до створення нових проектів на підтримку свого режисера. І це теж мало свій несподіваний позитивний ефект для культури нашого міста.
Різдво в театрі Лесі
Якщо ж говорити про рух інституцій, то радують наші бібліотеки. Спільно з бібліотеками для дітей та дорослих, ми започаткували низку програм. Наприклад, запровадили проект «Третій вік» разом з Форумом видавців, спрямований на читачів похилого віку. Активно працюємо з дитячими бібліотеками – робимо проекти і програми для найменших читачів міста Львова, щоб прищеплювати любов до книги і літератури: наприклад, програма «Росту і розвиваюсь». Є й інфраструктурні оновлення (бо це те, що треба робити постійно): маємо новий комфортний простір у 42-ій бібліотеці на вулиці Патона. З бібліотеки радянського зразка з маленькими кімнатами, яка була в аварійному стані, створено добрий цілісний простір з відповідним зональним функціонуванням. Як на мене, це дуже добрий проект, і зараз там є можливість реалізовувати нові бібліотечні програми.
У 2016 році ми підготували стратегію розвитку наших бібліотек, і тепер представимо її як складову частину стратегії розвитку культури міста. Адже бібліотеки – це той ресурс, який може перетворитися з класичного місця, де лише читають і панує тиша, у формат центру спільноти, локальний осередок культурно-соціальної діяльності громади.
Серед інших наших закладів культури варто згадати про музеї. Їх у підпорядкуванні управління лише три: Музей архітектури та побуту, який тепер носить ім'я Климентія Шептицького – там активно працювали робоча група, пов'язана зі співпрацею музею та релігійної організації – монастиря, який знаходиться на території музею…
– Управління задоволене тим, як попрацювала ця робоча група?
– Робоча група ще не завершила своєї діяльності. Фактично, можемо говорити про присвоєння імені музею. Є чітке розуміння усіх сторін, що мусить бути пошук компромісу і консенсусу, вигідного для усіх сторін процесу. Щоб це була не домінація однієї інституції над іншою, а спільна вигода для обох закладів і для міста загалом. Але процес переговорів ще триває. Є проект угоди, яку в листопаді запропонував виконавчий комітет; вона ще не підписана, тому що тривають узгодження, і активно працюють юристи. Є динаміка, але процес ще не фіналізований.
До речі, це була добра нагода для музею, щоб ще раз подумати про своє майбутнє, переглянути свої стратегічні та тактичні цілі. Музей працює, щоб бути живим, щоб садиби були не лише експонатами і пам'ятками, але також показувати, як жили наші предки колись. Там, де є така можливість, там роблять мило, печуть традиційний український хліб, і проводять багато інших традиційних свят. Це постійне місце для святкування Різдва, Великодня, Дня Незалежності.
Територія терору поки що виглядає так.
Ще один музей у підпорядкуванні міста – «Територія терору». Насправді, це поки що майбутній музей: зараз він функціонує не повною мірою. У 2016 році завершено будівництво музейного комплексу. Це була інвестиційна угода, і музей будувався за кошти однієї компанії-забудовника. Зараз вже оформлено акти прийому-передачі для територіальної громади міста Львова. Розпочато облаштування інтер'єру та експозиції; оголошено конкурс на посаду директора. Попередній директор Тарас Чолій вирішив сфокусуватися на іншій кар'єрі, тож у березні переможця конкурсу буде призначено новим директором. Цього року ми зобов'язані відкрити офіційно музейний комплекс для огляду відвідувачів.
– Якщо керівника ще немає, то хто формує експозицію?
– Є певна загальна концепція, затверджена виконавчим комітетом. Те, що зараз робиться, – це загальні дії в рамках цієї концепції. Ми розуміємо: коли буде новий керівник, стане можливий і бажаний перегляд напрацювань. Відповідно до закону, претенденти на посаду будуть презентувати свої програми розвитку музею на рік і на 5 років. Очевидно, що програма розвитку переможця може досить суттєво відрізнятися від затвердженої концепції. Я вважаю, що це правильно, оскільки попередня концепція була затверджена ще у 2009 році – відтоді ми пережили і переживаємо достатньо багато: революцію, війну. Те, що робиться у музеї зараз, – це придбання універсального музейного обладнання.
