М. Уманець і А. Спілка. Словарь росийсько-український, т. І.: А — К., т. II: Л—П. Льв., 1893 і 1895, т. І — ст. 318, т. II — ст. 286 + IV.
Мати словари принаймнїй хоч найвидатнїйших європейських мов з українсько-руським перекладом стало давно вже в нас конечною потребою; але на превеликий жаль опріч праць д. Партицькнго та Желеховського ми в сьому напрямку не маємо майже нічого. Д. Уманець і Спілка, як знати з передмови до їх дїла, завзяли ся заспокоїти сю потребу з огляду на росийську мову. Само собою зрозуміло, коли у нас того рода працї отже доперва розпочинають ся, до того ще при вельми непогодних обставинах, ми не можемо їм ставити дуже великих вимог, наш обовязок — показати лише на такі хиби, що усунути їх цїлком можливо, на наш погляд, навіть при сучасному стані річий.
Роздивляючись в поважній праці д. д. Уманця і Спілки, нам б’є у вічи якась двоїстість їх дїла, брак певно виробленого принципу, яко виходної точки, положеного в основу їх працї. В передмові до словаря ми читаємо: „Потреба ся (словаря), що здавна чула ся не то ще в Галичинї, а й на Українї, стала найпильнїйшою останніми часами, коли росийська література придбала собі таку славу й стала ся чималим чинником в просьвітї словянських народів, а разом з тим що разу більше стає вона по мові народньою і більше московською, коли користуваннє нею для всїх словянських народів, хоч би навіть і таких близьких родичів, як ми Русини, викликає ще більшу потребу в словарі".
З наведеного уступу ми в праві вивести, що впорядники бажали подати словар до вивчення росийської мови. Маючи таку мету, вони повинні були витолковати нашою мовою всї значіння певного росийського слова, по змозї вичерпати всї відтїнки кожного значіння синонїмічними українськими виразами і належний їх ужиток вияснити прикладами з росийської мови, подаючи для того фразеольоґію, що без неї словар, як каже Вольтер, нїщо як кістяк; також бажана річ, щоб у словарі було подано нам найчастїйш уживані росийські прислівя і приказки з перекладом їх теж відповідними нашими речіннями чи зворотами. Роздивляючись з сього погляду в праці д. д. Уманця і Спілки, ми добачуємо в нїй чимало хиб. Що до росийських заголовних слів, то хоч впорядники і перестерегли нас, що вони не містили в свій словар чужоземних однакових в обох мовах слів, а також слів властивих обом мовам через те, мовляв, щоб зберегти місце, ми про те не можемо погодити ся з їх думкою, що се добра річ, хоч би тим, що таких спільних слів не багато в обох мовах, і вони б узяли не більш, як аркуш або два зайвого друку на цїлий словар, що при рамках їх праці і способу друкування майже не мало б жадного значіння, недогода ж такого способу виявляє ся в тому, що стають можливі непорозуміння для того, хто користуєть ся з сього словаря. Не знайшовши в словарі У. і С., наприкл. таких слів як: августовскій, авторитетъ, аккуратность, алмазъ, астрологъ, банщица, безвоздушный, вмѣняемый, восторженный, выдыханіе, каменотесъ, камка і т. п., можна б припустити, що такі слова у нас однакові з росийськими, а в дїйсности — нї. Краще б упорядникам містити всї слова, які вони могли віддати українською мовою, не вважаючи, чи однозвучні й однозначні вони з росийськими, і випустити тільки такі, для витолковання яких забракло українського лексичного материялу; таким би чином усунулось вище сказане непорозуміннє. Тим більш, на наш погляд, їм годилось би так зробити, як ми кажемо, що вони самі не додержали свої обіцянки, і ми раз-пораз подибуємо обом мовам спільні слова, напр. вода, горох, арфа, дуб, бук, дупло, граблї і т. п.
Далї, що до певности перекладу росийських слів не можемо не завважати, що ся сторона словаря, до того найважнїйша, не заспокоює навіть не великих вимог, і впорядникам належало б на се звернути найпильнїйшу увагу. На пр., що разу нам трапляють ся такі випадки: Акціонерная компанія — спілка, товариство. Ассоціація — спілка, товариство, артіль. Воспріимчивость — уразливість, чуйність. Восторгъ — радість (велика). Восхищеніе — радість (велика). Воспрянуть — прокинутись. Катафалкъ — мари. Баллотировка — голосування. Аскетъ — скітник, одлюдник, пустельник (на слово „ Анахоретъ“ той самий пере- клад: скітник, одлюдник, пустельник, — наче обидва слова однозначні) і т. п. Що до повноти перекладу і найбільш — фразеольоґії росийської, то се одна з найслабших сторін словара. Що б нам багато не розводитись, візьмемо для прикладу два слова: видъ і зрѣніе. Видъ У. і С. перекладають так: вид (?), образ, вигляд; постава, постать; взір, (позір, манїр. 2) вид (?), одміна, одмінок. 3) білет, пачпорт (?), — та й годї, пропустивши: обличчя; відрід (species); рід; свідоцтво. Для вида, для годись ся (пропущ.: для позору). Имѣть видъ, выдаватись, мати вид (останнє навряд чи народне, бо в Малорус предан. і разсказахъ, вид. Драгоманова 1876 р. на стор. 94, имѣть видъ — мати вигляд: древо мало вигляд хреста). Выпустить изъ виду, забути, занехаяти (?), занедбати (?), з голови викинути (а спустити з ока — нема). Имѣть въ виду, мати на увазї, на примітї (?), вважати (а мати на оцї — нема). Але як перекласти : саквояжъ въ видѣ мѣшка; я дѣлаю видъ, что работаю; принять на себя видъ чей ; упускать изъ виду; подъ видомъ кого; и виду не показывать, на виду находящійся, — сього словар нам не дає. При слові „зрѣніе“ ми не маємо, як перекласти: съ этой точки зрѣнія.
