Актуальні з вчорашнього вечора.
Сталість реформ за останні два роки значною мірою забезпечувалася спроможністю громадянського суспільства змінюватись, розвиватись, модифікувати себе, якщо подобається — мутувати швидше, ніж корупційні еліти. Фактично це було протистояння місій, пасіонарності і невидимих капіталів (соціального, наприклад) з одного боку, та великих грошей і найнятих юристів та піарників — з іншого.
Невідставка уряду стане стрес-тестом на спроможність громадянського суспільства досягати здійснення реформ в межах нової, олігархічної коаліції. Ймовірно, кількість реформаторських законопроектів, які вдаватиметься приймати, значно зменшиться, а кількість необхідних зусиль значно зростатиме. Блокуватиметься впровадження вже прийнятих норм, відбуватиметься непряме саботування місій реформ.
В нових умовах підхід широкого тиску по всіх фронтах більше не буде продуктивним, а ключовою спроможністю для успіху стане вміння управляти порядком денним. Коли мало ресурсів, а цілей багато, треба вміти обирати головне.
Спроможність формувати й узгоджувати порядок денний — це функція дорослості, зрілості, яка мусить сформуватись у громадянському суспільстві зсередини. Покладатись на донорів можна в рамкових питаннях цінностей і місій, але не пріоритетів, бо пріоритети донорів переважно сформовані, виходячи з внутрішньої логіки країн походження донорів, а не з розуміння українських оперативних контекстів.
Це, фактично, означає, що реформи продовжаться, якщо громадянське суспільство зможе порозумітися і піти далі в стратегічному партнерстві з некорупційним (таким, що базується на створенні доданої вартості, а не споживанні ренти) бізнесом. Такий бізнес — це єдиний вид організацій, що постійно існує в умовах прикладної меритократії. Бізнес вміє швидко приймати рішення, ефективно використовувати ресурси — те, з чим у громадянського суспільства складніше.
Але головне в іншому. Бізнес працює на результат. Відсутність результату — це смерть бізнесу. В цьому сенсі найважливішою цінністю для ГО є не гроші — кров чи кисень бізнесу. Цією цінністю є свідомість власників, які вміють досягати результату і залишатися при цьому інституційно цілим. Це свідомість, яка відкидає самовбивчу матросовщину чи форми організаційної прокрастинації.
Громадянське суспільство мусить навчитись бачити в бізнесі — точніше, у власниках бізнесів — партнерів, а не ресурсну базу. Мусить вміти чути їх та їхні підходи. Мусить вміти відстоювати непорушність червоних ліній своїх місій: бізнес настільки ж інфантильний у справах суспільних, як громадський сектор — в управлінських. Для бізнесу така співпраця — це участь у створенні правил гри, перехід від виживання до розвитку. Це розумітимуть далеко не всі власники, але активними є також далеко не всі громадяни.
Коаліція громадянського суспільства і бізнесу має прорости знизу — через конкретні приклади співпраці вже переважно знайомих між собою активістів та бізнесменів. Там, де відносин немає чи вони неглибокі, найбільшим дефіцитом буде довіра. Саме тут роль посередників могли б відіграти міжнародні донори, внісши у співпрацю свої стандарти, процедури, засоби моніторинґу, а деколи — просто статус чи нейтральну територію для зустрічей.
Ресурси не можуть бути головною темою співпраці, та вони важливі. ГО, чиї доходи на 10–20–30% формуватимуться з внесків громадян чи підприємців, — набагато самодостатніші у своїй спроможності відстоювати свій порядок денний. А саме ця спроможність брати на себе відповідальність, домовлятись і виносити одні питання та знімати з порядку денного інші — визначить країну, в якій ми всі житимемо.
Автор — член «Несторівської групи»
Жанровий дисклеймер від автора: FB-стиль
17.02.2016