Третій музей – це музей Соломії Крушельницької. У співпраці з управлінням охорони історичного середовища минулого року ми почали і майже завершили реставраційні роботи фасаду музею (будинок, в якому жила сама Крушельницька на вулиці її імені). Музей також активно працює як культурна інституція, має низку своїх проектів. На жаль, площі, які має музей, не дають можливості активно залучати тисячі людей, але у них є своя аудиторія, яка регулярно приходить.
Новий виклик для музею на 2017 рік – філія музею Крушельницької: музей Станіслава Людкевича, який постане на вулиці Людкевича. Це будинок, у якому жив композитор. Восени померла вдова Людкевича, пані Зеновія Штундер, і відповідно до заповіту, уся будівля успадковується музеєм Соломії Крушельницької.
Зараз тривають юридичні узгодження, а у 2017 році маємо опрацьовувати матеріальну частину. Житловий будинок мусимо перетворити на музей – і на ще одну активну точку на культурній мапі нашого міста. Тішить, що постать Людкевича викликає інтерес: на конкурс соціокультурних проектів були подані цікаві проекти, пов'язані з іменем видатного композитора. Інституційно новий музей є філією музею Соломії Крушельницької, це не буде нова юридична особа. Але це буде новий поштовх, новий осередок.
– Ви багато говорите про діяльність інфраструктурну, і вважаєте це здобутками управління. Натомість віддавна точаться дискусії з приводу того, якою ж має бути сфера повноважень управління культури? Чи повинні ви займатися проектною діяльністю? Чи повинні бути інфраструктурним підґрунтям? Якою має бути ідеальна роль управління?
– Управління так чи інакше має бути багатофункціональним. Якщо говоримо про інфраструктуру, то з огляду на бюджетні кошти (а такі великі кошти з позабюджетних джерел навряд чи знайдуться) має бути і бюджетна інституція (управління міської ради), яке здійснює ті чи інші координаційні функції, пов'язані з ефективним використанням бюджетних коштів. Тому це та функція, яку неможливо делегувати комусь іншому, і тому вона займає так багато місця у роботі управління – бо це велика відповідальність. Безумовно, це не лише робота управління; тут активно залучені і адміністрації закладів, завжди є обговорення з колективами закладів. Були практики в міській раді, коли цю роль від управління культури або інших гуманітарних управлінь передавали управлінню капітального будівництва як єдиному координатору. Але так не виходить. Це як ремонт вдома: коли робить господар – це одна справа, а коли робить хтось інший, без контролю, – це інша справа. Тому неодноразово установи були незадоволені своїми ремонтами, а прямого впливу у них не було. Коли ж це робить управління культури, і функції замовника делеговані керівництву закладів – це посилює моральну відповідальність, і кожен розуміє, що він сам робить для себе і своїх працівників та відвідувачів.
Щодо інших функцій, то, як на мене, забагато заходів, у яких управління виступає не лише у ролі координатора, але і у ролі виконавця. Ми плануємо більше заходів віддавати на аутсорс. Мені видається, це правильний крок. Ми розуміємо, що вже є середовище, яке може реалізовувати заходи якісно – громадський сектор, мистецькі осередки, приватні компанії, які є організаторами багатьох якісних проектів. Тому роль управління культури у організації загальних масових заходів і культурно-мистецьких акцій потрібно обмежувати з виконавця (як це було у фестивалі Параджанова) до координатора, стратегічного контролю. Ми можемо спільно з організаторами узгоджувати концепцію, але все інше віддається на аутсорс. Це те, до чого ми прагнемо. І також я дуже хочу, щоб в контексті загальних міських заходів більшу активність виявляли наші інституції і заклади культури. Це вже можна спостерігати (наприклад, участь театрів у зимових святах), але хочеться, щоб вони виходили в ширший міський простір. До слова, філармонія активно працює у цьому руслі: є багато фестивалів, що мають загальноміське значення, організатором яких виступає філармонія. Тому – це ще одне завдання, яке ми будемо формулювати для наших установ.
