Геологія Плутона не така, як в інших планет

Александра Вітце

Візьміть шматочок від Марса, шматочок від супутника Сатурна Япета, дрібку Нептунового місяця Тритона, поєднайте це все докупи — і ви матимете щось подібне до Плутона.

У НАСА опублікували перший офіційний звіт з місії «Нових горизонтів», що пролетіли неподалік Плутона в липні. Звіт підтверджує, що Плутон — унікальний і не подібний на жодну іншу планету чи супутник у Сонячній системі. Натомість його різноманітна поверхня є неймовірним поєднанням геологічних текстур, які неначе хтось скопіював і вставив чи не з кожного небесного тіла у Сонячній системі.

«Це ніби шматочки усього», — каже Карлі Говетт, планетолог з Південно-Західного інституту в Боулдері (Колорадо) та член команди «Нових горизонтів». Як і Марс, у своїй атмосфері він має летючі сполуки, які циркулюють між обмерзлістю на поверхні та сублімацією назад у повітря. Як і в Япета, супутника Сатурна, у нього дуже яскрава поверхня, помережана окремими темними ділянками. І як у Тритона, супутника Нептуна, вітри шрамують його поверхню й утворюють смуги.

За геологічну активність на поверхні Плутона відповідають і тепло, яке випромінюють радіоактивні елементи у його серцевині (вони залишилися від народження планети 4 млрд. років тому), і летючі сполуки, які циркулюють між його поверхнею та атмосферою. Плутон робить один оберт навколо Сонця по еліптичній орбіті за 248 років. За той час температура на його поверхні різко змінюється. Коли йде похолодання, летючі сполуки в атмосфері замерзають і випадають на поверхню у вигляді снігу. Коли Сонце знову нагріває планету, вони сублімують назад як атмосферні гази.

Світлини високої роздільності з «Нових горизонтів» демонструють ефекти цього сезонного процесу. Яскрава, велика ділянка, названа «Рівниною Супутника», за припущенням дослідників, покрита рухливими азотними льодовиками, які швидко закривають кратери, утворені падінням астероїдів. «Це так, ніби загоюється ямка на желатині. Усе вказує на те, що цей лід надзвичайно м'який, що робить його унікальним у Сонячній системі», — стверджує К. Говетт.

Неподалік яскраво білої Рівнини Супутника лежить темний, поцяткований кратерами реґіон Ктулху. Вік кратерів у ньому сягає 4 млрд. років, і вони походять з того часу, коли астероїди енергійно бомбардували ранню Сонячну систему, каже член команди «Нових горизонтів» Вільям Маккіннон, планетолог з Вашинґтонського університету в Сент-Луїсі (Міссурі).

За темний колір реґіону Ктулху відповідає замерзлий метан, який пройшов хімічну обробку в атмосфері, стверджує Джеф Мур, інший член команди та планетолог з Дослідницького центру Амеса у м. Моффет-Філд (Каліфорнія). Вітри переносять цей метан у напрямку екватора, де він осідає, подібно до того, як курні вітри, що дмуть на Марсі, відкладають цілі піщані моря.

Інші ділянки на Плутоні виглядають на мішанину матеріалів, які не є ані яскравими, як Рівнина Супутника, ані темними, як Ктулху. «Є багато чого на Плутоні, не подібного ні на що в Сонячній системі», — каже Маккіннон. Це, зокрема, місцина із загострених, лезоподібних скал, схожа на шкіру змії.

Багато головних відкриттів «Нових горизонтів» вже було озвучено під час брифінґів команди «Нових горизонтів», але звіт, опублікований 15 жовтня у Science, є першим формальним підсумком наукових результатів місії.