Маврицій Ґотліб із Дрогобича. «Юдеї моляться в синагозі на Йом-Кіпур» (1878)
Йом Кіпур (з івриту יוֹם כִּפּוּר – «День очищення», «День поєднання», «Судний день») – одне з найважливіших єврейських свят, день, коли можна попросити пробачення перед людьми та вимолити прощення гріхів супроти Бога. Особливістю Йом Кіпура є «шість аскез» – утримання від їжи та питва, миття, подружніх стосунків, уживання косметики та носіння шкіряного взуття, а також сувора заборона займатися всякою роботою. Молитва в Йом Кіпур триває весь вечір і весь наступний день до смерку.
ШМУЕЛЬ ЙОСЕФ АҐНОН
Якось, в надвечір’я Йом-Кіпура, рабі Елімелех із Лежайська сказав своїм учням: "Хочете знати, що треба робити в переддень Йом-Кіпура? Йдіть до кравця, що живе на околиці". Пішли вони до оселі кравця і стали під вікном. Бачать — він із синами молиться, просто, як і всі кравці. Після молитви вони вбрали суботні одежі, запалили свічки, накрили стіл з усякими наїдками та сіли вкушати трапезу у радості великій. Витягнув кравець із шафи книгу, до якої записував усі гріхи, за рік вчинені — від минулого Йом-Кіпура до нинішнього, і промовив: "Володарю світу! Настав час зробити між нами розрахунок за всі прогрішення, вчинені нами, бо ж нині — час спокутування для всього Ізраїлю". І почав він вилічувати всі гріхи за рік, бо були вони записані в книзі. А коли скінчив, витягнув іншу книгу – ще грубшу і важчу за першу, і промовив: "Володарю світу! Досі я перераховував гріхи, мною вчинені. А тепер, давай перерахуємо гріхи, які Ти вчинив". І почав перелічувати всі прикрощі та страждання, всі біди та нещастя, всі хвороби та збитки, які впали за рік на його та його домочадців. Коли ж закінчив, промовив: "Володарю світу! Якщо порахувати як належить, то Ти винен мені більше, ніж я Тобі. Але я не буду дріб'язковим, адже нині надвечір’я Йом-Кіпура, і всі мають бути поблажливі одне до одного. Тому ми пробачаємо Тобі все, що Ти зробив нам, а Ти пробач нам все, що ми зробили Тобі". Відтак він налив собі шклянку горівки, поблагословив "Творця всього" і згукнув: "Лехаїм, Володарю світу! Ми пробачаємо одне одному всі прогрішення — наші й Твої, всі вони забуті, ніби їх і не було!" І після цього вони сіли і знову взялися до трапези у радості великій.
Повернулися учні до рабі Елімелеха й розповіли йому все, що бачили і чули, та й кажуть: "Слова кравця — нечуване зухальство щодо Небес". Відказав їм вчитель: "Знайте ж, що сам Благословенний Господь з усім своїм почтом приходить послухати вимовлені в простоті душі слова кравця, і від цих слів світи наповнюються благоволінням і радістю".
Із книги «Ямім нораїм» ("Страсні дні")
МАРТІН БУБЕР
Очікування
У віці вісімдесяти двох років він молився у надвечір’я Йом Кіпур, перед вимовлянням "Коль Нідрей": "Володарю світу, ти ж знаєш, що я великий грішник, але ти також знаєш, що я завжди кажу правду. Я не брешу і тому скажу лише те, що є насправді. Якби я, Моше, син Хани, знав, що моє волосся посивіє до приходу Машиаха, я б, напевно, не переніс цього. Але ти, Володарю світу, день у день обдурював мене, і ось я вже став сивим. Присягаюся життям, ти, Всемогутній, і справді зумів обдурити мене, старого дурня! І я благаю тебе, Володарю світу, зроби так, щоби він прийшов зараз! Не заради нас – заради Тебе самого, заради Твого імені, яке хай святиться серед багатьох!"
Горщик із картоплею
У юні літа рабі Іссахар-Бер був дуже бідний. Був рік, коли йому довелося постити не лише перед Йом Кіпуром, але й після, а коли настав Суккот, він не мав грошей, щоби зустріти свято, як належить. Він залишався у будинку навчання й після молитви, бо знав, що вдома все одно нема їжі. Але його дружина продала коштовну прикрасу, яка все ще залишалась у неї, не сказавши йому про це ні слова, і на виручені гроші купила хали та свічки для святкового столу, а також картоплю.