Годить ся піднести, що замість пояснення цитатами і увагами ужитку росийських слів, ми бачимо в словарі, навпаки, українські цитати і виясненнє українських слів, як би сей словар уложено не для вивчення росийської мови, а української. Припустім, що нам і така праця дуже потрібна, уважаючи на те, що наша інтелїґенция страшенно відбила ся від рідної мови і їй треба дати змогу її вивчити, але такий словар треба б було назвати якось инше, тільки не росийсько — українським словарем. Як що справдї сей словар має на метї навчити українцїв їх мови, то роздивимось, о скільки він виконує се завданнє. На наш погляд, не зовсїм добре. Ми багато спостерегаємо річий, що не то що не допомагають вияснити ужиток того або иньшого слова і усунути язикову плутанину, а навпаки ще більше здатні збити людей з пантелику. Перш над усе, подаючи слова, якими, на думку впорядників, можна б перекласти нашою мовою те а те росийське слово, впорядники жужмом перемішали однозначні і подібпозначні слова, не зазначивши однакового або одмінного їх характеру; далі ми не добачаємо критичних відносин до того материялу, що у них мав ся: поруч ми подибуємо і українські неольоґізми, і суто-народні слова, і перекручені росийські слова (з міського жарґону), яким зовсім не місце в словарі такого роду. Що б не бути голослівними, наведемо де-які слова, що підпирають наше твердженнє — адвокатъ — адвокатъ, повиренний (росс.), ходак (!), ходатарь (жарґ. рос. ходатай), старатель (??). Хай читач вибіра собі яке хоче слово, вибір багатий! Абонементъ — передплата, підписка (?!), пренумерата. Анатомировать — потрошити (?), требушитп (рос. і не того значіння), пороти (?), різати, карбувати. Ариѳметика, — аритметика, щотни́ця (невдало на московський взірець сковане: щот (счетъ) = лік, лічба; рахунок). Аттестатъ — свидительство (росс. жарґ.) свідоцтво, атестат. Банщикъ — баньщик (росс.), лазник, лазнюк. Батогъ (укр. сл. в рос. мові) палиця (?), кий (?), лозина (?), а справжнього батіг — нема і т. д. Таких помилок чимало ми навели перші ліпші. Цїтати, що часто додають У. і С. до слів, зовсїм не помагають розібратись в сїй плутанинї, перш тим, що інодї дуже непевного сорту, з помилками синтаксичними і лексичними, і до того ще самі собою нїчого не доводять. Подамо кілька прикладів: До слова передплата (абониментъ) маємо приклад „Передплата на „Зорю“ коштує в рік 6 р.“; минаючи те, що робити з словара рекляму цїлком не годить ся, завважимо, що в заголовному аркуші теї самої „Зори“ ми читаємо, що „передплата виносить на рік 6 р. Изба — хата; прикл.: „Благав у Бога тільки хату, одну хатиночку в гаю. К. Ш.“ Що нам поясня такий приклад? Вѣрный — вірний; певний; щирий; справедливий; прикл.: „вірний переклад. Щирий приятель.“ Наче не можна однаково сказати: вірний (преданный), певний (верный), щирий (искренній), справедливий (настоящій), дїйсний (действительный) приятель.
Опріч того впорядники дуже рідко уживають в словарі такі дїєслівні форми, як: повиго́нити, повиво́дити, позачиня́ти і т. і., коли чин стосуєть ся до багатьох предметів.
Сею короткою заміткою ми показали найголовнїйші, як нам здає ся, хиби в словарі У. і С., і бажана річ, щоб в дальших томах їх бачити меньше. У всякім разї побажаємо працї У. і С. як мога швидче закінчити ся друком; їх словар, не вважаючи на єго слабі сторони, все таки дасть багатий материял словарний, і стає дуже користною вкладкою в нашу лїтературу, за яку належить щира подяка тім, що підняли важну працю коло неї.
Б.
[Записки НТШ, т.8 (1895), с.55—59 (бібл.)]
13.11.1895