У Львівській Опері буде новий гендиректор-худкерівник! Сама по собі ця новина – навіть до початку конкурсу на посаду – збурила галицький П’ємонт. Директор не змінювався у Опері так давно, що вже можна рахувати поколіннями (з 1998 року!). Але нарешті – минулого тижня Тадея Едера урочисто провели на пенсію, делікатно не спитавши ні про що, і вже завтра комісія у Мінкульті відбере з семи претендентів трьох, які поїдуть до Києва презентувати свої програми особисто.
Увечері 20 лютого у великій сесійній залі Ратуші ініціативна група колективу театру зібрала обговорення, де кандидати мали презентувати себе громадськості, відповісти на запитання та продемонструвати свої переваги. На запрошення до виступу відгукнулися п’ятеро з семи. Василь Вовкун, діючий художній керівник Львівської опери, не зміг прийти – за збігом обставин, саме поїхав в Київ. Євген Лавренчук, наймолодший кандидат на посаду, перебуває закордоном, у Ізраїлі. Модерував керівник медіа-хабу «Твоє місто» Тарас Яценко.
Отож, ми спробували зафіксувати найцікавіше та найважливіше з виступів кандидатів, щоб потім – вже після обрання керівника – була нагода ще раз поглянути на процес, і зрозуміти, можливо, щось корисне для майбутніх конкурсних призначень.
Досвідчений менеджер
Олександр Драган одразу ствердив: його привело на посаду «велике почуття любові до жанру опери». Колись студентський мер Львова, останні 7 років він керує Хмельницькою обласною філармонією, і впевнено заявляє, що тепер вона – «одна з найпотужніших в Україні». Захоплено розповідає про постановку «Тоски» з виглядом на Кам'янець-Подільську фортецю, інші нові постановки філармонії за час його керівництва… Але програму презентувати відмовляється (як потім побачимо, не він один) – бо закон дозволяє оприлюднювати її лише перед конкурсною комісією, щоб уникнути плагіату. Про себе каже: «намагаюся залучати до роботи людей, кращих за мене», «прагну розуміти мотивацію кожного з учасників колективу». Переконує: основний доказ його керівної спроможності – це Хмельницька філармонія, де у колективі з трьохсот осіб вдається перебути без інтриг.
На запитання з залу щодо проблем Львівської опери, перераховує знане: недостатньо прем’єр, дуже невпевнене оновлення репертуару; творчий потенціал оркестру реалізований не в повній мірі… Каже, що багатьох артистів опери знає ще з часів навчання, і певен: такі люди можуть створювати набагато більше творчого продукту. Театр, на думку пана Драгана, за своєю суттю має стати одним з репрезентантів України у Європі.
Коли ж хтось обурено вигукує з залу сакраментальне і розпачливе «А як, інтересно, ви збираєтеся це все робити? Міністерство грошей не дає!...» (це Оперний би ще жалівся!), Драган спокійно і з усмішкою відповідає: «Давайте тоді поговоримо про гроші». Тут вже аудиторія оживає довгим видихом, і настовбурчує вуха. Відповідь була довга і детальніша, але якщо коротко: за сім років керівництва Олександра Драгана прибутки Хмельницької філармонії зросли в 10 разів.
Питають, звісно, і про сумісництво адміністрування і творчості. «Якщо все буде ідеально, і люди після церкви будуть йти у Львівську оперу – тоді я дозволю собі стати і диригувати. А зараз я бачу завдання в іншому».
Вічний соліст
Роман Ковальчук починає свій виступ з пафосної і незрозумілої цитати. Продовжує наріканнями на поганий новий закон, який примушує артистів підписувати контракти. Завершує преамбулу констатацією: я був проти, але контракт врешті підписав.
За тим йде довга і душевна розповідь про школу у сусідньому селі, постановку в тій школі «Шельменка-денщика» і гастролі в сусідніх селах, довгі незрозумілі біографічні перепитії з операціями і нерозумними вчинками, важку службу в армії (у оркестрі на трубі) та перемогу у конкурсі солдатської пісні. «Мав відношення до постановки боїв у Тарасі Бульбі».