Безумовно, вже задекларовані пріоритети також будуть виконуватися – наприклад, поступова децентралізація культури. Але якщо мова йде про управлінську діяльність, то управління культури, позбавляючись виконавчих функцій, мусить переходити до функцій такої собі платформи для спілкування. Це те, чого нам справді бракувало у 2016 році. Ми сфокусувалися на інфраструктурних змінах та виконанні конкретних заходів, і натомість мали прогалини у комунікації. Тема співпраці з середовищами стосується і обласних та національних закладів культури, які мають свої управління і свої міністерства, і до яких ми не маємо адміністративного стосунку. Комунікаційний момент треба буде виправляти активно, адже усі вони є закладами, які працюють у Львові, творять культуру Львова, і я думаю, що управління має бути більш активним у цьому полілозі – щоб допомагати, зокрема, і фінансово. А також, окрім закладів культури, мені би хотілося більше активності управління у самому середовищі: щоб бізнес, наука, освіта, та інші середовища знайомилися між собою за допомогою управління як модератора. Зараз цього не вистачає.
Звісно, це питання часу. Коли ти заглиблений в ремонт, і у тебе 14 мистецьких шкіл, і купа документів, які треба підписати, то фізично бракує часу на комунікацію. Але сказане вище – це те, що я для себе ставлю як завдання на 2017 рік.
Поряд з тим, в планах на 2017 рік важливими є локальні зміни. Наприклад, електронні сервіси в установах культури – частково вже реалізовані. Практично кожен наш театр продає квитки через інтернет. Але ми думаємо над тим, як вивести ці сервіси на якісно новий рівень: аби не просто була така можливість, про яку ніхто не знає, а щоб це було краще, зручніше, і була відповідна стратегія просування цих сервісів, які стосуються не лише львів'ян, але також тих, хто планує приїхати до Львова. Такий сервіс працює як «ефект доміно»: для того, щоб на 9 червня, наприклад, хтось міг купити квитки, він мусить мати інформацію, афішу, а, отже, заклад культури мусить мати стабільний репертуар до 9 червня.
Щодо децентралізації, то акцентом цього року стане Сихів. Перш за все, тому що там є інституційна готовність: культурно-освітній центр імені Довженка, дві мистецьких школи (5 і 8), бібліотеки (маємо приміщення для Сихівської медіатеки). Бо коли говоримо про децентралізацію, нам не йдеться про локальні забіги чи один захід на День міста. Заходи – це лише інструменти; кінцева мета – щоб навіть без управління культурне життя на районах тривало. Сихів у цьому плані є найбільш перспективним: просто потрібен поштовх.
Також є формально-документальні питання, які доведеться вирішити у 2017 році: це фактична бездіяльність кількох комунальних кінотеатрів (кінотеатр Богдана Хмельницького, кінотеатр «Дзвін», кінотеатр «Київ»). У кожному з випадків є свої нюанси, пов'язані з судами і ухвалами про приватизацію (і деякі – як-от «Київ» – вже не вдасться зберегти як комунальний заклад). Кінотеатр Хмельницького вже проголосовано виставити на інвестиційний конкурс; але за цією ухвалою є багато бюрократичної роботи, яку теж потрібно буде зробити, щоб реалізувати наміри. Тож бюрократія також забиратиме наш час, і можливо, це буде не такий видимий процес для широкого загалу, але це те, чим повинно зайнятися управління у 2017.
Ще одним з пріоритетів серед установ у 2017 році буде Міський палац культури імені Гната Хоткевича. Ми почали роботу над якісним перетворенням його інфраструктури, і не лише її. Палац насправді надає досить багато послуг для школярів, і має добру базу колективів. Але ми б хотіли бачити активнішу роботу палацу як організатора подій, як стратегічного закладу, який би допомагав управлінню. Це має бути справді мультифункціональний палац культури.
