Думка про колонізацію людством Титану, супутника Сатурна, може здаватись божевіллям. Адже температура на ньому -170 -180 °C, з хмар в його атмосфері йде дощ з рідкого метану, який утворює там цілі моря. Утім, саме Титан, можливо, є єдиним місцем в Сонячній системі, де є сенс створити постійну, самодостатню людську колонію.
Такого висновку можна дійти, якщо оцінювати планети Сонячної системи новим способом – екологічним. Мова йде про пошук навколишнього середовища, яке потрібне людям.
Сценарій колонізації Сонячної системи, який залучає дані науки, технологій, політики і культури, є уявним експериментом, який варто провести кожному, хто всерйоз замислюється про далеке майбутнє нашого виду.
Можна очікувати, що людська природа в далекому майбутньому суттєво не зміниться. Люди майбутнього, схоже, матимуть такі ж потреби і стимули, як і ми сьогодні. З практичного погляду, вони потребуватимуть багато енергії, температуру, при якій можна жити, а також захист від згубного космічного впливу, особливо від космічної радіації.
Більшість дослідників думає передусім про Місяць і Марс як про наступне місце, де, можливо, житимуть люди. Перевагою цих космічних тіл є, по-перше, близькість до нашої планети, а, по-друге, не такий вже й фантастичний сценарій їх освоєння (чого, очевидно, не можна сказати про інші близькі до нас світи – Меркурій та Венеру).
Меркурій розташований надто близько до Сонця. Температура та інші фізичні характеристики на його поверхні є екстремальними, тож уявити, щоб людство могло б там жити, дуже важко. На Венері, своєю чергою, атмосфера отруйна, її тиск шалений, а через екстремальний парниковий ефект там гарячо, наче в печі. Жити там можна хіба на повітряній кулі високо в небі, але таке житло не може бути самодостатнім.
Умови на Місяці і Марсі є порівняно сприятливішими, однак і там є свої майже нездоланні проблеми. Жодне з цих тіл не захищене атмосферою чи магнітосферою. Космічні промені – потоки високоенергетичних частинок від далеких наднових зірок – невпинно бомбардують їх поверхню. Тож тривале існування там біологічних істот є малоймовірним.
Добре відомо, що космічні промені викликають рак (хоча ще немає досліджень, яка їх доза і за скільки часу). Окрім раку, є ще одна причина, чому в умовах космічного випромінювання не можна довго жити: пошкодження мозку. Космічна радіація містить ядра заліза, які рухаються зі швидкістю, близькою до швидкості світла, і руйнують нейрони мозку.
Дослідження, яке минулого року провів онколог з Каліфорнійського університету в Ірвін Віпан Паріхар (опубліковане в журналі Science Advances), показало, що тривалий вплив радіації, схожої за параметрами на космічні промені, на мозок мишей призвів до його пошкоджень та втрати когнітивних здібностей. Віпан Паріхар стверджує, що ми не повинні навіть посилати астронавтів на Марс, не кажучи вже про те, щоб колонізувати його і жити там.
На Землі нас захищає від космічних променів водяна пара в атмосфері. З практичного погляду, на Марсі чи Місяці люди змогли би жити лише в підземних бункерах. Такі бункери важко будувати і розширювати. Задоволення щоденних потреб у їжі та виробництві потрібних для життя речей коштувало б колоністам неймовірних затрат енергії та зусиль. З таким самим успіхом ми змогли б жити в підземних бункерах на Землі. Тож навіщо взагалі колонізувати інші світи?
Далі, ніж Марс, іншим потенційним місцем, куди ми могли б відправити свої космічні кораблі, є супутники Юпітера і Сатурна. Серед них є дюжина опцій, хоча переможець очевидний. Це - Титан, небесне тіло, яке в Сонячній системі найбільше нагадує Землю.
Окрім Землі, це єдине небесне тіло, на поверхні якого існує рідина. Там є цілі озера та моря з рідких вуглеводнів – метану та етану, – які нагадують гідросферу Землі. З метану там йде дощ, а його суміш з ґрунтом утворює навіть болота. А дюни з твердих вуглеводнів дуже схожі на земні піщані дюни.
Для захисту від раціації в Титану є атмосфера з азоту, яка на 50% густіша, ніж атмосфера Землі, а магнітосфера Сатурна захищає його від космічної радіації. Величезні поклади вуглеводнів на його поверхні є готовим джерелом енергії. Хоча в атмосфері Титану немає кисню, як його джерело можна використати водяний лід під поверхнею. З нього можна добувати кисень і для дихання, і для спалювання вуглеводнів для отримання енергії.
На Титані дуже холодно (в середньому –180 °C). Однак завдяки густій атмосфері його колоністам не потрібні будуть скафандри, а лише теплі костюми і респіратори. Базу можна буде збудувати з пластику, який, своєю чергою, виготовляти з майже невичерпних запасів вуглеводнів. Поселення людей на Титані можна собі уявити у вигляді пластикових куполів, наповнених киснем і азотом для дихання. Легкість спорудження дозволятиме мати там багато вільного простору.
Титанцям (давайте так їх назвемо) не потрібно буде проводити весь час всередині споруд. На Титані, скажімо, людина змогла б літати: з огляду на слабку гравітацію (таку, як у Місяця) та густу атмосферу людям там вистачило б сили своїх м’язів, щоб махати штучними крилами й літати, наче птахи. Якщо крила відірвуться – не біда. Швидкість вільного падіння там становить лише десяту частку земної, тож якщо ви не злетіли надто високо, то не розіб’єтесь, а м’яко приземлитесь.
Як нам туди дістатися? З огляду на сучасний стан технологій, ніяк. Без швидкісних двигунів, які мінімізують час в космічному просторі, де на астронавтів впливатиме шкідливе випромінювання, на жаль, навіть до Марса ми, найпевніше, не зможемо долетіти без проблем. Подорож до Титана потребуватиме ще потужніших двигунів: щоб дістатися туди, потрібно, як мінімум, сім років за сучасних технологій.
Зараз, на щастя, ще немає потреби швидко покинути Землю. Звичайно, нам потрібно передусім вирішувати проблеми тут. Але якщо тривалий час інвестувати в науку, космічні подорожі, удосконалювати двигуни й технології протирадіаційного захисту, то, можливо, колись люди зможуть жити на Титані.
Charles Wohlforth, Amanda R. Hendrix
Scientific American, 25/11/2016
Зреферував Євген Ланюк
27.11.2016