«У фінському проекті, який повинен втілитися в життя цього року, кожен дорослий громадянин, незалежно від його доходів та ситуації, отримає допомогу в розмірі 800 євро. Кожен зможе без обмежень використати цю суму, як йому забажається»
Професійні політики стали дуже нудними, і це пояснює появу в усіх західних демократіях бунтівних партій, як-от «Громадяни» в Іспанії, Національний фронт у Франції, Чайна партія в США чи каталонські чи шотландські поборники незалежності. Треба розуміти виборців, яким нудно слухати одну і ту саму стару пісню – і від правиці і від лівиці. Політика, відколи вона перетворилася на шоу, вимагає чогось нового, та не лише з поверхових причин. Старі програми, які безупинно переробляються, не дають вирішення складних, тривалих, інколи спадкових ситуацій, як-от безробіття молоді без кваліфікації чи надмірна залежність від державної допомоги з боку деяких прошарків населення. Те саме відбувається з імміграцією, темою, в якій симетричні дискурси, супротивні глобалізації чи націоналізму, не дають практичних результатів ні в чому, оскільки іммігранти взагалі-то самі приймають рішення про свої переміщення.
Утім, не бракує ідей, розроблених і удосконалених економістами та соціологами в університетах, лабораторіях, фундаціях і дослідженнях та облікованих працях. Та схоже, політики нічого не читають і не консультуються із жодним експертом, за винятком своїх радників з маркетингу і фабрикантів заяложених гасел. Через це ще більш стимулюючим видається фундаментальне нововведення, яке готова випробувати Фінляндія: єдину допомогу із забезпечення прожиткового мінімуму, яку економісти часто називають «негативним податком на дохід». Ідея не нова, її часто приписують Мільтону Фрідману, який пристрасно і талановито обстоював її у 1980-х. Але ця пропозиція вже існувала на ринку ідей, і творець її невідомий. У фінському проекті, який повинен втілитися в життя цього року, кожен дорослий громадянин, незалежно від його доходів та ситуації, отримає допомогу в розмірі 800 євро. Кожен зможе без обмежень використати цю суму, як йому забажається, беручи до уваги, що кожна людина, багата чи бідна, є відповідальною за свою долю і якщо свою місячну допомогу витратить на горілку, то це її рішення, а держава не повинна втручатися. Ця допомога тягне за собою, як компенсацію, анулювання більшості або всіх соціальних допомог, що досі надавалися державою відповідно до доходів, які в обов’язковому порядку призначалися на конкретну мету, як-от допомога на житло, на середню освіту для дітей, ізоляцію будинків тощо. Скасування старих обумовлених допомог мало би вивільнити достатньо державних ресурсів для фінансування гарантованої єдиної допомоги із забезпечення прожиткового мінімуму, адже це буде фінансова гра з нульовою сумою. Бюрократія, яка на даний час управляє соціальними допомогами, вже не матиме сенсу для існування і зникне. Вже не буде потреби клопотатися про жоден вид допомоги, заповнювати документи, аби відповідний бюрократ вивчав їх і вирішував, надавати чи ні допомогу прохачеві. Автоматична гарантована допомога із забезпечення прожиткового мінімуму мала би ослабити тиск державної бюрократії на громадян і таким чином розвернути в протилежному напрямку століття соціалізації згори. На практиці кожен громадянин повинен буде заповнити декларацію про доходи, автоматично отримає свою допомогу, яким би не був його дохід, і включить у свій оподатковуваний прибуток загальну суму допомоги. Таким чином найбільш незаможні, які не сплачують податку на доходи, зберігатимуть всю суму своєї допомоги, а решта повертатиме частину, а це фактично вносить певну прогресивність в допомогу.
Позаяк диявол ховається в деталях, у Фінляндії досі не знають, якою буде межа доходів, при якій обкладатиметься чи не обкладатиметься податками єдина допомога; досі невідомо, чи ця допомога замінить усі нині діючі соціальні допомоги, чи деякі з них збережуться, як-от допомога тим, хто втратив працездатність.
Є чимось винятковим і надзвичайним, що всі великі фінські партії схвалюють цю ініціативу, оскільки вона не належить ні лівим, ні від правим. Лівиця може заспокоїтися, подаючи єдину державну допомогу для всіх як первинну форму універсального соціалізму. Правиця може дивитися на неї як на безпрецедентне зменшення контролю бюрократії над громадянами, збільшення свободи вибору і повернення, без жодних умов, громадянам частини їхніх податків.
Фінський уряд сподівається, що це позитивно вплине на зайнятість населення та економічний ріст, тому що молода (чи не така вже й молода) малокваліфікована людина охочіше погодиться на роботу з посередньою оплатою, знаючи, що окрім неї вона і далі отримуватиме єдину допомогу. Аналогічно підприємець менше сумніватиметься, приймаючи на роботу чи звільняючи з неї, оскільки соціальна допомога виконує роль соціального амортизатора. Оскільки національне багатство залежить від кількості життєдіяльних людей, Фінляндія сподівається, що ріст збільшиться. У випадку необхідності допомога зможе регулювати міграційний потік в залежності від того, вирішить чи ні уряд надавати її лише громадянам країни і легальним постійним мешканцям. Коротше кажучи, цей план є настільки простим і аполітичним, що ми задаємося питанням, чому він ніколи не здійснювався, коли економісти вже 50 років вихваляють цей спосіб. Треба враховувати, що політичний і бюрократичний клас боїться запроваджувати щось нове, ба більше: втратити частину свого впливу на суспільство, тому що відмова від конкретних соціальних допомог вже не дозволить купувати голоси. Якщо фінський досвід виявиться переконливим, уся Європа наслідуватиме цей приклад, так само як на початку 1980-х укоренився американський монетаризм, зупинивши інфляцію, а винайдена у Великій Британії приватизація поширилася по цілому світові. Вже близько той день, коли, можливо, говоритимуть про фінську модель, а призведе до того, що повсякденна політика стане менш нудною, що держава матиме меншу вагу і що громадяни будуть відповідальнішими.
Guy Sorman
Esa luz que viene del norte
ABC, 18.01.2016
Зреферувала Галина Грабовська