Програму аналогічно презентувати відмовляється, і заявляє: основне питання для нового директора буде простим – що стане локомотивом, який потягне за собою всю систему? Не забуває згадати про досягнення театру: зокрема, про статус національного. Каже, що у його програмі є укладення нового колективного договору в Львівській Опері, а вже у договорі – багато з планованого у програмі. Наголошує, що театр мусить виконувати «не тільки презентаційну функцію, але і виховну». «Наш ресурс – в регіонах: у селах і районах, у сусідніх областях. Львівська опера повинна стати духовно-мистецьким центром цієї країни».
«Чи будете ви скасовувати кріпацьку систему контрактів?» – кричать з залу. «Я до останнього тримався, щоб не підписувати контракт!» – відповідає кандидат. «Ви за контракти чи проти контрактів?» – дотискають. «Утримаюся. Не можу бути проти, бо йду на посаду за контрактом».
Серйозні кадрові зміни Роман Ковальчук вбачає найперше у перерозподілі штатного розпису і створенні нових відділів – менеджменту і маркетингу, та відділу аналізу фінансового стану. Щодо творчих працівниках – претензій у нього немає.
Оптиміст-ідеаліст
Олег Петрик – єдиний кандидат, який не боїться презентувати свою програму розвитку – на день, на рік і на п’ять років. Починає високо: «Тут закладається одна з зернин громадянського суспільства до розвитку театральної справи… Мене мотивували до подання на посаду патріотичні міркування. Я в театрі двадцять років, і боляче дивитися, як вбивають таланти…».
У його презентації – аналіз діяльності театру: творчий, економічний, фінансовий. Хоч деталізованої біографії Петрик не розповідає (за що всі йому безмірно вдячні), все ж згадує, що крім мистецької освіти закінчив ще юрфак і фінанси, а у дисертації працює саме над темою розвитку Львівської Опери.
Схеми і діаграми, глобальні і локальні проблеми, детальний перелік проблемних моментів, три етапи вирішення проблем, кадрові зміни і створення незалежної громадської ради для нагляду за театром. Так гарно розказує, що з залу аж виривається обурений наїзд на занадто добре підготовленого кандидата від «комісара філософії правового самозахисту населення»… Аплодисменти Петрик збирає відчутно більші за своїх попередників.
Невпевнений ударник
Профспілковий активіст Олег Федик починає гарно: «Я напевно найцікавіший кандидат серед усіх кандидатів, бо у мене немає стажу», але до кінця свого виступу втрачає інтерес аудиторії. У опері він працює на рік довше за Едера – від 1997 року. У 2003 році, зрозумівши, що «ніякими профспілковими договорами ми не досягнемо рівності з адміністрацією», Федик пішов вчитися на менеджера і захистив диплом з «управління неприбутковими організаціями на прикладі Оперного театру» (хоч Оперний, взагалі-то, держпідприємство, а отже, має бути прибутковим).
Як і інші, програму він не представляє. «Але там є детальний план заробляння коштів, є питання про мотивування персоналу, і про системи преміювання артистів». Хоче розширити творчий склад до 2 повних складів, звільнити 50-70% адмінштату за непрофесіоналізм. Серед бажаних нововведень планує запровадити у театрі відеозапис – щоб вчитися на своїх помилках.
«У мене немає нічого, крім театру. Я не буду розпорошувати свою увагу» – твердить Федик, і додає: «Люди мене знають, я людина слова. Що говорю – то і роблю».
«Це крутіше, ніж відбір на Євробачення» – коментують інтернет-трансляцію у мережі.
Скрипаль-бізнесмен
Орест Щудло, директор БО «Представництва» ПАТ «Іскра», член правління ПАТ «Іскра», має багату біографію, про яку щедро розповідає. Бізнес-довідник «Місто Лева», гастролі у 30 країнах світу, «набуте в мистецтві переніс в бізнес».
