В справі будови руского театру.

Остатніми роками починають у нас чим раз частійше підноситися голоси про будову руского театру.¹⁾ Складки на ту ціль збираються на весілях та празниках, а через пару остатніх літ йіздили підчас ферій навіть співацкі групи студентів (в році 1891 було йіх аж дві), що взяли собі за ціль давати концерти в користь будови руского театру. Таким способом, як видно зі справозданя "Просвіти" заряджуючоі тим фондом, призбиралася сума всіх складок з попередних літ до р. 1890 включно 1272 зл. 14 кр. а число се мусіло вирости торічними доходами і складками до 2.000 золотих. Як бачимо, сума досить непоказна, особливо коли возьмемо на увагу, кілько в загалі потреба би було гроша на вибудованє, украшенє і заосмотренє в доконечні реквізити хочби і не дуже пишного і великого театру.

В загалі справою тою — як видко з числа складок і з дотичних голосів, займаєся суспільність наша якось дуже мляво, погляди єі в тім пункті, як з усього видно — ще дуже не рішучі і загалом уся справа ще не дуже "прояснена". Тому то думаємо булоби досить на часі застановитися дещо глубше над нею, та довести до якоісь основнійшоі виміни думок, і длятого задумали і ми сказати в тій справі пару слів.

Думка — будувати свій народний театр, се лиш одна з дуже звичайних ілюстрацій, як наша суспільність любить братись до перепровадженя плянів, над котрими ще навіть яко тако не застановилася, ставляти кроки, не обчисливши, чи дотичний напрям справді хосенний, розпочинати роботу, не обчисливши передом своіх сил і засобів. Перший ліпший оклик, схлібляючий національному шовінізмови вистає в повні, щоби у наших патріотів знайти зараз відклик та щоби вони не много роздумуючи, пірвалися за ним.

Уже від довшого часу — особливож від подорожи пок. Б. Барвінского до Чехіі, при кождій спосібности, де лиш се яко тако мож було причепити, гукають наші патріоти: Дивімся лиш на Чехів! Чому то Чехи! ітд. в найріжнороднійших відмінах. Однакож щоби близше роздивитись в роботі Чехів, щоби подати фактичний образ руху між ними, на се наші патріоти немогли ще здобутись. Рівнож не много дається сказати і о якімсь серіознім наслідуваню діяльности Чехів, хотяби нпр. тоі, котра найбільше підходить під густ рутенского народовства.

Противно, правовірний рутенець може з патосом величати народні чесноти Чехів, щоби вже в дві мінути пізнійше заховуватись діяметрально противно, т. є. власне так, як після єго думки жаден Чех не мігби заховуватися. Образцем сего най служить хочби ось яка пригода: На загальних зборах "Просвіти" в Коломиі 1890 р. голова, сего товариства д. Ом. Огоновский ставляв Чехів Русинам за взір і підносив горячо завзяток і витревалість йіх в уживаню ческоі бесіди. "Наслідуймо Чехів в йіх патріотизмі... Але Чехи говорять між собою і з людьми чужоі народности тілько по чески, до урядів пишуть віддавна тілько по чески, коли тимчасом Русин боіться заговорити до Поляка по руски". Ну і справді в кілька мінут пізнійше явився комісар староства, щоби розвязати збори — і д. Огоновский забув відразу всі своі гарні фрази — і говорив з комісарем цілий час по польски! Консеквенція того рода не є у наших народовців нічим дивним або незвичайним: і се публична тайна, що у Львові в одного в найголовнійших народовских стовпів говориться дома по польски.²⁾ Та про те загал Русинів не перестає і дальше покликуватися час до часу на примір Чехів.

Особливо те, що у Чехів відразу своєю зверхною величавістю впадає в очи, є предметом нетаєного апетиту рутенских патріотів. Ох те divadlo, те divadlo! Кілько любих мрій навело воно вже на душу добросердечних Русинів, віруючих в ласку божу і в те, що "Русь-Украйіна серце Славянщини".

