У кожній війні є певні події, які розпочинають новий етап в її розвитку і зумовлюють її еволюцію. У випадку Сирії ними були піднесення Ісламської держави (ІДІЛу) і бомбардування військами коаліції, очолюваної США. Цілком ймовірно, що в майбутньому російська воєнна інтервенція в Сирію також розглядатиметься як поворотний момент.
Як відомо, конфлікт в Сирії є чимось набагато більшим, ніж громадянською війною. Від самого початку на нього впливали інтереси інших країн. Грубо кажучи, в сирійському конфлікті є чотири сторони: режим Асада, курдські ополченці, повстанці (маса ополченців щонайрізнішого ідеологічного забарвлення) та Ісламська держава. В принципі курди і Асад перебувають в одному таборі, хоча і той, і ті діють самостійно, і курди розраховують, що по завершенні конфлікту дістануть широку автономію для своїх північних реґіонів чи навіть незалежність. Роздроблених повстанців об'єднує ненависть до Асада і їхня ворожнеча з ІДІЛом, це єдина сторона, яка не має практично жодного союзника.
У міжнародній площині сунітські країни Перської затоки і Туреччина прямо чи опосередковано підтримують повстанців (також сунітів), кожна — інше угруповання. Росія і шиїтська вісь Близького Сходу (переважно Іран і Хезболла) підтримують Асада і його уряд, контрольований алавітською меншиною (яка ототожнюється з шиїзмом, хоча й дуже слабо). Й нарешті США разом з декількома західними країнами виступають прямо проти ІДІЛу й використовують деяких повстанців і курдських ополченців, щоб доповнити свою стратегію.
Важливо знати події, які передували російській воєнній інтервенції і які допомагають її пояснити. По-перше, Саудівська Аравія зуміла форсувати об'єднання кількох груп повстанців у так звану Армію завоювання. Результат цієї координації дозволив повстанцям здобути низку перемог над режимом Асада, зокрема на північному заході країни. В серпні все, здавалося, вказувало на те, що наступним маневром повстанців буде просування на південь і взяття берегового анклаву Латакія, де проживає алавітська меншина, яка підтримує Асада, і де в Тартусі розміщена російська військово-морська база. Й нарешті, посилилися чутки про можливі дії США, Франції і Туреччини, спрямовані на те, щоб створити зону-укриття для повстанців в певних анклавах на півночі Сирії, які межують з Туреччиною. Заснування такої зони забезпечило би повстанців надійною базою, де вони могли б реорганізовуватися і перегруповуватися в боротьбі проти Асада та Ісламської держави.
Несподівана російська інтервенція поклала край цим двом небезпекам, які загрожували урядові Асада. Бомбардуваннями Путін намагається відкинути назад наступ повстанців на Ідліб та Алеппо, а також вилучити будь-яку можливість спільної іноземної інтервенції на підтримку повстанців. Тож не дивно, що більшість російських ударів (понад 90%) були завдані на північному заході Сирії (де немає присутності ІДІЛу), — саме там поставлене на карту майбутнє режиму Асада в найближчій перспективі. Тим часом російські удари по ІДІЛу були зроблені про людське око, тому що за Ісламську державу в теорії вже взявся Обама і тому що дії ІДІЛу наразі відбуваються далеко від реґіонів, які є стратегічними для виживання режиму Асада.
Обама наполягав, що російська інтервенція не порушила кампанію проти ІДІЛу, але статистичні дані, що їх надав Пентагон, спростовують такі твердження. Попри те, що американські бомбардування в Сирії ніколи не вирізнялися своєю інтенсивністю (в середньому дванадцять на день), після втручання Росії в конфлікт вони скоротилися до двох з половиною ударів на день. Бездіяльність та пасивність Обами контрастують з гіперактивністю Путіна, чиї літаки здійснюють понад 50 ударів щоденно.
У підсумку російська інтервенція є вигідною Асаду і — опосередковано — Ісламській державі, з огляду на те що США натиснули на гальма своєї і без того анемічної кампанії проти ІДІЛу. Варто задуматися над питанням, чи російська підтримка Асада виявиться достатньою для того, щоб він взяв гору над повстанцями. Досі в сирійському конфлікті різні втягнуті в нього сторони були надто слабкими, щоб перемогти, але досить сильними, щоб уникнути поразки. Метою Путіна є порушити цей баланс сил в театрі дій і за допомогою інтенсивних бомбардувань зробити повстанців досить слабкими для того, щоб вони програли. Єдиний сумнів: чи матиме Асад необхідні сили для того, щоб дійти до перемоги шляхом, розчищеним російськими бомбами.
Хав’єр Хіль Ґерреро, дослідник Інституту культури і суспільства Наваррського університету
Javier Gil Guerrero
¿A quién beneficia la intervención rusa en Siria?
ABC, 4.11.2015
Зреферувала Галина Грабовська
10.11.2015