Діти, як заручники трудового емігрантства, або «Мама по скайпу»
Днями у львівській книгарні «Є» «Видавництво Старого Лева» презентувало незвичну антологію, книжку, а радше навіть соціально-літературний проект «Мама по скайпу», який, до слова, став чи не головною подією Лейпцизького книжкового ярмарку.
Фото Оксани Зьобро
Письменниця, головний редактор «Видавництва Старого Лева» Мар’яна Савка пояснює: «Мама по скайпу» – не цілком формат видавництва. Ми видаємо книги для дітей. Втім саме діти найчастіше стають заручниками ситуацій, в які їх втягують дорослі, і ця книжка, в якомусь сенсі, власне про це, про розрив в стосунках і спілкуванні між дітьми і дорослими. Трудове емігрантство, соціальне сирітство, як його наслідок, комунікаційна прірва між батьками та дітьми – ці проблеми глибоко вкоренилися в українські реалії, проте на них радше закривають очі, аніж публічно обговорюють.
Цікаво, що книжка, ідея якої зародилась торік у Лейпцигу, і темою для якої стала актуальна для країн обіч кордону проблема, вийшла водночас двома мовами. Німецькою антологію опублікувало німецьке видавництво «edition.fotoTAPETA».
– Зацікавленість, яку німецькі медіа та читачі проявили до книжки «Мама по скайпу», - вражала, - розповідає Мар’яна Савка. – У аеропорту Лейпцигу мене перехопила журналістка першого німецького каналу ARD, щоб повезти на виставку знімати сюжет про книжку… У рамках ярмарку відбулося дві презентації проекту. До нас на український стенд підходило чимало людей, які хотіли придбати «Маму по скайпу» німецькою мовою, адже вони вже чули про цю книгу у теленовинах, від знайомих. Німецький видавець розповів, що, коли він розіслав прес-реліз з нагоди виходу цієї книжки, надійшли заявки від 38 німецьких медіа, що хотіли отримати примірник «Мама по скайпу» для написання рецензії. Це були другі мої відвідини Лейпцизького книжкового ярмарку і бачу, що зацікавленість українською літературою серед німців лише зростає. Такий позитивний поступ відбувається, у першу чергу, завдяки старанням наших колег, з перекладацької організації TRANSLIT. Вони співпрацюють з українськими перекладачами, письменниками і докладають максимум зусиль для промоції української літератури на Заході, зокрема в Німеччині.
За словами, Мар’яни Савки контент книг – української та німецького перекладу – однаковий. Це прозові твори, збірка оповідань 11 письменників: Галини Крук, Маріанни Кіяновської, Галини Малик, Олександра Гавроша, Тані Малярчук, Валентина Бердта, Сергія Гридіна, Наталки Сняданко, Наташі Гузєєвої, Оксани Луцишиної, Оксани Лущевської. Більшість авторів – жінки, і це, мабуть, неспроста, бо й в української трудової міграції жіноче обличчя... Крім того, як зазначає упорядник, більшість письменниць, які писали оповідання до книги, мали досвід проживання окремо від дітей, який проявився у текстах...
– Мені здавалось, що проблема спілкування батьків і дітей по скайпу тісно пов'язана саме з українською ситуацією, але в Німеччині, спостерігаючи зацікавлення тамтешньої публіки, розумію, що там проблема постає не менш болісною, - ділиться враженнями Галина Крук. – Просто у нас вона цілком інакше повернута. Часто люди, які їдуть закордон, багато чим жертвують, часом навіть цього не розуміючи. Лише з часом зауважують, що довелось пожертвувати спілкуванням з дітьми, які за цей час виросли. Можливість спілкування на глибшому рівні переривається, залишається момент зовнішніх стосунків, обміну матеріальними цінностями. Цікаво, що у Німеччині на презентацію «Мами» прийшли не лише люди, яких ця тема зачіпає особисто, але й ті, хто професійно цікавиться проблемою, які знають соціальний бік ситуації. В нас ця книга стає чи не першою ластівкою в спробі вирішити наболіле.