Однакож той міцний, завзятий апетит на величавість Чехів не є ще у наших патріотів причиною, щоби дійсно вступати в йіх сліди. Як бачимо, навіть шовінізм ческий, хотя ще найбільше йім до смаку, якось не находить горячих наслідувателів. А щож говорити о дійсній роботі, о організаціі мужиків та міщан! Тут уже примір Чехів, коли й приймався, то якось в дуже мінімальних дозах. Орган народовскій признає се час до часу й сам, хоч знов се цілком єму не перешкоджає зараз в другій шпальті хвалити політику сервілізму та мамелюцтва. Одним таким lucidum intevallum була приміром недавно допись про руске товариство педагогічне (замітимо мимо ходом — написана сторонником радикальноі партіі) Автор єі д. Михайлишин констатує сумний і вельми невідрадний стан сего товариства: на десять літ свого істнованя позискало воно заледво 275 членів, заложило ледви одну філію, з котрою єго зносини майже перервані, а для свого органу "Учителя" позискало 396 предплатників! Чиж треба красшого приміру, щоби доказати, як нашій суспільности залежить на так важній справі, як народне шкільництво, для котрого Чехи так величезні поносять жертви?

Возьмім на увагу от хочби се, що ческе товариство в Королевім Градци "Dedictvi Malickych" має тепер 44.300 членів! Ціль єго подібна до ціли товариства педагогічного, бо обіймає видаванє книжок для молодіжи, однакож що за маса, що за сила членів у него! Якже нікчемно представлявбися наш рух, колибисьмо взяли ще інші числа зі статистики ческого руху! — Однакож мігби ще дехто замітити, що годі тому дивуватися, бож Чехів є майже два рази більше. Се однак на лихо дуже слаба потіха, бо зі стосунку межи числами членів товариства педагог. а тов. "Dedictvi Malickych" можнаби вносити, хиба, що Чехів є 160 разів більше. На всякий случай можнаби ще замітити, що відродженє Чехів датуєся вже від ранійшого часу, що у них розвинулася вже сильнійше індустрія, і що нарешті наверненє шляхти причинилося також до витвореня численнійшоі інтелігенціі і в загалі прискорило темпо національного розвою. Тому одже відступім від приміру Чехів, а возьмім на увагу рух невеличкого народу Словенців. Є йіх після конскрипціі з 1880 р. 1,140.548 голов, одже майже півтретя раза менше ніж Русинів в австрійскій половині нашоі держави (Русинів було в р. 1880 — 2,794.554 голов). Та за то йіх товариство просвітне св. Могора має 51.827 членів, з того в самім посліднім році прибуло 3.743 т. є. більше ніж в загалі всіх членів має "Просвіта" (3.000) і майже тілько, кілько є всіх членів в москальофільскім товаристві ім. Качковского. — Мені здаєся, то єслябисьмо счислили в загалі всіх членів руских товариств, які лиш є в Галичині і Буковині (враз з читальнями), то ледво чи перевисшилибисьмо половину числа членів того одного словенского товариства. Нема тут одже ані руш причини до занадто великоі хвальби.

Як бачимо, сітуація у нас дуже "непрояснена" і сумна, а серед такого стану річи — як же тут братися до такого діла як будова національного театру?! Без сумніву, що таке пишне пражске divadlo може завернути голову не лише невинному галицкому рутенцеви, віруючому твердо в ласку божу і в побіду "невинности", однакож де як де, а вже в сій справі напевно віра найменше може причинитись до спасеня.

¹⁾ Поміщаючи отсю статю, ми далеко не годимося на те, що в ній сказано протів будови руского театру. По нашому, нехай би "штуколюбна" частина нашоі інтелігенціі, котра й так нічого іншого не робить, займалася серіозно бодай тою справою та давала на неі бодай ті гроші, що програє в карти іті. Міг би сміливо й простий наш народ складати на сю ціль бодай частинку того, що тепер дає "на боже". Рішучо ми є тілько за тим, щоби ся справа і в загалі справа руского народного театру була в руках спеціального товариства з Русинів усіх партій і станів, зі строгою контролею призбираних фондів, а не виключно в руках людей, котрі й тепер ведуть руску театральну справу не дуже то мудро. That is the question Руский театр повинен бути всенародною рускою інстітуцією, і тілько в такім разі можна би бодай колись поставити й власний театральний будинок. Ред.