Бібліотека на вулиці Патона. Фото: Ірина Шимон.
– Багато перетворень, про які Ви говорили, зосереджені на мотивації працівників до змін. Водночас, нерідко можна зіткнутися з тим, що працівники комунальних закладів, чия заробітна плата не залежить від кількості відвідувачів, не є зацікавленими у промоції та розвитку своєї клієнтоорієнтованості. Загалом, для бабусі, яка сидить в бібліотеці, краще, щоб її ніхто не турбував. І на цьому етапі часто всі запровадження інновацій завершуються. Як ви працюєте з мотивацією персоналу комунальних закладів культури?
– Скажу більше: тепер маємо ще додаткову загрозу – підняття мінімальної заробітної плати, яке відбулася на початку цього року, сильно змінює позиціонування працівника культури (посадові оклади працівників культури комунальних закладів згідно єдиної тарифної сітки ледь дотягують до 3 200). Фактично, більшість будуть мати мінімальну зарплату. Тому зараз ми думаємо над можливими варіантами надбавок або доплат, бо розуміємо: коли актор чи бібліотекар будуть отримувати зарплату на рівні прибиральника, це не буде мотивувати.
А поза тим, найперше – це спілкування з людьми. Вони мусять розуміти свою причетність до середовища культури Львова: їхня установа не є автономною республікою, а також є частиною загальної культури міста. Ми заохочуємо їх нематеріальними вигодами – наприклад, серед бібліотекарів активно розгорнута програма навчань, яка стосується не тільки професійного підвищення кваліфікації, але й інших напрямків (проектний менеджмент), де люди отримують додаткові можливості.
Крім того, я сподіваюся, що працюватиме конкуренція. Мусимо брати окремі інституції, і через них мотивувати інших. Це продемонструвала Сенсотека, де в роботу прийшли молоді люди, які, незважаючи на ті самі умови праці і низькі зарплати, активно взялися до роботи і показують добрі результати і добрі проекти. Для багатьох інших працівників спрацьовує момент «якщо хтось може, то і я зможу».
Важливою також є система премій – ми відзначаємо кращих працівників у галузі культури. Минулого року ми змогли збільшити суму: якщо у 2015 році преміант отримував 6 тисяч гривень, то у 2016 – 25000 грн. Це достатньо велика сума, яка також може бути додатковим стимулом для роботи; хоча, в жодному разі, не основним.
Загалом, у стратегії культури є ідея Фонду культури, який би проектно фінансував діяльність закладів, і до базових коштів бюджету організації мали би можливість долучати кошти бюджету під конкретні проекти. Тоді працівники будуть розуміти: якщо крім своєї ставки ви реалізуєте ще додатковий проект, то будете мати за це фінансову винагороду. Але поки що це лише проект. Наразі маємо суміжний досвід у співпраці з театрами, де ми покриваємо додаткові витрати на театральні постановки. Тобто, зароблені кошти театр може спрямувати на свої власні потреби, а не витрачати їх на покриття видатків.
З Ольгою Райтер та Жанною Озірною на прес-конференції у ЛМР.
– Стратегію культури треба буде вагомо аргументувати для затвердження на сесії. Досить багато рішень стосовно культури залежать не тільки від управління культури, а також від адміністрації міського голови чи інших департаментів. Чи є у вас відчуття, що у Львові у адміністративних та політичних колах вже утвердилася думка про незаперечну важливість культури?
– Не знаю, чи остаточно ця думка утвердилася, але те, що є позитивна динаміка – це однозначно. У першу чергу, це помітно у цифрах. Цифри загального фонду бюджету не є тут показниками, бо це радше формульний принцип наповнення; але видатки, які ми отримуємо з бюджету розвитку, збільшуються. Ми вже не є залишковим управлінням, яке фінансується в останню чергу.
У спілкуванні з депутатським корпусом я бачу розуміння, бачу бажання допомогти і підтримати. Фактично, усі ініціативи управління або були підтримані, або ж мали аргументовану відповідь щодо зменшення чи відмови; жодна не була проігнорована. І це не просто розмови, а також конкретні рішення, пов'язані підтримкою культури.
