† Иван Борисикевич

З Відня одержали ми таку сумну вість:

 

"В суботу помер ветеран-патріот Иван Борисикевич.

 

В середу відбули ся похорони при участи невеликої громади пробуваючих тут Русинів."

 

Покійний Иван Борисикевич — се один з виднїйших заслужених дїятелїв нашого народного відродженя ще з років 1840-вих.

 

Родив ся він 1815 року в повітї гусятиньскім в селї Увислї, де єго отець був священиком. Скінчивши дуже добре факультет правничій, працював тілько короткій час в канцеляриї, бо здоровля уже з роду був слабого і канцелярійна робота єму не служила. Отже вернув ся в родинне село і осїв на невеликім батьківскім господарстві.

 

Настав памятний рік 1848-ий. Иван Борисикевич один з перших поспішив до Львова взяти участь в орґанізації Русинів і був одним з основателїв Головної Ради рускої; яко спосібний правник уложив статути Ради і удостоїв ся такого довірія від членів Ради, що они вибрали єго заступником предсїдателя. На тім становищи трудив ся покійник дуже совістно та щиро. Коли Головна Рада висилала того року депутацію до цїсаря Фердинанда І-го до Оломуца, поставила Ивана Борисикевича провідником депутації. Кромі того їздив покійний з порученя Головної Ради на зїзд Славян до Праги з Григ. Гинилевичем і Ал. Заклиньским. Иван Борисикевич був одним з перших, що звернув увагу на потребу орґанізації ґвардії рускої в 1848-ім роцї і зїзду учених та основаня товариства "Галицко-Руска Матиця". Він дбав і о розвиток літератури та науки рускої і — о скілько нам відомо — в 1849 роцї видав своїм коштом у Львові "Марусю" Квітки-Основяненка а опісля причинив ся грішми до виданя "Звірословія". Рівно-ж причинив ся покійний значним датком до будови "Народного Дому".

 

В новійшій ері конституційній Иван Борисикевич був вибираний кілька разів послом: раз до ради державної, а два рази до сойму краєвого — на першу і другу каденцію. Яко посол завсїгди неустрашимо боронив справи рускої і мав як межи Русинами так і у противників велику повагу.

 

Під старші лїта Иван Борисикевич уступив з арени політичної, сидїв на своїм господарстві в Увислї, заводив красні порядки в тім селї і впливав в такім дусї на села сусїдні, а при тім очевидно завсїгди интересував ся загальними справами народними, політикою, просвітою і економічним піддвигненєм народу, рухом літературним і т. п. — належав яко член до всїх товариств народних, передплачував часописи і листами подавав свою пораду тим, що займали ся справами народними. А покійний, хоч завсїгди дуже скромний, мав здорові погляди та й богато знаня і досвіду з довголїтної участи в руху політичнім, з читаня і подорожей по Европі і в Америцї. Покійний Иван Борисикевич — нехай се буде сказано в велику честь єго — від першого виступу свого в житю публичнім аж до послїдної хвилї житя витревав на становищи народнім, при нашім прапорі національнім, хотяй богато колишних товаришів єго з 1848-го року прапор той покинули і пійшли служити чужим богам...

 

Старість не радість! — правду сю прийшлось досвідити і пок. Иванови Борисикевичеви. Отемнїв був на якійсь час зовсїм — і лише штуцї лїкарскій удало ся слїпоту до якоїсь міри усунути. Потім прийшли инші доляганя, котрі не судили покійникови дожити віку в Увислї. Продав він своє господарство в Увислї і перед двома роками виїхав з Галичини та проживав або у Відни (де міг кождого часу знайти пораду у знаненитих лїкарів) або в місцях купелевих чи кліматичних (в Гастайн, в Арко). Коли-б не ті доляганя на старі лїта, покійний був би доживав віку на своїм господарстви, котре первістно був завіщанєм призначив для товариства "Просвіта". [Бл. п. Иван Борисикевич був безженним.]

 

Переїздом через Львів на побут по-за границями Галичини пок. Иван Борисикевич почтив нас своїми відвідинами, вручив нам кілька актів рукописних з 1840-вих років [ми, використавши их, зложили до архіву "Просвіти"] і обіцяв списати спомини з своїх довголїтних досвідів, о що ми єго давнїйше листом просили, а чого він тогдї за-для слїпоти не міг сповнити. Покійний кілька разів опісля писав нам, що забираєсь до списуваня своїх споминів, однакож, чи зміг взятись до того і чи полишив які рукописи, не знаємо. А знав і памятав дуже богато, і то з найменшими подробицями, тож записки єго могли би були богато кинути світла на давнїйші часи і на людей, з котрими стикав ся в житю публичнім.

 

Смерть Ивана Борисикевича глубоко нас тронула і мусить тронути всїх Русинів, уміючих цїнити правдивий чистий патріотизм і довголїтну щиру працю для справи народної. Честь же памяти покійного Ивана Борисикевича і земла Єму пером!

 

[Дѣло]

05.02.1892