«Тільки-но ви не згоджуєтеся з його природоохоронним кредо, як стаєте єретиком. На думку екологістів, треба любити насамперед Землю, а вже потім людей, природа для них превалює над культурою»
Екологія претендує на те, що є наукою. Та якщо почитати Карла Маркса, соціалізм свого часу також вважався «науковим»; ідеології завжди маскуються. Як добре пояснив філософ Карл Поппер, справді науковим є те, що можна критикувати: пізнання проґресує лише через те, що Поппер називає «спростовуваністю». Коректним є те твердження, хибність якого можна довести. Та спробуйте дискутувати із захисником довкілля. Це неможливо. Тільки-но ви не згоджуєтеся з його природоохоронним кредо, як стаєте єретиком. На думку екологістів, треба любити насамперед Землю, а вже потім людей, природа для них превалює над культурою. Добрим прикладом є дискусія про кліматичне потепління: на думку захисників довкілля і згідно з їхньою ідеологією, яку вони нав'язали світу політики, незаперечним є те, що клімат погіршується і що потепління зумовлене людською діяльністю, а конкретно — викидами вуглекислого газу. Зауважмо, що ця доктрина всесвітнього потепління, яка звинувачує капіталізм і посилає скептиків на вогнище, узгоджується з інтересами держав, влада яких зміцнюється. Спробуйте, наприклад, стверджувати, що кліматичне потепління є реальним, але не є чимось недавнім, і що, можливо, його зумовлюють ще й інші фактори, окрім вуглекислого газу, і вас обізвуть «деніалістами»; варто нагадати, що деніаліст — це той, хто заперечує існування Голокосту, отже, нацист.
У грудні в Парижі відбуватиметься всесвітня конференція з питань клімату, на якій, як сподіваються, кожна країна візьме на себе зобов'язання в прийдешні роки суттєво зменшити свої викиди вуглекислого газу. Франція є натхненним амфітріоном цієї конференції, головно тому, що будь-яке зниження виробництва енергії з вугілля, газу чи нафти йде на користь атомній енергії, яку Франція експортує. Не випадковим є те, що Electricité de France, яка продає атомну енергію, фінансує усі підряд екологічні лобі, які поширюють віру в потепління, зумовлене винятково вуглекислим газом. Ця державна екологія, як і будь-яка ідеологія, перетворюється на спрощенство; цими днями над приміщенням міністерства закордонних справ в Парижі можна побачити вимпел, на якому написано: «Усі за клімат». Це легко перекладається усіма мовами і в жодній не має сенсу. Як ми можемо бути проти клімату? Політичне мислення досягає нульової температури.
Тим, хто не дає себе залякати цим новим культурним тероризмом, раджу прочитати справді наукове дослідження американського експерта з вибіркового сортування Джона Тірні The reign of recycling («Царство вторинної переробки»), опубліковане в The New York Times 4 жовтня. Тема може видатися невдячною або сміховинною, але саме у помийних відрах на наших кухнях найближче до нас здійснюється екологічне гноблення. У так званих розвинутих країнах усі ми зобов'язані сортувати відходи, розподіляти їх по різних відрах, окремих контейнерах тощо. Джон Тірні, зробивши глибоку оцінку, доводить, що вибіркове сортування виходить дорожче, аніж дає натомість, і що воно більше забруднює, ніж робить чистішим наше священне довкілля. Наприклад, якщо промивати пляшку чи іншу посудину такого типу, як радять — чи наказують, — перед тим, як її викинути у відповідне відро, то енергія для води для цього промивання є більшою, ніж енергія, заощаджена вторинною переробкою. В Парижі, де я живу, вслід за одним сміттєвозом їде інший: перший — для того, щоб забрати папір на вторинну переробку, другий — для всього решта; викиди вуглекислого газу від двох цих вантажівок помножуються удвічі, і це не враховуючи додаткові витрати платників податків, які ніколи не перекриються вторинною переробкою паперу. Я проминаю етапи і не наводжу ще більше прикладів, щоб разом з Джоном Тірні дійти висновку, що ніщо не є настільки економічно обґрунтованим і таким шанобливим до довкілля, як традиційне комунальне сміттєзвалище, метан з якого можна рекуперувати і яке періодично засипають землею, так що по ньому не залишається й сліду. Але це традиційне і просте розв'язання не нав'язує споживачеві рабської повинності вибіркового сортування, не змушує нас сортувати наші відходи на честь богині Землі. Щоправда, відмова від сортування зробила б нещасними усіх тих, хто його практикує як релігійний ритуал й отримує від цих смиренних жестів самозадоволення служіння богині Природі, Благу людства і власній самозакоханості. Вибіркове сортування є передусім молитовником, сторінки якого треба перебирати щодня. Воно виявляє класичний обман усіх екологічних розв'язань, які ставлять на чільне місце прибутки, але ніколи — витрати. Наприклад, вважається, що вітряки й сонячні батареї виробляють безкоштовну і нескінченну енергію — вічний рух, — тому що ніколи не беруться до уваги видатки на будівництво та обслуговування вітряка чи батареї. Насправді екологія — це поганська релігія, радше західна, оскільки азіати й африканці є більшими прихильниками проґресу, ніж природи. Єретикам залишається лише чинити опір на своїй кухні, почавши з відмови сортувати сміття.
Guy Sorman
¿Es la ecología una religión?
ABC, 12/10/2015
Зреферувала Галина Грабовська
15.10.2015