Про організацію парохії і громади
(З "Архієпархіяльних відомостей" за липень, ч. 7. — ч. 64. орд.).
Від хвилі, коли за ласкою Всевишнього ми свобідні, всі Ви, Всеч. Отці, взялися вже до усильної праці над відновленням і відбудованням життя у ваших парохіях і громадах. Само положення вказувало кожному з Вас, що й як треба було робити. Цим моїм письмом хочу Вам тільки звернути увагу на деякі сторони життя, які дехто з Вас міг не спостерегти, заки буду міг в обширнішому посланні обговорити всесторонно ціле положення нашої Церкви й народу.
На першому може місці треба подбати про родини й добро арештованих і вивезених большевиками вірних. Їх родинам належиться поміч, яку мусить душпастир радо й сам уділити й так зорганізувати, щоб вдовицям, сиротам, або жінкам і дітям, що на довший може час позбавлені опіки батька й мужа, мають право жадати тієї опіки від Церкви. Треба також заопікуватися тим, що лишилося з господарства вивезених родин. Душпастир нехай уважає себе куратором таких родин і нехай зробить з найпоряднішими господарями контракт о спілку, який запевнив би неприявним якийсь дохід з їх грунтів. Якщо лишилися свояки, або близькі вивезених родин, треба це розпорядити за їх відомістю, а може й згодою.
Там, де нема ще управи громади та місцевої міліції, треба зорганізувати вибір громадської ради, війта й начальника міліції, якщо не можна було б перевести вибору без партійних роздорів, які є руїною і нещастям нашої справи, повинен душпастир своєю властю назначити війта, радних і начальника міліції, пригадуючи вірним конечність послуху для німецької військової, а й зчасом цивільної влади. Час, який ми пережили в большевицькій неволі, міг виробити в багатьох якогось революційного духа, зрозумілого під нелегальною владою, а шкідливого тоді, коли вже не треба революції, а тільки упорядкування й устійнення того, що від нас залежить і що признаємо за потрібне й добре для нашого народу і для майбутнього нашої держави. Під цим оглядом найбільша небезпека — це внутрішні роздори, поборювання себе взаїмно і випливаюча з роздору отаманщина, що вже так дуже багато причинилася до руїни й упадку всіх наших надій при першій нашій пробі побудувати українську державу.
Вітаючи цілим серцем цю нашу молодь, яка була примушена опустити продовж двох останніх літ рідний край і удатися на еміграцію, а тепер вертає до нас працювати для добра нашого народу і для здійснення ідей української держави, признаючи її щирі зусилля в тім напрямі й понесені жертви, одначе мусимо від усіх домагатися залишення раз на все всяких партійних роздорів, внутрішньої партійної боротьби. Хто приносить нам домашню війну — той шкодить народній справі навіть тоді, якщо б для неї мав великі заслуги. Всі, що пережили большевицьку навалу, свідомі того, що партійні роздори є національним злочином, якого не можемо терпіти.
Душпастир возьметься також до зорганізовання школи так, щоб якнайскорше по жнивах можна було почати шкільний рік. Школа, яку організує Церква, є школою, що признає передусім права батьків до релігійного виховання дітей і їх бажання в справі того виховання. Службову умову з членами учительства зробить тільки провізорично на рік і на пробу. Рік шкільний міг би початися безпосередньо по жнивах.
Душпастир вибере або за радою найліпших у громаді установить трьох найповажніших і наймудріших господарів для мирного полагодження усіх спорів у громаді, які могли би сповняти уряд мирових суддів. Загальна гадка всіх громадян у селі вистачає, щоб спонукати всіх віддати свої спори такому судові до розсудження.
У відібрані вже метрики треба вписати всі акти, пропущені за час, коли метрики не були в наших руках. Вписи, зроблені урядово ЗАГС-ом, треба переписати або замінити на впис такий, який повинен бути. Очевидно реєстрації вінчаних не приймаємо, а в метрику вінчаних вписуємо акт церковного вінчання.
Відновляючи чи доповняючи книгу "Стану душ", що бодай до кількох місяців повинно бути зроблене в матерних і дочерних селах, треба зробити докладний спис жертв большевицького режиму, записуючи вбитих большевиками, арештованих і переселених, кожну категорію зокрема, зі статистичними даними.
