Коли перегуде понад українською землею шалена воєнна заверюха з її всїма страхіттями та знищеннями, страшнїйшими від тих, що принесло українській землї татарське лихолїттє, тодї вересень стане місяцем національних урочистостей по всїй українській землї. А характер тих урочистостей залежатиме від тих обставин, серед яких прийдеть ся жити українському народови по війнї хочби на найменшім клаптику української землї. Коли війна зродить для нас кращі умови життя нїж ті, які були до війни, тодї вересневі врочистости не тільки будуть висловом глибокої пошани для памяти героїв, але й стануть святами щораз нових ступнїв на шляху до повної волї українських народнїх мас. Коли-ж доля закпить собі з наших змагань і не винагородить нас за ріки української крови, пролитої на полях боїв, за тюрми, шибеницї, бездонні терпіння й небувалі знищення українського культурного й економічного дорібку, українських нив, за зрівняннє з землею українських сїл і міст, — тодї роковини українського оружного чину понесуть у найдальші закутки української землї гасла найнемилосерднїйшої і найбезогляднїйшої національної війни за визволеннє українського народу в цїлости чи частини з московської неволї.
Вересень не буде звичайним місяцем для українського народу в будуччинї. Дня 3 вересня 1914 р. зложила добровільна мілїтарна орґанїзація українського народу присягу, що віддасть навіть своє життє в бою з військами держави, яка не додержала Переяславського договору та з колишніх вільних горожан Европи силкували ся зробити ґельотів і погній московської культури. Дня 10 вересня вирушила в поле, а 28 вересня одержала огневе хрещеннє перша сотня Українського Сїчового Війська, здобуваючи від ворога вози з мунїцією. І потім виходили в поле сотня за сотою та відвагою, витривалістю, ідейністю здобували собі признаннє і честь українському народови. А стрілецька лїтопись записує по Комарниках битви під Хоростковом, на Лисїм Верху, під Дрогобичем, Добровлянами, на Веречках, під Синевідськом, на Ключі, на Комарницькім, під Тухолькою, на Довбуші, під Підполозєм (Везирсаляш), Зуґо, Вишковом на Маківцї, під Болеховом, Калушем, Викторовом, Галичем, Семиківцями, Тустанем, над Золотою Липою, над горішньою Стрипою і бої в часї останньої російської офензиви, передовсїм сполучені з великими втратами бої в перших трьох днях вересня сього року.
Сотвореннєм Українського Сїчового Війська вступив український народ на новий шлях здобування належних йому прав. Не просьбами й пониженнями, а силою рішив український народ здобувати те, що йому належить ся, бодай, аби краще могли жити грядущі поколїння, коли нам судило ся серед невиносимих терпінь коротати своє гельотське життє на цїлім просторі української землї. Або повне життє, або смерть. А славна смерть краща від нужденного животїння — отсе ідея кождого українського борця.
За своє посвяченнє зачали збирати новітні Запорожцї похвали звідусїль: кілька разів з признаннєм про їх геройства згадали звідомлення австро-угорського ґенерального штабу, їм висловив признання начальний полководець австро-угорської армії архикнязь Фридрих, кілька разів гостив у них і декорував відзначених сам Його Високість наслїдник австрійського престола архикнязь Карло Франц Йосиф, відзначення посипали ся і з австрійського і з нїмецького боку, появили ся статї по ріжних европейських виданнях, а в українського народу душа зачала перероджувати ся: в нїй місце покірливости долї зачала займати свідомість потреби боротьби нас до успіху, боротьби зорґанїзованої, гуртової.
І коли знати ті всї перешкоди, тодї щойно можна зрозуміти тернову дорогу, яку перейшло наше Стрілецтво.
З твердою певністю, то не принесете неслави чести українського народу, складає український народ Вам, Герої, щиру подяку за дотеперішнї труди, чини, терпіння й жертви та вірить, що нїякі провокації, звідки вони нї походили-б, не зведуть Вас з дотеперішнього шляху геройської боротьби за кращу долю розбитого кордонами українського народу, вислів єдности та змагань якого Ви представляєте.
[Вістник Союза визволення України]
17.09.1916