²⁾ Не можна відносити сего ані виключно до Львовян, ані виключно до народовців. І на провінціі мова польска часто ще панує в руских домах, як се нпр. звісно про дім посла Телішевского в Турці, котрого жінка, бачиться, — Русинка, коли жінка львівского проводиря, о котрім сказано висше (т. є. д. Романчука) — Полька. В загалі жінки — елемент більш арістократичний, ніж мужчини і для того мова польска держиться між ними уперто. Ми мали нагоду переконатися, що дуже тверді патріотки з львівского "Общества русскихъ Дамъ", зібравшися на забаву в "Народнім Домі", говорили в салі в мужчинами по руски, а в гардеробі між собою тілько по польски. Так само бувши раз случайно свідком початку засіданя виділу того "общества", ми переконалися (се було в р. 1889), що виділові підчас офіціяльного засіданя говорили по руски, а перед тим між собою по польски. Справи патріотизму ми б не радили тут припутувати, хоч певно, що про свідомий і завзятий патріотизм в роді ческого всі ті факти не свідчать. Ред.

(Конець буде).

[Народ, 01.02.1892]

(Конець).

І так возьмім на увагу, що ческе divadlo стоіло, сли нас память не заводить — над міліон зол. р. (відбудованє по пожарі, виносило здаєся друге тілько) а крім того велика часть артистичних робіт була виконана ческими артистами даром, або за зворотом лиш самих видатків на матеріяли.

Русини розумієся не малиби так далеко ідучих претенсій, однакож колиби театр мав яко тако бути подібним до людей, — мусілиб кошта єго будови виносити бодай яких 250 тисяч. Коли раз піднесено серіознійше справу театру в "Ділі", пропоновано, щоби будувати на взір черновецкого німецкого театру. Однакож сей будинок, хотя також коштував кількадесять тисячів, є вельми нетривкий і вимагає безперестанних реперацій, бо сам рід такоі будови — дерево хилком крите, з гори на се засуджений. Щож говорити о безпеченстві против огню! Впрочім і "гордість народна" не дуже зізвалялаби на будованє якоі небудь деревяноі буди, одним словом, будинок мусівби бути мурований. Однакож побіч повисше поданоі дуже невеличкоі суми на кошти будови — треба би ще не мало гроша на внутрішне украшенє, на найпотрібнійші реквізити, машинерію і гардеробу — а і тут без яких 50 тисяч (також дуже умірковане число) не можна би нічого почати.

На дарову роботу у нас числити годі — бо малярів-артистів у нас мало, і ті, котрі дійсно до Русинів признаються, не могли би працювати лише хочби за зворотом самих коштів, бо тяжко мусять боротись о насущний хліб. Противно при такій справі як будова театру мусілоби мати ся власне на те увагу, щоби дати йім щось заробити. Але чи в загалі є у Русинів тілько гроша, щоби видати й роздобути тих, вже таки дуже скромних 800 тисяч? Треба би у всім спуститись на складки та концерти, а колиб з жерел тих вплинуло річно 2 тисячі, то бувби се дуже світлий результат. Однакож таким чином треба збирати на театр над сто літ, а сли так, то чи варта стягати в народа гроші на ціль, котру аж по так довгім часі можна би осягнути і котра для жиючого і найблизшого поколіня не мала би ніякого інтересу? Хотячи одже справу приспішити, мусіли би ініціятори того подвигу удатися до других народів, от хочби і до самих Чехів. Та тут "народна гордість", на котру чейже наші народовці не мало бють, чейже не зізволилаби на жебранину. Чехи в своім цілім русі, били немало на "рrоbuzeni narodni hrdosti", і хотя се сталося нарешті фразою, з котроі тепер молодіж ческа справедливо смієся, то все таки мала вона ту рацію, що учила Чехів покладати лише на своі власні сили.