Може б Мар’яна Савка і не бралась до цієї книжки, якби не дитячий конкурс «Україна очима дітей», куди літературні твори писали діти з усієї країни, з її найвіддаленіших закутків.
– Серед творів було багато оповідей дітей, які залишились самотніми, – розповіла Мар'яна. – У передмові до антології я їх цитую. Деякі з цих творів читати без сліз було просто неможливо. Починала і відкладала, бо в горлі ставав ком. Один з таких текстів дуже нагадує мені текст Тані Малярчук. Я була здивована, як письменниця відчула настільки точно, як відчувають це діти. Власне текст, як художня форма, став однією з найважливіших речей в контексті теми «Мами по скайпу». Маріанна Кіяновська запевняє, читаючи текст, він живеться, співпереживається, і є більш досвідний, ніж те, що ми читаємо в газетах чи бачимо в новинах.
– Обоє моїх батьків багато років жили за кордоном, – каже Маріанна Кіяновська. – Приїжджали раз на рік, тиждень-два. Тоді не було скайпу. І думаю, що скайп не багато міняє, бо знаю, як це бути по обидва боки ситуації. Я була на двох тривалих стипендіях закордоном. В одному випадку моєю дитиною займалась Мар'яна Савка. І це були півроку, коли ми не спілкувались з дитиною узагалі. Донька була надто мала для листів, скайпу тоді ще теж не було... А поїхавши закордон вдруге, я вже мала дитину по скайпу. І оці перекидання фразами: «У мене все добре», навіть якщо є камера – це все одно не життя. Навіть при найкращій опіці, в якій залишається дитина – це все одно недолюбленість. Так дитина втрачає досвід любити і ділитись цією любов’ю. Пізніше це несеться як камінь все життя... Так, жінки повертаються з європейським досвідом, але справа в тому, що на багатьох рівнях цей досвід італійського життя тут не застосовний. Навіть етика, яка існує в родині на Заході – інша, ніж тут.
Втім, як стверджує Галини Крук, у спілкуванні не бракує і веселих моментів, зокрема, коли гальмування скайпу призводить до непорозумінь, коли питаєш одне, але доки доходить твоє питання, тобі дають відповідь на попереднє. Так народжується чимало комічних ситуацій. Такі непорозуміння на відстані, на думку поетки, додають смачну родзинку у спілкування.
– Пригадую, як я кілька тижнів викладала в Загребі, а в гуртожитку для викладачів були страшно тонкі стіни, – розповідає Галина. – За стіною жила моя колега. І якогось ранку вона питає: «Що ти там вчора до ночі по скайпу так голосно говорила?». А я лише мусила пояснити дитині хімію... Так на відстані не лише емоційний момент присутній, але й інформаційний, хоча власне, той емоційний страждає найбільше.
Наталка Сняданко теж прихильник не загортати тему в тональність трагізму.
- На час, коли я отримала запрошення приєднатись до книги, уже працювала над романом, уривок з якої увійшов в антологію, і який почався фактично зі спілкування по скайпу, - пригадує Сняданко. - Я була закордоном на стипендії, і зі мною була то одна, то інша моя дитина. І мої діти спілкувались між собою по скайпу. Це свого роду постаспект. Їм дуже добре це йшло – робили уроки разом, навіть мультики вдавалось дивитись. А в якийсь вечір чую, кличе мене молодший: «Мамо, цей Нестор мене нервує, вимкни його, будь ласка!».
На останок Мар’яна Савка лиш зазначила, що: «Ми свідомі того, що книга “Мама по скайпу” не зможе нікого повернути з-за кордону. Проте вона нарешті озвучує для суспільства цю гостру проблему. А говорити – значить шукати шляхів її вирішення...