Brexit: наслідки для України

Дуже прикро, коли мусиш наздоганяти мрію, а вона при зближенні починає розпадатися на шматки. У житті щось подібне переживав, напевне, багато хто з нас. Але в цьому випадку, звісно, йдеться про перший уламок від такого далекого і такого омріяного нами Європейського Союзу – референдум про вихід Великої Британії із Унії. Україні все ще далеко до цієї мрії – і тепер не ясно, що буде з Євросоюзом тоді, коли ми до нього нарешті таки впритул наблизимося…

 

Та це питання направду далеких перспектив. Натомість низку наслідків Brexit’у Україна муситиме долати вже зараз: падіння на периферію уваги Брюсселя; тенденцію до самоізоляції низки країн ЄС від континентальної політики; посилення голосу тих, хто виступає проти колективних рішень – зате підтримує індивідуальні контакти з тією-таки Росією…

 

 

Наслідки Brexit’у для «Z» коментують головний науковий співробітник відділу проблем зовнішньої політики та міжнародної безпеки Національного інституту стратегічних досліджень Галина Яворська та експерта-міжнародника рада зовнішньої політики «Українська призма» Ганна Шелест; також подаємо думку засновника компанії pro.mova Євгена Глібовицького.

 

 

Галина ЯВОРСЬКА:

Росія повертає право сили у міжнародні відносини

 

 

- Головний наслідок Brexit для нас той самий, як і для всіх: наростання невизначеності, нова фаза системної міжнародної кризи. Це вимагає від світової спільноти адаптації до нових загроз і пошуку виходів. І, власне, очікую, що ця проблема окремо розглядатиметься і на найближчому саміті НАТО. Ця криза спровокована насамперед діями Росії: агресія проти України – Крим і Донбас; далі – Близький Схід. Запущено низку подій, які сильно порушили навіть цю умовну стабільність безпекової системи у світі. Результати британського референдуму збільшують цю невизначеність. Ми не знаємо, як реагуватиме Європейський Союз, що робитиме Велика Британія. Щодо НАТО – можемо відштовхуватися від заяви генерального секретаря, який говорить, що роль Британії в Північноатлантичному альянсі залишиться незмінною. А от щодо ЄС… Так, зрозуміло, що [втілення результатів референдуму] – це процес, зрозуміло, що це питання не завтрашнього дня, але вже сьогодні запущено центробіжні тенденції. Європейський союз буде трансформуватися, і для нас це, звичайно, дуже важливо. Я не поділю думки тих, хто каже, ніби нас це абсолютно ніяк не стосується.

 

- Перш ніж перейдемо до питання, як це стосується власне України, хотілося б уточнити: чим для Росії так вигідні євроскептики?

 

- Росія сфокусована на руйнації. Зокрема, на руйнації великих інтеграційних утворень, таких, як Європейський союз і Північноатлантичний альянс. Ясно, що всі тенденції, які сприяють деструкції всередині Європейського союзу – вони вигідні Російській Федерації. Росія хоче повернути до міжнародних відносин право сили.

 

- Яким чином поводитися Україні в умовах, коли з одного боку слабшає Євросоюз, а з іншого – посилюються ізоляційні тенденції в окремих державах під впливом євроскептицизму?

 

- У нас є два напрямки зовнішньої політики: європейська інтеграція – це інтеграція до структур Європейського Союзу за допомогою Угоди про асоціацію, з метою колись отримати перспективу членства в ЄС; і в нас є напрям євроатлантичної інтеграції – співпраця з Північноатлантичним альянсом, трансформація наших Збройних сил під стандарти НАТО, і зрештою, перспектива набуття повноцінного членства. Так от, на сьогодні, оскільки всередині ЄС відбуваються такі складні процеси, на мій погляд, маємо трішки змінити акценти в зовнішній політиці і сконцентруватися на євроатлантичній інтеграції. Тим більше, що питання безпеки зараз, у нинішньому світі, виходять на передній план. Це довгий процес, але все ж таки.