Коли би одже Русини не хтіли відгравати ролі Чорногорців спроваджених на пражску виставу за ческі гроші, мусілиби зречися ческоі помочи. Інакше — легко би дожили того встиду, що складка Чехів в кількох місяцях церевисшала би суму кількарічних складок рутенских патріотів.¹⁾

Впрочім — можна би і від сойму, від щадниць, з державноі лотеріі ітд. також дещо вторгувати і се, розумієся було би далеко менше ганьбячим, ніж жебранина між другими народами, котра єсли уходила ще в часах Трещаковского, тепер була би вже якось не до лиця для нашоі націі. На всякий случай однак, коли би навіть і зрезигновано троха з "narodni hrdosti", все таки мусілиби Русини занести складки межи собою, одже удатися до простого народа і в загалі заатакувати своі власні засоби. Однакож, чи в такім разі не булоби се лиш простим гранєм ролі, до котроі не дорослося, чи не було би то простою безсовістностю тягнути з простого народа гроші на справу, котра в єго теперішнім положеню майже нічого не може єго обходити, а інтелігенцію завзивати до діла, котре рівнож не стоіть в звязи з найблиашими єі теперішними задачами?! Як то — то для тоі сатісфакціі, щоби перед світом, от хочби перед Чехами похвалитись, що ось і Русини "собі" виставили "святиню народноі Мельпомени" — малиб вони плюнути на всі інші справи, малиб без румянця встиду дивитись на такі подвиги Словенців, як от товариство св. Могора (розумієся, не говорим тут цілком о тенденціі дотичних видань) а самі дальше позіставати нечинно і контентуватись своіми упадаючими читальнями, запиваючим учительством, лихо стоячими "Народними Торговлями" та на папері істнуючими політичними товариствами?! — А без сумніву — кожде стяганє грошей на ціли народови далекі є нічим іншим — як ігнорованєм єго нужди, єго пекучих матеріяльних і моральних потреб і не може ніяк інакше були названим — як лиш безсовістностю. Доки що — теперішних ініціяторів збираня складок годі ще о се обвинювати, так як ціле діло було доси лиш якимсь несвідомим поривом народноі hrdosti, і не було належно передискутоване. Запалювалась до него власне горяча молодіж, в котроі не мало належить до нашоі партіі — і йіздячи підчас ферій з концертами, старалася також сповнити народну службу. Думаєм однакож, що на будуче застановлятись і збирати гроші на заспокоєнє більше пекучих народних потреб.

Міг би тут іще дехто піднести заміт: Преці знана цілому світови є співолюбивість Русинів! Треба одже старатись о сталу руску сцену, щоби музика наша мала де розвиватись і презентуватись. На се однак мусілибисьмо зауважати, що для плеканя народноі рускоі музики, не треба конче зараз будувати театр, і що впрочім товариства співацкі, як нар. Бояни, моглиб сю службу доки що дуже гарно сповняти. До того, хотя навіть час до часу капне якась десятка на будову театру, то все таки по суспільности рускій не видно, щоби так занадто пристращалась до театру. Якже часто доводиться нам читати, що на представлених найкрасших наших штук підчас побуту нашоі трупи на пpoвiнціі, саля стоіть порожна, що родини рускі бувають в театрі рідко, і що противно головно Поляки і жиди дають ще нашій трупі яко тако дихати! І так недавно на першім представленю в Станіславові, і то одноі з найкрасших наших штук, не явився ні оден голова руских станіславовских товариств, як се з обуренєм зазначив дописуватель "Дѣла".

