Письмо М. Василька до ґр. Чернїна.
ВІДЕНЬ (Ткб.) Мінїстер заграничних справ ґв. Чернїн одержав отсе письмо посла Державної Ради і буковинського сойму Миколи бар. Василька, датоване 3. с. м.
Держави антанту, означуючи в своїй нотї до президента Вільзона як одну з своїх воєнних цїлий "визволенє Славян в Австрії", тим самим визивають занятє становища славянських народів в Австрії що-до того наміру, який прецїнь служить передовсїм нїби то інтересам Славян в Австрії.
Австрійські Українцї означили своє становище в сїй справі ясно і недвозначно зараз з початком війни: виставленє українського лєґіону, гуцульські стрільцї добровольцї, манїфест всїх українських партій, який мав за цїль змобілїзованє всїх фізичних і моральних сил українського народу проти історичного ворога Українцїв — Росії — за державою Габсбурґів, яка на цїлій земній кули є одиноким місцем, де Українцї могли плекати свій національний і культурний розвиток і свою національну окремішність. Всї вожди армій і команданти ґруп видали жовнїрам приналежним до української нарожностій, які борють ся під їх командою, свідоцтво повненя своїх обовязків з запалом. Жаден австрійський нарід не терпів так довго і так тяжко під панованєм неприятеля як Українцї; жадна околиця не була як терен війни так довго наражена на наслїдки війни як земля, заселена Українцями; побіч нещасних жидівських утїкачів Українцї дали мабуть найбільший континґент утїкачів, які рятували ся перед "освободителями". Те саме відносить ся до числа Українцїв усїх станів, вивезених "освободителями" на Сибір як закладників. Через цїлий час війни полїтична орієнтація українського народу в Австрії не змінила ся. Як з початком війни, так і тепер стоїть він незломно при Австрії. З тугою жде він почесної побіди австрійського оружя, до якої з запалом причиняєть ся своєю кровю.
Українцї коронного краю Буковини, вірні своїй традиції, прилучили ся до сього становища українського народу в Австрії. Було се для них тим лекше, бо завдяки оглядній адмінїстрації орієнтація всеславянська, панслявістична і русофільська не могла в границях їх краю здобути собі прихильників, так що полїтичне представництво нашого народу анї в Державній Радї анї в соймі не числить анї одного члена, який не признавав ся би до проґрами "Австрійцїв української народности".
"Вірні цїсареви й державі" були й остануть буковинські Українцї. Єдиним їх бажанєм "визволеня" є очищенє рідної землї з нестерпного російського панованя.
З порученя Союза українських парляментарних і соймових послів Буковини і як його голова маю честь предложити сю заяву Вашій Ексцелєнції до ласкавої відомости.
Микола Василько.
[Дїло]
06.02.1917