За поляглих у бою відправить парох торжественне Богослуження, на яке всіх запросить. Якщо поза кладбищем є поховані вбиті в боях, треба місце посвятити (переносити тіл не позволяють), гроби запечатати і хоч малим хрестом означити.
Треба також звертати увагу на людей, які щиро служили большевикам на шкоду громади, не щоби мститися, але щоб їх поправити або їх стерегтися і не допускати до ніякої громадської праці.
Якщо в селі було колективне господарство, повинен душпастир наново заняти ерекціональні грунта й будинки. Якщо ті грунта мають господарі, треба мирною дорогою зробити з ними умову спілки на рік або три.
Душпастир мусить мати на поготові прапор німецької армії, себто червоний прапор, а на ньому вишита свастика на білому тлі, який можна би виставляти на парохіяльному домі, ніколи на церкві ані дзвіниці.
Всі зорганізовані перед війною кооперативи, читальні, молочарні тощо, автоматично вертають до життя, кожна інституція відновляє по можности свою працю.
Де церква знищена, Богослуження треба відправляти на дворі у найвідповіднішому місці. На осінь треба підготовити бодай шопу, або шкільну салю на відправу.
Історію парохії й села зі спеціяльним поданням усіх втрат, як і не менша все зроблене за ті два роки, запише душпастир до парохіяльної хроніки і пришле відпис до Ординаріяту.
Всі власти відправляти дві Служби Божі устають. Право правити дві Служби Божі до кінця 1941 р. мають тільки ці душпастирі, що мусять обслугувати дві парохії, всі інші мусять мати на це право — грамоту Митрополичого Ординаріяту, виставлену цього року.
Душпастир, що самовільно опускає парохію, перед неділею або святом до парохії не вертає, поза нею не має ані юрисдикції до слухання сповіди, ані права відправляти Службу Божу.
Вкінці прошу всіх Вас, Дорогі Отці, усильно упоминати нашу молодь, щоб вірністю у заховуванні Божого закона заслугувала собі на Боже благословення у праці для Батьківщини. Нехай не забувають, що ніякі людські огляди і ніякі дані приречення не оправдують гріха проти Божої заповіди. Нехай не забувають, що поступування, оправдане під большевицькою навалою може бути грішне в часах, коли вже того оправдання нема. Можуть прийти хвилини, в яких будуть Вам, молодим, радити поступування противне вашій совісті й Божому законові, в таких хвилях поступайте завсіди як христіяни, вірні й послушні Божому законові.
Божа благодать до всього потрібна і чим важніше діло, тим більше потрібна поміч з неба. Тому й Ви, Всеч. Отці, і Ви Дорогі Сини і Братя, пам'ятайте совісно, свято сповняти цей перший і найважніший обов'язок христіянина, обов'язок молитви. Без усильної й покірної молитви трудно добре жити по христіянськи, себто так, щоб усе мати в душі освячуючу Божу благодать бути кожної хвилини готовим умирати і ставати перед Божий суд, бути усе готовим приступати до св. Причастя. Наше завдання душпастирів так учити і давати такий примір, щоб поміж нашими вірними не було ніодного, що жив би в неласці і Божому гніві. Христіянин може в гріх упасти, але не повинен у грісі тривати, повинен якнайскоріше покаянням як блудний син вернути до милосердного Батька. Як довго поміж Вашими вірними, Всеч. Отці, є люди, що цього не знають і не вміють так жити, так довго Ви ще не сповнили найважнішої частини Вашої душпастирської праці.
Починаючи відбудову релігійного життя — передусім пам'ятайте про одиноку конечну основу того життя — про Божу благодать і молитву, якою можемо собі з'єднати ласку Неба. Нехай же Всевишній благословить Вам у цій такій важній і трудній праці, нехай благословить Вашим парохіям, усім христіянським родинам, молоді й дітям і тим усім, що іменем усіх і для всіх працюють для загального добра.
Благодать з Вами, Амінь.
† АНДРІЙ Митрополит (в. р.).
Дано у Львові, дня 10 липня 1941 р.
[Українські щоденні вісти]
20.07.1941