 

- Як щодо перспективи отримати безвізовий режим?

 

- Повернуся до того, що сказала на початку – наростання невизначеності, неможливість спрогнозувати наслідки. Звичайно, це не мало би вплинути на лібералізацію візового режиму, бо, в принципі, в нас є домовленості, і ми їх виконали – тобто життя має тривати. Сподіваюся, що британський референдум на це не вплине, хоча бути в чомусь упевненим неможливо.

 

- Велика Британія належала до «яструбів» у Європейському союзі, і це проявлялося, зокрема, в позиції Євросоюзу щодо України. Чи вихід Британії з ЄС послабить проукраїнське лобі в Євросоюзі?

 

- Подивимося, чим це завершиться для самої Великої Британії. Якщо позиція Британії в світі як держави посилиться, то це, можливо, для нас і буде добре, тому що ми матимемо замість сильного – ще сильнішого союзника. Це також може посилити і ті країни Євросоюзу, які зорієнтовані на трансатлантичну єдність, наших союзників.

 

Взагалі, ми зараз вживаємо слово «криза». Криза після будь-якого загострення мусить розв’язатися якимось чином. Вона завжди пожвавлює процеси. Підвищилися ризики – але можуть з’явитися і нові можливості.

 

 

Ганна ШЕЛЕСТ:

Україна втратить увагу ЄС

 

 

- Ми зараз отримали кота в мішку. У Європейському Союзі не знають, що буде далі, і навіть самі британці хапаються за голови. Усі колеги-експерти в Лондоні, з якими я комунікувала вранці після референдуму, – всім важко уявити, якими будуть наслідки референдуму. Завалилося доміно – і не тільки, як ми кажемо, для Європи, а й для самої Великобританії. Проблем виникає ще більше, ніж було перед референдумом. Емоції на завтра пропадуть, а ситуацію доведеться якось вирішувати.

 

- Наскільки сильно це зачепить Україну?

 

- Для України цей референдум матиме опосередковані наслідки, і перший наслідок – звичайно, зараз Брюссель, увесь Європейський Союз будуть заклопотані британським питанням, тому Євросоюзу буде не до України. На мій погляд, це не змінить позиції Європейського Союзу щодо російської агресії, а тим більше не вплине на позицію Великобританії, яка була однією з найбільш жорстких у ЄС у підтримці України. Але очевидно, що Україна на якийсь період втратить увагу ЄС. Можливо, ЄС піде на скорочення фінансування якихось програм. Цей процес [імплементації референдуму] займе не менше двох років, а декотрі експерти кажуть і про сім років. Тому можемо очікувати зменшення технічної допомоги Україні – і не тільки Україні.

 

- Чи не парадокс, що ми продовжуємо декларувати європейську інтеграцію в той час, як інші – Великобританія – від цього відмовляються?

 

- По-перше, не можна сказати, що «відмовляється». Маємо результат – 50% на 50%. А якщо подивимося, хто голосував за вихід із ЄС, то йдеться не про цілу Велику Британію, а два регіони – Англію (не враховуючи Лондона) та Уельс, і то вони голосували з невеликим розривом. Шотландія і Північна Ірландія проголосували за те, щоб залишитися. Інтелектуальна еліта, економісти теж виступали за те, щоб залишитися в ЄС.

 

По-друге, Великобританія є набагато спроможнішою, ніж Україна. Вона має можливість існувати самостійно завдяки великому фінансовому, та й військовому потенціалу. Врахуйте, що Великобританія й раніше була трішечки відокремленою від політики Європейського союзу. Тобто порівняння між двома країнами є неможливим.

 

- Чи вплинуть результати референдуму на євроскептицизм у інших державах?

