Факти і дані не мають значення. Емоції та інтуїція скеровують рішення мільйонів людей
Переможець отримує все. Такою є тенденція в країнах, де загострилася економічна нерівність: невелика кількість переможців (славнозвісний 1%) отримує все. Якщо бути більш точними, переможці здобувають дуже високу частку надходжень і зосереджують у своїх руках більшу частину багатства країни.
Ця явно виражена економічна нерівність є одним з факторів, який сприяє розвитку іншої тенденції нинішнього світу — недовіри. Всі опитування, які досліджують індекси довіри у різних країнах, виявляють, що вони перебувають у вільному падінні. Люди дуже мало довіряють владі, приватному бізнесу, недержавним організаціям чи медіям. Ба гірше: інституції, які раніше перебували поза всяким сумнівом, зараз не можуть уникнути хвилі недовірливості, яка впала на інших. Наприклад, останніми роками економічні і політичні кризи підірвали довіру громадськості до «експертів», а численні сексуальні і фінансові скандали знизили престиж Католицької Церкви. Згідно з цими опитуваннями, повсюдно і щораз більше люди схильні довіряти переважно родичам і друзям.
Та є винятки. Інколи населення, що зазвичай є скептичним, вирішує покладати всі свої надії на певних політичних лідерів чи рухи. Це біполярна реакція: все або нічого. З довірою відбувається щось подібне на те, що сталося з економікою: переможець отримує все. Зненацька з'являються ті, кому вдається пробудити віру, яка ламає будь-яку недовіру. Ми бачили, як довіра людей до певних лідерів зберігається, незважаючи на доведену їхню схильність викривляти дійсність, підтасовувати статистичні дані, давати обіцянки, які є явно нездійсненними, кидати необґрунтовані звинувачення і попросту брехати. І не важливо, що їхня брехливість стає очевидною.
Добрим прикладом цього є Дональд Трамп. Медії щодня подають перелік заяв, що їх робить Трамп, які після перевірки виявилися неправдивими. Проте це ніяк не позначається на ентузіазмові його послідовників. Багато з них попросту вірять, що якщо хтось і бреше, то це журналісти, які кажуть, що викрили неправдивість заяв кандидата. Для інших факти не важать нічого. Трамп пропонує їм надію, захист і вимоги, які формують набір, перед яким важко встояти і в якому вони не розчаруються через незручні дані чи факти.
Щось подібне щойно сталося з Брекзітом. Одним з найнебуваліших видовищ у день після референдуму, на якому британці проголосували за вихід їхньої країни з Європейської Унії, було бачити і чути, як лідери Брекзіту спростовують обіцянки і дані, на яких базувалася їхня кампанія. Ні, сума грошей, яку Об'єднане Королівство надсилає в Європу, є меншою, ніж вони казали. Ні, ці гроші не будуть заощаджені чи вкладені в поліпшення системи охорони здоров'я. Ні, через вихід з ЄУ еміґрантів менше не стане. Ні, вони не мають поняття, як заповнити інституційні і реґулятивні прогалини, які утворюються внаслідок цього рішення. Усі ці заперечні відповіді лідери Брекзіту пробурмотіли перед мікрофонами у день своєї перемоги. Ті самі лідери, які лише кілька годин перед тим — і протягом місяців — наполягали на протилежному. І знову: не мають значення ні факти, ні дані. Дані і факти — це для експертів, а «люди цієї країни по горло ситі експертами». Це сказав Майкл Гоув, один з лідерів кампанії на користь Брекзіту (а зараз кандидат на посаду прем'єр-міністра), коли перед референдумом один із журналістів надав йому нищівні висновки групи визнаних експертів, до якої входили кілька нобелівських лауреатів.
Це лише два приклади серед багатьох інших, які ми бачили в Іспанії, Італії та інших країнах Європи, а також Латинської Америки.
Стало модним говорити про постінформаційний світ. Світ, в якому — попри революцію у сфері інформації, біґ-дата, Інтернет та інший поступ — факти і дані не мають значення. Емоції, пристрасті та інтуїція є силами, які скеровують політичні рішення мільйонів людей. У цьому нема нічого нового. Політика без емоцій — це не політика. Але рішення влади, для якої дані не мають значення, не є рішеннями влади, це чаклунство.
Вже незабаром британці виявлять, що звичка керуватися лише емоціями та інтуїцією й іґнорувати дійсність неминуче призводить до великого людського страждання.
Moisés Naím
‘Brexit’ y Trump: la política como brujería
El País,3.07. 2016
Зреферувала Галина Грабовська
06.07.2016