П'ять днів інтенсивного мистецтва, сотня подій та розбурхана провінційна публіка. Сучасне мистецтво і сучасне кіно, поетичні читання, театральні постановки, класична музика, відомі гурти, екологічні тренди, ніч у театрі, майстер-класи, зустрічі, лекції... Так виплівся масштабний міжнародний фестиваль Porto Franko Гогольfest, що з 8 до 12 червня відбувався в Івано-Франківську. Синтез різноманітних жанрів, форм та смаків, розмірів і стилів, буденності й майбутнього, емоційного спустошення та піднесення у місці сили між двох річок, що народжуються високо в горах, зустрічаються на долині і створюють унікальний простір Франківська. Фестиваль минув швидко, залишилися позитивні емоції від виступів відомих виконавців, театральних прем'єр, творчих експериментів, змішані – від переглядів мистецьких експозицій та муралів на фасадах. І скандал із «Вапном».
Генеральним директором фестивалю виступив керівник обласного драмтеатру Ростислав Держипільський, який вже давно виношував ідею про місце сили, яке знаходиться між двома Бистрицями. Тут народжуються таланти, місце унікальне, не схоже на інші, вважає Держипільський. Ідею втілив на фестивалі, всі приїжджі шукали тут силу, а містян переконували, що вона саме ось тут, де ми живемо, дихаємо, працюємо, творимо і руйнуємо. Про руйнацію – окрема історія. На території Палацу Потоцьких, який на час фесту відкрили для публіки, розмістилася еколокація. Тут демонстрували приклади деструктивного впливу людини на довкілля, розкривали цілющі властивості рослин, демонстрували екотренди.
Класичне мистецтво, яке зазвичай демонструють у найвідоміших концертних залах країни та світу, винесли до однієї з найметушливіших та найбуденніших міських локацій – вокзалу. Тут, серед валіз, метушні, бруду та туристів, що поспішали на всі боки, виступала оперна співачка Олена Бєлкіна у супроводі оркестру місцевої філармонії «Harmonia nobile». Вечірня сукня дисонувала із дешевим одягом «постійних» відвідувачів вокзалу. Оперні арії вражали слух не звиклих до класичного мистецтва слухачів.
Ще одне екстравагантне поєднання витонченої класики і реалій життя – виступ президентського оркестру у міських маршрутках. Оскільки у повному складі і зі всім реманентом музиканти у транспортні засоби аж ніяк не втулилися б, то їздили поодинці. Щоправда, з огляду на оточення, свої традиційні фраки хлопці залишили для традиційного концертного формату, і грали у джинсах та звичайних футболках.
Івано-Франківськ постав на місці стародавнього моря, тож ця територія – символ темпоральності та межі, проміжку між грандіозними припливом та відпливом. Саме міф про море став основою для експозиції сучасного мистецтва в старій друкарні у середмісті. Представлені твори стали певним арт-дослідженням міста, його історії, міфології, мета якого – показати все це тим, хто ходить по вулицях Франківська щодня і не помічає деталей, миттєвостей, іноді й самого життя. Своє бачення представили група «Лабораторія ненаправлених дій», Дмитро Дюльфан, Apl 315, Дмитро Микитенко, Назар Білик та інші. Окремо діяла фоторезиденція. Кожен митець мав нагоду показати власний ракурс на світ через призму фотолінз: потаємні куточки міста, затишні двори, багатолюдні вулиці, потоки машин, міську метушню...
Ще однією оригінальною арт-локацією стала галерея «Маргінеси», де кураторами експозиції стали відомий франківський contemporary-культуртрегер Анатолій Звіжинський та Холдер Вендланд (Німеччина).
При входів відвідувачів експозиції в «Маргінесах» зустрічала скульптура відомого у Франківську жебрака «Пане дайте пару копійок» – роботи Євгена Самборського.
А простір барокового костелу, де міститься художній музей Франківська, на два дні перетворився на «електроакустичну церкву». Тут на шанувальників творчості відомих львівських художників Влодка Костирка та Євгена Равського очікував квест: треба було знайти кілька творів «нових старих» між полотнами «старих старих».
Щовечора для широкого загалу виступали відомі гурти та виконавці: натхненний й таємничий гурт «Pur:Pur» з Натою Сміріною, граційні представниці київського театру «Дах» «Dakh Daughters», самобутнє тріо «Panivalkova», незабутня «ONUKA», а на завершення – заборонений у сусідніх Росії та Білорусі гурт «BRUTTO».
Вечірньою несподіванкою стало «Відчуття присутності» у драмтеатрі. Головною умовою участі у перформансі був вхід у піжамі. Для гостей запропонували матраци та ковдри із залізничних вагонів. «Казку на ніч» прочитав Тарас Прохасько під супровід ансамблю «Palimprest». Відвідувачі повертались додому о 7-й ранку із цілим букетом позитиву та натхнення, адже досі закритий простір, куди приходили суто жінки у вечірніх сукнях та чоловіки у костюмах, став «приватним», рідним, близьким до тіла, як нижня білизна. Театральна локація, на відміну від інших, була закритою для широкого загалу, вхід лише по квитках, встановлена ціна символічна. А от виставу «Три сестри» за п'єсою Антона Чехова могли переглянути усі, хто 10 червня перебував у Палаці Потоцьких. Просто неба актори Івано-Франківського драмтеатру розповіли класичну історію, яка супроводжувалася візуальними ефектами та хореографічними елементами.