Ближче до вечора, коли рабі повернувся додому й увійшов в сукку [святковий курінь], він побачив там накритий стіл і не міг приховати радощів. Вчинивши обмивання рук, він сів до столу і почав з апетитом поїдати одну картоплину за другою, бо вже не перший день голодував. Проте усвідомивши, наскільки він поглинений їжею, рабі Іссахар-Бер негайно взяв себе в руки. "Берчику, – промовив він до себе, – ти наче не в суцці сидиш, а просто в горщику з картоплею". І не з'їв більше ні кавалку.
Самовпевненість
Цю історію розповів рабі Ханох: "Вдома у мого вчителя рабі Буніма був звичай: усі його хасиди збиралися там у переддень Йом Кіпура, щоби нагадати про себе. Одного разу після щиросердого розкаяння в усіх своїх гріхах я відчув сором при думці, що він зараз може мене побачити. Але все-таки я вирішив піти до нього разом з усіма, просто щоб нагадати про себе, а потім потихеньку віддалитися. Так я і вчинив. Проте, побачивши, що я намірився йти, рабі підкликав мене до себе. Така увага полестила моєму марнославству; проте в той момент, коли я в глибині душі запишався собою, рабі промовив: "Гаразд, ти можеш йти"".
Давид і ми
Рабі Буніма якось запитали: "Ми каємося й каємося у своїх гріхах у Йом Кіпур. Чому ж ми не взнаємо про те, чи пробачили нам наші гріхи?". Ось Давид ледве встиг вимовити: "Погрішив я перед Господом", як йому було сказано: "Господь зняв твій гріх". ["І сказав Давид Натану: погрішив я перед Господом. І сказав Натан Давиду: Господь зняв твій гріх – ти не помреш"]
Рабі Бунім на це відказав: "Адже Давид сказав: "Погрішив я перед Господом", маючи на увазі: "Чини зі мною за Твоєю волею, і я прийму це з любов'ю, бо Ти, Господи, справедливий". Коли ж ми говоримо: "Ми погрішили", то вважаємо, що Богові властиво прощати нас. А коли відразу після цього ми додаємо: "Ми зрадили Тебе", то вважаємо, що тепер, уже пробачивши нас, Він і надалі буде до нас прихильний".
Проповідь
У переддень Йом Кіпура рабі з Гур сказав хасидам, що зібралися за його столом: "Гилель, наш учитель, говорив: "Якщо я не за себе, то хто за мене?". Якщо я не виконую свій обов'язок, хто виконає його за мене? Кожен повинен виконувати свій обов'язок. І далі він же говорив: "Як не тепер, то коли"? Коли настане це "Тепер"? Це "Тепер" – воно і є тепер; воно – та сама мить, якої не існувало ніколи раніше з часів створення світу і яке не ніколи більше не існуватиме. Раніше було інше "Тепер", і потім буде інше "Тепер", і кожне "Тепер" має своє власне, особливе значення – подібно до того, як ми читаємо в книзі Зогар: "Уранішній одяг – це не те, що вечірній одяг".
Прагни до Тори всіма своїми силами, і ти приліпишся до Тори – а оскільки шістсот тисяч літер Тори відповідають шестистам тисячам душ народу Ізраїлю, про який Тора і говорить, то таким чином ти виявишся пов'язаним з усім народом. А якщо ти пропонуєш себе усьому цілому, то ти і отримуєш від усього цілого; ти отримуєш навіть більше того, що ти даєш. І тому до твого власного "Тепер" ти зможеш додати якусь частину "Тепер" твого ближнього, частину тих добрих справ, які він творить упродовж цього "Тепер". Далі, наш учитель Гилель говорить: "Але якщо я тільки за себе, то навіщо я"? Якщо – від чого борони нас Бог – я буду відокремлений від громади, то коли я зможу надолужити своє "Тепер"? Ніяким іншим "Тепер" я не зможу замінити це "Тепер", бо кожну мить зосереджено на своєму конкретному "Тепер".
Людина, яка зробила негідний вчинок, яка постійно говорить про це і думає про це, не в змозі вигнати ницість свого діяння зі своїх думок, і про що би вона не думала, її думки постійно вертають до цього вчинку, її душа цілком і в найповнішій мірі поглинена цим, вона цілком зосереджена на ницості свого вчинку. Вона, поза сумнівом, не зможе повернути на істинний шлях, бо душа її зашкарубне, а серце стане упертим і неподатливим, до того ж вона буде сповнена туги та смутку. Що ж робити? Греби багно в один бік, греби багно в інший бік – багно залишається багном. Згрішив я чи не згрішив – що з того Небесам? Замість того, щоби вдаватись у такі роздуми, я міг би нанизувати перли заради Небесної пишноти. Ось чому сказано: "Ухиляйся від зла і роби добро" – відвернися від зла, не муч себе спогадами про нього і роби добро. Вчинив поганий вчинок? Урівноваж його добрим діянням.