 

- Позиції євроскептиків на початку, звичайно, зміцняться. Це питання якийсь час буде присутнім у медіа-просторі, і це дасть ефект. Звичайно, Brexit додасть голосів євроскептикам у тих країнах, де вибори відбуватимуться ще цього року, поки сприйняття тих подій є свіжим. А далі можливий і категорично протилежний варіант, і тут я роблю паралелі між Одесою та Донецьком (пані Ганна походить із Одеси, також працювала у тамтешній філії Національного інституту стратегічних досліджень, – «Z»). В Одеському регіоні, коли в Донецькій області дійсно пішли серйозні бойові дії, і коли це [ідея сепаратизму] стало не просто картинкою, а кривавою дійсністю, багато хто збагнув, що наслідки будуть жахливими. Маю на увазі, що країни ЄС, громадяни країн ЄС можуть подивитися на вал проблем, які викличе вихід Великобританії із ЄС, і тоді замисляться: «Чи треба нам таке?»

 

 

Євген Глібовицький:

Починаються дебати – «більше Європи» і «менше Європи»

 

 

– Ситуація з виходом Британії з ЄС ставить нас перед кількома новими викликами.

 

Всередині ЄС з'являється нова тема, яка відтіснить Україну, Росію та інші східні виклики на маргінес. Потенційний рух до незалежності Шотландії та інших частин Британії з збереженням/вступом цих країн до ЄС перетворить британську тему на серіал, який міцно заповнить перші шпальти європейських видань.

 

Всередині ЄС може бути змінений характер і динаміка розвитку відносин між учасниками, оскільки вихід Британії зменшує противаги до лідерства Німеччини, з одноосібністю якого значна частина суспільств в ЄС не готова погоджуватись. Німеччина буде перед очікуваннями, вимогами і викликами, до яких німецькі виборці, які і німецькі інституції, не звикли.

 

В Брюсселі вихід Британії ймовірно буде проінтерпретований як сигнал щодо необхідності реформ, але ліки різні політичні сторони бачать в прямо протилежний спосіб: «більше Європи» і «менше Європи». Хід цих дебатів напряму впливатиме на європерспективу України.

 

Популісти на континенті отримають вітер натхнення (і російські гроші) в свої вітрила, дуже ймовірно, що вони активізуються по всьому ЄС.

 

Росія почуватиметься впевненіше щодо України і з більшим завзяттям просуватиме свій порядок денний в ЄС.

 

Ізоляціонізм в США може посилитися на тлі суперечливих новин з Європи.

 

Що робити Україні?

 

Нам потрібна різка зміна нашої риторики і політики всередині ЄС. Наразі Україна подає себе і сприймається як жертва агресії, якій складно поратися самостійно. Успішність наших реформ сприймається дуже суперечливо.

 

Нова українська політика має фокусуватись на промотуванні України як частини рішення, а не проблеми. На демонстрації України як сумлінного гравця, який допомагає зміцнювати безпеку ЄС. На поясненні тих унікальних переваг, які ми маємо у дипломатії щодо пост-радянського простору. Україна також може додати пасіонарності про-європейському табору всередині ЄС, якщо зможе стати частиною внутрішніх євродебатів – якщо балтійці і центральноєвропейці «втягнуть» українців як важливу сторону дискусії.

 

Проблема в тому, що МЗС скорше за все не зможе стати джерелом нової риторики через внутрішньополітичні та інституційні обмеження. А громадянське суспільство та експертні середовища тільки прорубують своє, незалежне від держави, вікно в Європу.

 

А МЗС мав би фокусуватись на тому напрямку, де громадянське суспільство поки майже безсиле, а європейці слабкі – на нашій східній політиці. Те, що може Київ на Кавказі, в Центральній Азії, в Білорусі, Молдові – Брюссель чи інші ЄСівські столиці або не можуть, або не вміють, або не хочуть, або все разом. На тлі цього ми маємо нарощувати свою «м'яку силу» щодо Росії і Білорусі.

 

Виклики знову приходять перед тим, як ми до них готові*.

 

*допис узято зі сторінки Глібовицького у Facebook

 

24.06.2016