В останню путь
Ранок 19 вересня. Як і в перший день, коло труни нескінченими рядами рухаються люди. Вони вдивляються в обличчя титана акторського мистецтва, щоб назавжди відбити його в своїй пам'яті.
Ллються задушевні звуки "Заповіту", урочисто-сумні мелодії моцартівського "Реквієма" у виконанні заслуженої капели "Думка" і хору Державного ансамблю пісні і танцю УРСР.
Змінюючи один одного в почесному караулі стоять народні артисти Республіки Бучма, Крушельницький, Донець, Паторжинський, президент Академії наук УРСР академік Богомолець, представники партійних і радянських організацій.
13 година. Доступ до тіла народного артиста припиняється.
Траурні збори відкриває начальник управління в справах мистецтв при РНК УРСР тов. Компанієць. Він говорить про криштально-чистий життєвий і творчий шлях Панаса Карповича Саксаганського, який був нерозривно зв'язаний з розцвітом українського радянського мистецтва, про його любов до народу.
— Погасла остання зірка в яскравому сузір'ї основоположників українського театру, — говорить О. О. Богомолець, — але пам'ять про них не згасне в серцях народу, якому присвятив свій блискучий талант великий майстер сцени Панас Карпович Саксаганський.
Заступник голови Раднаркому УРСР тов. Ф. А. Редько в своїй промові від імені уряду висловлює глибоке співчуття сім'ї покійного і всім працівникам театрального мистецтва Республіки з приводу тяжкої втрати.
15 годин. Тісним кільцем зімкнувшись навколо труни, несуть останню вахту тт. Редько, Богомолець, Компанієць, Ужвій, Паторжинський, Донець, Бучма, Ватуля. Потім вони бережно виносять труну з прахом Саксаганського.
Вулиця Леніна заповнена народом. Трудящі столиці прийшли провести в останню путь корифея української сцени. Повільно посувається похоронна процесія в напрямі до Байкового кладовища. Вітер розносить скорботні звуки шопенівського похоронного маршу.
Під розлогою липою, напроти могил великих соратників по мистецтву — Садовського, Лисенка, Заньковецької — свіжо викопана могила. Сюди через кілка хвилин буде опущена труна з прахом геніального автора.
Починається траурний мітинг.
— Трудно говорити про смерть останнього з корифеїв українського народного театру, — схвильовано промовляє народний артист Союзу РСР Гнат Юра. — Панас Карпович все своє яскраве життя присвятив розцвіту українського театрального мистецтва. Обірвалась жемчужна нитка життя великого актора, але пам'ять про нього буде вічно жити в наших серцях, буде служити прикладом для всіх працівників мистецтва. Велике Тобі спасибі, Панас Карпович, за Твою велику культурну спадщину, — закінчує свою промову Г. П. Юра.
Від імені трудящих і працівників мистецтва Харкова зворушену промову виголошує народний артист УРСР тов. Крушельницький. Про творчий геній дійсно народного артиста говорить в своїй промові народний артист УРСР тов. Ватуля.
Під звуки траурного маршу труна помалу опускається в могилу.
По тінистих алеях кладовища лунає скорботна мелодія "Заповіту".
Над свіжою могилою виростає гора з квітів і вінків.
(РАТАУ)
Від Академії наук УРСР
Закінчив свій життєвий шлях видатний діяч української культури, корифей українського театру, народний артист Союзу РСР Панас Карпович Тобілевич (Саксаганський), якому належить одне з перших місць серед імен творців нового українського театру.
В тяжких умовах царизму Панас Карпович Саксонський всього себе віддавав на служіння трудовому народові України, використавши для цього всю силу свого сяючого таланту. Дбаючи про розвиток української культури, Панас Карпович велику увагу приділив вихованню молодих кадрів, здатних на фронті культури служити трудящому народові і його інтересам.
Досвід свого видатного життя і діяльності Панас Карпович втілив у ряд блискучих праць, на яких вчиться і довго ще буде вчитись наша радянська акторська молодь.
Радянська держава і суспільство шанують своїх видатних діячів і тепер радянські громадяни з сумом схиляють голову перед труною видатного сина своєї батьківщини.
Разом з усією країною глибокий жаль і сум з приводу тяжкої втрати висловлює колектив Академії наук УРСР.
Президент Академії наук УРСР академік О. О. Богомолець, віце-президент Академії наук УРСР академік А. А. Сапегін, віце-президент Академії наук УРСР академік Б. І. Чернишев, член президії Академії наук УРСР академік О. В. Леонтович.
Великий майстер сцени
Зупинилося благородне серце геніального майстра української сцени Панаса Карповича Саксаганського. Більше ніж півстоліття ім'я Панаса Карловича було прикрасою українського театру.
Разом з великими артистами Заньковецькою, Тобілевичем, Кропивницьким і Садовським він був фундатором українського народного театру, учителем ряду видатних майстрів української сцени, основоположником народного реалістичного мистецтва.
З перших днів перемоги Великої Жовтневої революції Панас Карпович не вагаючись став у лави будівників нової радянської соціалістичної культури, якій віддав всі свої сили, весь свій великий талант.
Уряд справедливо оцінив його видатні заслуги, нагородивши Саксаганського орденом Трудового Червоного Прапора і присвоївши звання народного артиста Союзу РСР.
Молодий колектив Львівського державного театру опери та балету з сумом дізнався про смерть Панаса Карловича і схиляє свої голови перед світлою пам'яттю великого сина українського народу. Колектив Львівського державного театру опери та балету.
[Вільна Україна]
20.09.1940