Жаліється, що інформації про Львівську Оперу знайшов геть не так багато, як хотів би: фінансову звітність йому відмовилися надати, а про культурну складову у діяльності Оперного театру інформація взагалі відсутня! «По крихтах збирав», аж поки не зауважив: «колосальна сума виділяється на культуру в Україні!» (тут, звісно, зал забурчав, як голодний живіт). 87% фінансування опери – це дотації держави. У Ла Скала – 37% дотацій.
Щудло впевнено оперує Законом «Про театри і театральну справу» – особливо щодо способів заробітку театрів: прокат костюмів, продаж трансляцій, сувеніри тощо. Посилається на висновки аудиту 2015 року: «порушення набули системного характеру». У програмі (яку, звісно, теж не показує) обіцяє збереження колективу, і (як несподівано і свіжо!) унеможливлення залучення артистів ззовні, якщо є свої виконавці (це ж дає таку економію коштів!).
Ясна річ, з залу звучить небайдуже питання: «А як же ви зробите так, щоб театр не став естетичною забігайлівкою, а лишився соціальним інститутом, покликаним виховувати глядача?». На першому місці – мистецтво, відповідає пан Орест, – а потім вже – оптимізація витрат.
Потому починається дискусія за участі усіх кандидатів. На банальне питання «Як ви оцінюєте роботу театру і керівництва за останні роки?» найсміливіше відповідають Петрик і Федик. Перший каже про неадекватний стан, в якому перебувають часом заступники гендиректора на робочому місці; другий – про тиск на колектив за допомогою короткотермінових контрактів, і про людей, які пішли свого часу з Опери, і тепер славні у світі. Роман Ковальчук тут, як і у більшості різких питань цього вечора, намагається викрутитися: «Якби такі обговорення діяльності театру були 5-10 років тому, сьогодні не було би таких претензій до театру. Громадськість Львова тепер дозріла до того, щоб контролювати національні інституції».
Вічне питання про поєднання двох посад у одній викликає, відповідно, такі ж розмиті і ніякі відповіді. Що тут відповідати, якщо закон вже прийнято, і усі кандидати на цю посаду, вочевидь, подумки з ним погодилися – принаймні, тимчасово.
Натомість дуже влучним (хоч може і не до тих зверненим) було запитання про юридичну колізію, яка захована в умовах конкурсу. Справа в тім, що посада худкерівника у Львівській Опері зайнята: її посідає Василь Вовкун, і поки контракт не закінчиться, обраний комісією муситиме бути лише генеральним директором. Олександр Драган відповідає на питання вичерпно: «Мабуть, в міністерстві думають, що це питання вирішиться саме собою: діючий художній керівник без проблем стане генеральним директором, і колізій ніяких не буде (в залі аплодисменти). А якщо відбудеться сенсація – то цю ситуацію повинна вирішувати інституція, яка її зробила».
Найважливіше питання з точки зору оновлення методів роботи та цілої схеми існування Львівської опери прозвучало наприкінці: чи буде все-таки аудит і розслідування? Чи будуть покарані корупціонери? Олександр Драган відповідає досить розмито, але ствердно. Федик обіцяє публічний аудит, а далі – «якщо відповідні органи захочуть відреагувати – хай реагують». Ковальчук знов втікає від відповіді: «Борці з корупцією самі часто бувають корупціонерами. Не з корупцією треба боротися; треба створювати умови, щоб вона не виникала». Орест Щудло впевнено твердить: як маєте свідчення корупції, то вже треба подавати їх у відповідні інстанції! Олег Петрик відповідає по-менеджерськи: на основі аудиту будуть рішення з ліквідації факторів і суб’єктів, які допускали корупцію, і не тільки грошову.
Потім було ще чимало питань і зауважень з залу. Завершити цю майже-стенограму, певно, варто словами Мирона Юсиповича, який говорив багато про сумні справи у Оперному, але підсумував оптимістично: «Якщо ви візьметеся, вам поможуть!».
20.02.2017