Немає фінансового сектора — і більшість людей не можуть купити будинок чи розпочати бізнес. Гляньте на досвід моєї родини.
Коли мені було 13 років, мій батько зібрав нашу родину на збори — розмову, яку я досі, більш як 40 років по тому, виразно пам'ятаю. Мій батько був успішним бізнесменом, він навіть став виконавчим директором Crompton Greaves — однієї з найбільших індійських компаній, що помогла збудувати державну електро-розподільчу систему. Проте він думав про звільнення з роботи, щоб заснувати свою власну фірму. Він хотів обговорити з нашою сім'єю ризики підприємництва і те, чому він відчував, що варто на них зважитися. Після певної дискусії ми запевнили його в нашій підтримці й спонукали зробити цей ривок.
Цього не сталося. У Сполучених Штатах для когось такого, як він, можливо було б — з переконливим бізнес-планом і підтвердженими документами — дістати фінансування, щоб розпочати бізнес. Але в Індії, де я виріс, у фінансовій системі бракувало механізму позичати комусь гроші без застави. Оскільки ті, хто міг внести заставу, належали до вже багатих сімей, то ця система руйнувала мрії людей, що були простого походження, але сподівалися стати підприємцями «селф-мейд».
Батько продовжив свою кар'єру, і наша сім'я жила комфортно. Однак він лишився розчарованим, що так ніколи й не зміг запустити свою власну фірму. І незважаючи на пристойний дохід, він до 60 років не міг купити собі власний будинок — бо в Індії немає надійної галузі іпотечного фінансування, і покупці мусять платити всю суму за будинок передоплатою.
В затяжний період після Великої рецесії багато оглядачів демонізували Волл-стріт та фінансову систему і описували їх як паразитуючі сили, що згіршують життя пересічного американця. В новому фільмі «Грошова пастка» (Money Monster), доведений до відчаю акціонер в телестудії бере в заручники популярного бізнес-ведучого після того, як біржові поради того виявилися катастрофічними. Слоґан фільму: «Не кожна змова є теорією».
У новій книжці «Виробники і споживачі: зростання фінансів та падіння американського бізнесу» колумністка журналу Time Рана Форугар доводить, що американська економіка надто сфокусувалася на фінансовій інженерії, що призвело до скорочень у сфері досліджень та розвитку, виробництва та інновацій. «Фінанси стали зустрічним вітром для економічного зростання, а не його каталізатором», — пише Форугер. — Вони зростали, а бізнес — як і американська економіка та суспільство загалом — страждав».
Не годжуся. Світова фінансова система, очевидно, проявила певні ексцеси за останнє десятиліття, і, без сумніву, деякі гравці поводилися безвідповідально. Однак Волл-стріт залишається компанією, що засадничо творить цінності. Фінансова індустрія є обов'язковою для національного економічного здоров'я, і вона становить невід'ємну частину того, що робить економіку США заздрістю світу. Багато з наведених наслідків «фінансиалізації» — як-от спад виробництва — це результат безлічі сил, багато з них мають мало спільного з фінансами.
Ті, що атакують Волл-стріт, мали б зупинитися і уявити життя у світі без добре розвиненої фінансової системи. Я сам безпосередньо бачив такий світ. Індія моєї юності, якій бракувало сучасної фінансової інфраструктури, була склеротичною і неефективною. Економічне зростання жорстко стримувалось браком капіталу, і це мало прямий вплив на життя мільйонів людей на всіх рівнях економічної драбини.
Нема сумнівів, ми пережили період, коли надто багатьом гроші позичали нерозважливо, фінансові моделі виявилися хибними, а стимули ризикувати — попсованими. Деякі з цих ексцесів тривають далі. Очевидно також, що відновлення після Великої рецесії було повільним та нерівним.
Але якщо ми прагнемо зрозуміти ці проблеми, то мусимо обережно ставитися до діагнозів, що базуються на фальшивому поділі між Волл-стріт а Мейн-стріт. На Волл-стріт є «трутні» — так само, як люди, що ставлять власні інтереси понад інші міркування, у правництві, медицині, політиці, освіті та будь-якій іншій професії. Але без Волл-стріт було б разюче менше «трударів».
Короткозоро також критикувати бізнес-школи, як це робить Форугар, за те, що вони продукують забагато випускників, аспірованих працею у сфері фінансів. Випускники бізнес-шкіл завжди стікалися до індустрій, що пропонують найбільше можливостей. У 1910-х і 1920-х роках це були залізниці, у 1930-х — компанії споживчих фасованих товарів, у 1950-х і 1960-х — виробництво.
Коли цьогорічні програми бізнес-адміністрування (MBA) випустять абсольвентів, то, почавши нові кар'єри, вони оберуть собі роботу, оцінюючи не лише компенсаційний пакет (заробітну платню і соціальний пакет), але також і можливості для кар'єрного зростання, навчання, розвитку, географічні міркування і, що найважливіше, шанси робити цікаву і важливу справу.
За останні 20 років багато з цих можливостей було в сфері фінансів, зокрема тоді, коли інноватори-засновники бізнесу створили сотні нових фірм на прямих інвестиціях, венчурному капіталі та фінансових і технологічних стартапах. Незважаючи на популістський критицизм, фінанси залишаються гоноровою професією, і випускників, які входять на це поле, варто підтримувати, а не висміювати.
В електоральні роки особливо часто виникає бажання знайти цапа офірного чи бабая і зредукувати складні економічні феномени до надмірно спрощених фраз. Але в остаточному підсумку вирішення таких проблем, як нерівність і брак можливості працевлаштування чи зростання заробітної платні, виходитимуть не лише від уряду. Вони потребуватимуть творчих бізнесів, які знайдуть нові способи працевлаштування для людей і творення справжньої цінності. Ці бізнеси не зможуть існувати без фінансування.
Нітін Норія — декан Гарвардської бізнес-школи
Nitin Nohria
Imagine an Economy without Wall Street
WSJ, 1.06.2016
Зреферувала Леся Стахнів
07.06.2016