Чиж можливо такій публіці говорити о жертвах, чи у внеі мож розбудити запал? Преціж і товариство педагогічне також служить ширеню рускости та "narodni hrdosti", а прецінь нема між всіми нашими народовцями навіть 300 голов, що би рішились заплатити нужденних 50 кр. на рік яко вкладку сего товариства! Додамо, що і львівска руска публіка також не занадто горячиться до "інституціі народноі сцени", а крім молодіжи бувають на представленях також в значній мірі Поляки і жиди. Для них однакож рускі представленя давані що року заледво через кілька неділь становить ще певну рідкість, мають для них певний поваб новости, котрий би певно пропав, єсли би театр руский довший час перебував стало у Львові. Впрочім навіть польский львівский театр бореся безупинно з дефіцитами; щож тут говорити о рускім, особливо взявши на увагу, що в загалі Русинів признаючихся до своєі народности є у Львові досить мало. На случай вибудуваня сталого руского театру у Львові — стоялаб сала підчас більшоі части предсталень рускоі трупи — порожною — а себи не лиш що не дуже виходило Русинам на славу, але потягнуло би за собою упадок цілоі інстітуціі. Не много би певно причинилось до підреперованя єі фінансів віднаймованє салі підчас побиту трупи на провінціі, бо під сим виглядом конкуренція у Львові досить велика.

Як бачим отже, о вибудованю сталого руского театру у Львові нема нам тепер цілком що і думати. — Колиб навіть переведено сю думку в житє, то інституція наражена би була швидко на банкротство. До того є у нас так много пекучих задач до виповненя, так много незаспокоєних доконечних потреб, що братися до такого непродуктивного предпринятя буде у нас ще довго цілком не на часі. З того розумієся однак єще цілком не виходить, що суспільність наша повинна в загалі мало дбати о нашу сцену.

Противно — всі єі прихильники мають і без будови сталого театру ще дуже велике поле до пoпиcy. Не далеко шукаймо, але возьмім от хочби фонд емеритальний наших артистів. Що дієся з ним? Чи істнує він ще? Кілько виносить він? Про все се не знає наша суспільність нічого, як незнав до недавна навіть сам голова "Рускоі Бесіди" у Львові, заряджуючоі тим фондом. Як здаєся, то він майже неістнує, а коли істнує, то в дуже мізерних розмірах.

Одже — чи не повинна наша суспільність занятись найперше поправою чорноі долі наших артистів, обезпеченєм йіх будущини? А варт би преці над тим подумати, щоби людям, котрі своєю грою так часто нас і розвеселяють і до слів порушують — запевнити на старість кусень добре запрацьованого хліба! А чи-ж вже сама теперішна егзистенція наших артистів не вимагає доконечного поліпшеня? Чиж не є се публичною тайною, що гажі наших артистів суть за великі, щоби вмерти з голоду, а за малі щоби жити? Якеж преці мусить бути житє такоі артистки — і то не з посліднійших, котра бере 30 зол. місячно, і мусить з того єще більшу часть своєі сценічноі гардероби купити? Чиж в загалі не належить попросту подивляти, що наша трупа при таких условинах єще так добру має славу що до житя поза сценою! — Як бачимо, матеріялу до роздумувань для театральних ентузіястів знайдеся не мало, і не одна також пекуча потреба рускоі сцени жде на поміч суспільности. Нехайже возьмуть собі до серця всі ініціятори складок на будову театру — най думаючи про зимні мури мешканя Мельпомени — не забувають на вірних єі слуг, маючих живе тіло, вимагаюче поживи і одежи, най не набувають також і на се, що і наша сценічна література вимагає більшого стараня як доси і що складки на нагороди конкурсові булиб певно потрібнійші ніж складки на будову.²⁾ Най впрочім агітують за численнійшим ходжєнєм на рускі представленя і нaй доведуть в той спосіб до того, щоби руска сцена опиралась дійсно на підпомозі рускій, а не жидівскій і панскій.