І тому в надвечір’я Йом Кіпура ухилімося від зла і зміцнімо свій дух, нехай наша радість іде з глибини душі і не буде робленою чи змушеною. Прочитаймо перелік своїх гріхів так швидко, як це тільки можливо, і не терзаймо себе спогадами, але звернімося до слів молитви : "І окрім Тебе, нема у нас Господа"."
ШМУЕЛЬ ЙОСЕФ АҐНОН
... Небо було ясним, земля – тихою, вулиці – чистими, і свіжий вітерець пурхав просторами світу. Я був чотирирічною дитиною, святково одягненою, і один із родичів вів мене поряд із батьком і дідом у дім молитви. Дім молитви був повен люду, закутаного в таліти, їхні голови були подібні до срібних корон, одяг білий, а в руках були книги; незлічену кількість свічок встромлено в довгі скрині з піском, і від них йде чудовне світло і запах.. Один зігнутий старець стоїть біля скрині. Таліт, звисаючи, закриває його всього; і з-під таліта долинають ніжні та солодкі звуки. Я стою біля вікна синагоги, охоплений тремтінням і вражений цими ніжними голосами та срібними коронами, чудовним світлом і запахом меду, що лине від воскових свічок. І здається мені, що вся земля, по якій я йшов, усі вулиці, якими проходив, весь світ – це ніщо інше, як передпокій цього будинку. Я ще не вмів тоді мислити складними поняттями й не знав, що таке присутність святості. Але немає сумніву в моєму серці, що тоді я відчував і святість місця, і святість дня, і святість людей, що стоять у будинку Всевишнього, занурені у молитву та пісню.
І попри те, що раніше я ніколи не бачив нічого подібного, мені й до голови не приходило, що тут можна розмовляти. І так я стояв і дивився на будинок і на людей у нім; і я не розрізняв між людиною та людиною, всі вони як один, разом з усім домом, уявлялися мені як єдине ціле. Велика радість наповнила моє серце, і воно з любов'ю приліпилося до цього будинку і до цих людей і їхніх молитов. Раптом спів припинився, лише луна якийсь час звучала, але з часом розчинилась і вона. Щось обірвалось у моїй душі, і я вибухнув плачем. Батько й дідо злякалися, а решта взялися мене втішати. У мене ж тільки сльози нестримного плачу котилися з очей. Усі питали один в одного, чого дитина плаче? І відповідали один одному: хто зна?
Тепер я можу розповісти, чого плакав. В той момент, коли припинилася молитва, припинилося раптом це дивне єднання. Частина людей зняли таліти зі своїх голів, а частина почали розмовляти один з одним. Ті, до кого приліпилася моя любов, раптом змінили свій вигляд і зруйнували свій чудовий образ, і образ будинку, і образ світу. І від цього стислося моє серце, і тому я вибухнув плачем.
Минуло кілька років, але те сум'яття ще перебувало в моєму серці; і разом з ним залишалася та ж гіркота. І з року в рік, коли я в Йом Кіпур бачу, як євреї — "всі вони стоять в білому, прославляючи Тебе, літають, як серафими" — раптом міняють вигляд святості і молитви на буденність, моє серце стискається, як в той день.
Багато разів я собі ставив запитання: адже якщо всі люди пов'язані з їх Небесним Отцем тільки через молитви і співи Ізраїлю, то як же може цей святий народ в ці святі дні профанувати святість порожніми розмовами і буденними бесідами? Ці ж дні та години ніколи більше не повернуться — як же вони можуть знімати з себе корону святості?! Є сильні духом люди, які ні на хвилину не відволікаються від неповторності цього дня, але що робити простій людині, у якого не завжди вистачить сил встояти на тій високої духовної ступені єднання зі своїм Творцем? Адже Господь — твердь наша і кожна людина повинна завжди думати, як знайти шлях до Нього, Благословенного; і тим більше в ці десять днів, коли Всевишній відкривається спрямованим до Нього, так хай же людина не прогає цих великих годин, коли благоденство спускається на народ Ізраїлю.
Із книги «Ямім нораїм» ("Страсні дні")
22.09.2015