«Націоналізм відроджується з попелу, тому що є безсмертним (можливо, генетично), але проґресує лише через бездарність його супротивників»
Хибні ідеї ніколи не вмирають. Націоналізм і марксизм сплюндрували ХІХ і ХХ ст., але, як вампіри, з'являються знову. Здавалося, що марксизм був остаточно добитий падінням радянської імперії, але залишається офіційна доктрина Китаю, а це не абищо, відроджена в наш час Сі Цзіньпіном, президентом, який найбільш вірний цій ідеології з часів Мао Цзедуна. Марксизм, який не має зв'язку з реальністю і є спростований усіма експериментами, блукає університетами та економічним мисленням, як це засвідчує успіх «Капіталу ХХІ ст.» Томаса Пікетті. Поки він обмежуватиметься книгами чаклунства і університетами — гріх юності, який приймає революційну позу, — цей марксизм не матиме наслідків для західних суспільств. Інакше відбувається з націоналізмом, який, нагадаємо, був в історії ідеологією, симетричною марксизмові, ґрунтуючись на псевдонауці про етнічність, так званій спільності долі націй, запереченні особистої відповідальності та грубому неприйнятті економіки саме такою, як вона функціонує насправді.
З усіх хибних ідей, які циркулюють на політичному ринку, націоналізм під цей момент бере гору. Перелічімо його перемоги: Національний фронт, французька партія, яка набрала найбільше голосів на місцевих виборах 6 грудня; електоральна перемога вкрай ультраправої партії «Право і справедливість» (ПіС) у Польщі; майже тотальна популярність Віктора Орбана в Угорщині, яка ґрунтується на його ксенофобії; відродження каталонського і шотландського націоналізмів; успіхи націоналістичних партій у Швейцарії (ШНП), Норвегії (Партія проґресу), Італії (Ліґа Півночі), Голландії (Партія свободи). Й нарешті, Дональд Трамп, який відмовляється покидати сцену і робиться щораз популярнішим у міру того, як посилює свою ксенофобську риторику і славить американську расу, якої не існує. Усі ці лідери подібні і зв'язані між собою. Марін Ле Пен подобається Путін, Качинський стверджує, що його еталоном є Орбан, а Трамп планує провадити справи з Путіним, типом його взірця.
Усі вони думають, що земля, кров і небіжчики засновують націю, і звинувачують у зрадництві тих, хто вважає, що нація мала би бути терпимим і договірним виявом волі. Усі ці націоналісти поділяють ненависть до іншого, того, хто буцімто готовий перетнути кордон чи вже є всередині, вчора це був єврей, нині мусульманин. Всі економічні програми є дивовижно посередніми і непослідовними, оскільки пропонують повернення до економічного націоналізму, який — якщо позбавити народи товарообмінів — поверне нас у середньовіччя.
Чи маємо ми бути спокійними якраз через ці протиріччя і через те, що фактично народи є метизованими, а економіка світовою? Нас більше мають непокоїти збитки, що їх завдає спільному здоровому глуздові цей націоналістичний дискурс; ми знаємо, що дуче, коли приходять до влади, не стають розважливими, а втілюють в життя свою програму, навіть якщо вона є руйнівною, а коли зазнають краху, звинувачують іншого.
Задаймося питанням, з яких причин націоналістичний вампір відроджується в той момент, коли ми думали, що Європа, економічна ґлобалізація, дух толерантності й змішування етносів та ідей його вбили.
Хоч це може видатися дивним, але насамперед я згадаю занепад християнської релігії, позаяк вона прописувала певні ритуали колективного життя та милосердних звичаїв і займала розум. Націоналізм видається мені альтернативною релігією, тому що відтворює іншу спільноту: не віруючих, а більш архаїчну — спільноту племені. Націоналістичні лідери є вождями племен, ясна річ, міфічних. Інші, зорієнтовані більше на економіку, вважають, що націоналізм повсюди зумовлений економічною депресією, оскільки обґрунтований чи позірний страх перед зубожінням, втратою роботи або неможливістю її знайти приведе до пошуків спасителя з ідеями, простішими, ніж ідеї теоретиків ринкової економіки, чи до вказування на офірного цапа як причину наших проблем. Що можна відповісти націоналістам? Найгіршою позицією може бути фронт неприйняття — «вони не пройдуть!», — для якої в деяких країнах вже є запізно, а в інших — у Франції, Сполученихі Штатах, Каталонії, Голландії — вона посилює значення лідера племені.
Краще було б почати самокритичну рефлексію щодо слабких пунктів не популістського дискурсу — як правих, так і лівих. Бездарність європейського дискурсу є однією з основних причин відродження національного трибалізму. Економічна тупість керівного політичного класу у Франції — і правиці, і лівиці — є важливою причиною національного спаду. Елітаризм керівників республіканців та демократів у Сполучених Штатах відкрив шлях для тупої, але доступної всім риторики Дональда Трампа. Одне слово, націоналізм відроджується з попелу, тому що є безсмертним (можливо, генетично), але проґресує лише через бездарність його супротивників. Презирливе засудження націоналізму нічого не дасть; лише серйозна самокритика зробить так, що вампір знову засне летаргійним сном.
Guy Sorman
El nacionalismo despliega sus alas
ABC, 14.12.2015
Зреферувала Галина Грабовська
18.12.2015