А тепер зауважуєм єще раз: Най всі, котрим фірою сіна зайіхав примір Чехів до голови, застановяться троха глубше над розвоєм і працею коло сего народа. Най йім не забагаєся зверхного блеску, який стараються Чехи розвинути перед очима чужинця, але най вникнуть дійсно в суть річи і пересвідчаться, що до блеску ідеся через довголітну, реальну, органічну роботу. Най впрочім возьмуть на увагу і се, що не все золото, що ся світить і що і у Чехів не все, що своєю яскравостію ріже в очи, гідне зараз наслідованя. Що як що, але ческий шовінізм, той напрям, щоби все а все було ческе і ческе, щоби воно було ческе, без взгляду, які єго прочі свойства і вартість — єще найбільше подобався нашим народовцям. Що однак під тим націоналістичним покостом криєся аж надто часто сильне ретроградство і клясовий визиск — того наші рутенскі ентузіясти не хотять брати на увагу. А моглиб йіх однак о тім поучити дуже добре як ческа робітнича (соц. демокр.) партія, так і поступова молодіж, котрій вже також надойіла перевівшася фраза пpo "probuzeni narodni hrdosti", для котроі тепер найважнійшою єсть "soсialni otazka", і котра береся не на жарти "buditi v lidu opposicni naladu". На жаль, правда, і то, що у нас тепер рутенский загал, виекспенсувавши свою енергію перед роком на збиранє лояльнолизунских адрес, задивився на своіх провідників і рад братись лиш до таких "народних подвигів", при котрих найменше праці, найменше наражаєся достойну рутенску шкіру! Та коли так, то нема що покликуватись на кождій кроці на Чехів. Далеко куцому до заяця!

¹⁾ Нам здаєся противно, що Чехи, як народ практичний, не дали би таки нічого. Аджеж Прага навіть не хотіла позичити Краковови певноі суми грошей. Ред.

²⁾ Що в тім пункті наші Русини не вмилиси до Чехів ані навіть до Поляків, се видно із слідуючого приміру. Торічній сойм краєвий визначив перший раз 750 г. на преміі для руских штук драматичних. Люде управляючоі "Рускою Бесідою" мали надію, що Виділ краєвий дасть сі гроші йім до рук і мали вже навіть призначену дірку, куди йіх. віткнути. Але Виділ краєвий поступив інакше: сам розписав преміі, сам вибрав жюрі з Русинів і одного чи двох Поляків. На конкурс зголошено сім штук, з них деякі дуже слабі, але деякі й незлі, а одній з них члени жюрі, котрі єі читали (бо не всі єі читали!) признавали і талант і сценічність, доки не догадувались назви автора, загалом признавали єі гідною коли на першоі, то другоі преміі. Аж нараз появляєся рішинець жюрі: жодна з надісланих штук не відповідає вимогам конкурсу і гроші вертають назад до розпорядимости Виділу краєвого. А приватно говориться, що штука, про котру висше була згадка — неморальна, виступає против подружя і що в разі єі преміованя якісь "противники" певно виступили би в Соймі з інтерпеляцією. От страхітє! Не бійтесь, Поляки так не поступили, а роздали всі три краєві преміі і були б роздали йіх ще й більше, хоч зараз першу штуку преміовану поліція заборонила виставити на сцені. Та наші Рутенці знають одно: коли не нам, то нехай не буде нікому! Вправді жюрі ухвалила віднестися до Виділу краєвого, щоби гроші призначені на премію для руских штук ще раз були ужиті на ту саму ціль, але чи Виділ краєвий се зробить? чи при осуді штук Рутенці другий раз не поступлять так само, поки хтось з "фаміліі" не напише якихось нових "Соколиків"? ось питаня, на котрі жюрі забула дати відповідь. А при тімже ми певні, що коли б тогорічним конкурс вийшов був добре, то Сойм сего року був би ухвалив другий раз таку саму суму на новий конкурс, і наша сцена була б мала хоч дві три штуки коли не ліпші, то певно не гірші від тих, які доси преміювала "Руска Бесіда". Та ба! Добре то каже наша приповідка: поганому животови і пироги вадять. Ред.

[Народ, 15.02.1892]