– Вочевидь, якщо зараз дають гроші, то потім запитають про їхню реалізацію. І з огляду на відповідь будуть вирішувати, давати далі чи ні. Якими мірками міряється успішність тих чи інших культурних проектів? Що є ознакою успішності проекту, наприклад, для депутатів?
– Хороше запитання, і я б з радістю почув відповідь на нього депутатів – бо кожен має якісь свої аргументи, які враховує. Наприклад, для конкурсу соціально-культурних проектів є розроблена спеціальна шкала, відповідно до якої відбувається оцінювання. Вона враховує декілька блоків: промоційний ефект, якість організації, підготовку документів, дотримання термінів тощо. Це система публічна, і дає можливість працювати ефективно у наступних конкурсах.
До речі, важливим фактором є процентне виконання бюджету. Тобто, якщо ви отримали 100 тис., і змогли реалізувати 10 тис., то наступного разу це врахують. Особливо це стосується великих видатків на ремонтні роботи; ці показники збирають і аналізують.
Це загалом хороше питання – і не лише відносно теми «культура і гроші». У 2017 році ми хотіли би розробити нарешті систему КРІ для наших установ і закладів культури, тому що не завжди зрозуміло, за якою шкалою їх оцінювати. Це загальнодержавна проблема, відома усім: наявні норми не відображають реальності. Наприклад, щодо бібліотек робота оцінюється за державними нормативами не за кількістю людей, які прийшли, і не за кількістю заходів, а за кількістю книг, які зберігаються і, можливо, нікого не цікавлять. Ніхто не запитує, чи ці книги хтось читає, і чи взагалі варто їх читати. Як наслідок – у багатьох бібліотеках значна частина приміщень зайняті книгосховищами, де зберігаються давно застарілі книжки. Ця система утверджена на державному рівні, ці критерії враховує КРУ. Ми мали ситуацію, коли у бібліотеці забракло 300 книг до відповідної категорії, і внаслідок цього філія мала багато проблем.
Торік я вивчав чимало англомовної літератури стосовно театрів і їхньої звітності. У театрах є три складових показників успішності. Перше – театральна частина кількість днів, коли театр працює, кількість нових постановок, кількість відвідувачів тощо). Друге – фінансова частина (що, безумовно, важливо, бо якщо це комунальний театр, то на нього йдуть гроші платників податків). Цю інформацію мають знати львів'яни, і вже багато зроблено у цьому напрямку: на сайті міської ради вже є паспорти бюджетних програм на 2017 рік; щоправда, поки що це інформація для спеціалістів та для вузького кола зацікавлених, але ми будемо прагнути робити звіти, і показувати динаміку у доступній формі. Вже почато розмову з театрами, аби влітку, по завершенні театрального сезону кожен театр зробив презентацію своїх підсумків – не тільки творчих, але й фінансових. У британських та американських театрах третім блоком роботи є блок соціально-освітній: скільки дітей було у них за кулісами, скільки прийшло театральних екскурсій, скільки соціально незахищених категорій населення відвідало театр. У цьому напрямку ми будемо розробляти нашу шкалу ефективності, і це те, що працюватиме потім незалежно від того, хто очолюватиме управління культури, і хто очолюватиме кожен конкретний театр. За такими критеріями можна буде оцінити роботу кожного конкретного керівника та інституції.
– Повернуся до теми зміни ваших функцій. Як я розумію, вони передбачені в рамках змін підпорядкування у міській раді?
– Управління культури від січня перейшло до департаменту розвитку ЛМР. Є Положення про управління культури; але, чесно кажучи, цей документ достатньо гнучкий та універсальний, як і більшість статутів, і має широкі рамки.
Є речі, які ти змушений виконувати; є речі, на які тобі дають права. А між тим – твоя власна ініціатива. Зараз ми маємо нового директора Департаменту розвитку. Я думаю, що це зумовить додаткове опрацювання наших планів. Ми обов'язково обговоримо з пані Наталею Бундою функції управління як складової частини департаменту розвитку.