Завершила «театральний блок» ГОГОЛЬFESTу шедевральна опера «IYOV» режисера Влада Троїцького, композиторів Романа Григоріва та Іллі Разумейка. Містично-театральне дійство за участі препарованого рояля, ударних, віолончелі та солістів. На сцені знаходилось шість екранів, які відображали усі перипетії обставин біблійного героя: пекельний вогонь, посушливу пустелю, піщані дюни, чорну зневіру і насамкінець світло, чисте, блакитне небо, коли страждання і випробування позаду. А також жертовність героя, його відчай, зневіру, пошук сенсу життя і себе насамперед. Опера «IYOV» створена за книгою Йова зі Старого Заповіту із прочитанням латинських сакральних текстів. Це поєднання опери, реквієму та ораторії, де класичний спів взаємодіє із сучасними музичними інструментами, а плазмові екрани доповнюють камерний простір театральної зали. На перших акордах публіка затамувала подих. Лише коли препарований рояль завмер і замовкли інші інструменти, присутні згадали, що треба дихати. І аплодувати. В Івано-Франківську оперу показали вперше, загалом це п'ята прем'єра в Україні. Не обійшлось без форс-мажорів: композитор Роман Григорів вийшов на сцену із температурою 39, але стійко відіграв усі 75 хвилин вистави.
Попри п'ять днів інтенсивно-позитивного мистецтва деякі елементи фестивалю залишили у частини мешканців нерозуміння та осуд. Мурали на фасадах старих будинків у центрі міста, деякі з яких є пам'ятками архітектури, згадують не злим і не тихим досі. У соцмережах триває активне обговорення, не обізнані с мистецтвом ХХ століття франківчани не розуміють, що б ті дивні, незрозумілі, некрасиві картинки мали б означати? Наводять приклади аналогічних розписів за кордоном, у Києві, де настінні малюнки мають певний зміст і смислове навантаження. «Продвинуті» щодо сучасного мистецтва мешканці навпаки вважають настінне мистецтво кроком уперед, бо стріт-арт – це розвиток, вихід за межі звичного побуту, сірої буденності, міської одноманітності. Попри все байдужість була б гіршою, а доки публіка нуртує, усе можна змінити, вдосконалити чи перемалювати. Наразі мистецьку вартість нових муралів має дослідити спеціальна комісія.
Не залишився фестиваль і без скандалу. Реакція керуючого справами ОР, депутата від ВО «Свобода», екс-голови Івано-Франківської обласної ради Василя Скрипничука на інсталяцію художника і фотографа Юрія Бакая «Вапно» у приміщенні облради стала ще одним приводом для обговорення. «Вапно» має вигляд невеликого лабіринту із будівельних матеріалів, а на стінах конструкції розвішані радянські брехунці, які постійно видають різноманітні звуки, перекрикуючи чи то перебріхуючи один одного. Конструкцію розташували в приміщенні адмінбудівлі, щоби долучити у такий метафоричний спосіб показати обранцям народу, що за впродовж багатьох років деякі речі залишаються незмінними: влада так само обманює, голосно даючи обіцянки, яких не виконує. Скрипничук не зрозумів ідею інсталяції, почав активно обурюватись: назвав її палаткою, Бакая – крокодилом, інцидент переріс у штовханину і погрози з боку чиновника «Я все це звідси винесу»…. Наступного дня голова ОР Олександр Сич на своїй сторінці у фейсбук прокоментував ситуацію щодо інциденту навколо інсталяції «Вапно», який активно тиражувався в соцмережах. Підтвердив, що він особисто погодив розташування інсталяції у холі обласної ради і не поділяє оцінок, висловлених щодо неї Скрипничуком, який на той час не перебував на робочому місці і не виконував функціональних обов'язків. За його словами, керуючий справами написав заяву про відпустку з «можливим подальшим звільненням». Яка реакція, така й відповідь. За кілька днів в мережі з'явилася петиція із вимогою не звільняти Василя Михайловича із займаної ним посади. Щоправда, особливої підтримки документ не здобув, крім того, петиція на сайті міської влади, яка безпосереднього відношення чи тим паче впливу на обласну владу немає.
«ГОГОЛЬFEST» залишив по собі в місті ще один оригінальний слід: мистецький проект Євгена Самборського із персоналом і пацієнтами Івано-Франківської психіатричної лікарні №1 «Говорить Івано-Франківськ». Митець залучив до висвітлення певних аспектів життя в місті людей з психічними розладами, чия присутність у місті зазвичай залишається за лаштунками уваги пересічного мешканця. Так на вулицях міста з'явилися 14 полотен, де «інші» нарешті мають можливість висловитись, а ми – нагоду позбавитись упереджень та стереотипів щодо людей, практично виключених з життя хворобою та ставленням суспільства.
22.06.2016