– Які ще управління входять до Департаменту розвитку?
– Управління інформаційних технологій та Управління туризму. До речі, це дуже добрий сигнал, як на мене: у стратегії розвитку міста ІТ та туризм визначені як пріоритетні галузі, і те, що управління культури зараз долучили до цих двох галузей, є чітким сигналом на нашу користь. Отже, тепер міська рада почала бачити культуру як третю пріоритетну галузь для розвитку міста.
– Ще одна подія, яка відбулася наприкінці минулого року, але, на жаль, не була достатньо поширена – оголошення Премії Міста Літератури. Коли будуть перші активні кроки? Чи планується якась додаткова промоційна кампанія?
– Виконавчий комітет нещодавно затвердив положення Премії. Ми розуміємо також, що питання премії могло мати багато різних способів вирішення – тому, мабуть, єдиного консенсусу не буде ніколи. Завжди будуть стейкхолдери, які вважатимуть певні акценти невиправдано зміщеними; але для нас було важливо почути основні їхні зауваження.
Однозначно, цієї весни премія має запрацювати. Отже, у грудні 2017 будуть вручені перші Премії Міста літератури.
– Наостанок – не надто приємне питання, але давно назріле. Вже більше року ви є виконувачем обов'язків; не відбувається остаточне призначення керівника управління культури. Ця ситуація дивно виглядає ззовні, особливо для міста, яке нібито вважає культуру пріоритетною галуззю. Чи немає відчуття, що це така спроба адміністрації трохи притримати занадто волелюбне управління?
– Ні, такого відчуття немає. Я аналізував роботу інших управлінь, і це достатньо поширена практика – не призначати керівника; чимало управлінь, і навіть секретаріат ради роками мають на чолі «виконувачів обов'язків». Тому це не унікальний випадок. Також весь цей час тривав пошук інших можливих кандидатур – і це добре; ми теж робимо так щоразу, зустрічаючи цікавих менеджерів, і намагаємося знайти для них доцільне місце. Наявність цієї вакантної посади може означати лише те, що процес хед-хантингу міг би бути ефективнішим. З іншого боку, можливо, це навіть питання звички: працює людина – то хай працює. Щодо управління культури працював також третій фактор: зміна департаменту підпорядкування – від гуманітарної політики ми перейшли до департамент розвитку. Це було відомо заздалегідь, і можливо, момент остаточного призначення керівника було відкладено свідомо до моменту остаточного формування вертикалі. Але ключовим у моїй відповіді є інше: незважаючи на те, чи є приставка «в.о.», чи її немає – це ніяк не змінює функцій, завдань, обов'язків і можливостей. Тому сенс не в тому, як називається посада, а у тому, що ти зробиш, маючи цю можливість і ці повноваження.
– Який амбітний план ви хотіли би втілити на посаді керівника управління культури? Що могло би стати особистим milestone?
– Якщо говорити про функції управління, то мій пріоритет – передача повноважень від управління як виконавця заходів. Щоправда, тут ми не будемо мати чіткої дати виконання; але натомість будемо мати велике внутрішнє задоволення, коли поступово це реалізуємо.
Серед реформ інституцій мій амбітний план цього року – це палац Гната Хоткевича; там справді назріли зміни, є хороший колектив, але потенціал не розкритий. А номер два для мене, напевне, «Територія терору», яка мусить запрацювати не лише на рівні сайту чи досліджень, але як повноцінний музейний комплекс, який повинен відкритись для відвідувачів цього року.
Але найперше – усе те, що ми поставили собі за завдання у 2017 році. Багато з перерахованого вище я можу назвати своїм особистим бажанням. Ці завдання формувалися з огляду на те, що я зауважив протягом року на цій посаді. Часом не є чимось величезним. Іноді ти відчуваєш їх просто коли ремонтуєш те, що довго не працювало. І це теж дарує величезне задоволення.
26.02.2017