Шанс для Європи?

«Неминучий наплив біженців стане для Європи шансом чи драмою; і це залежатиме не стільки від іммігрантів, скільки від соціальних законів, які для них встановлять: якщо їм не дозволять працювати, їх не приймуть, можливо, навіть із застосуванням насильства»

Кілька мільйонів біженців стоять на нашому порозі. Незалежно від політики, яку приймуть уряди, і з огляду на те, що ця політика є неорганізованою, ці біженці проникнуть у Європу і залишаться у ній. Так, з тієї миті, коли Німеччина взяла на себе зобов’язання прийняти 800 тис. біженців, є очевидним, що цю квоту буде перевершено: хто закриє кордон перед тим першим, що перевищить цей ліміт? З Німеччини та інших країн, які приймають біженців —Австрія, Швеція, Велика Британія і Франція — вони розсіються по всьому континентові; декотрі зіллються з місцевим населенням, інші створять громади однорідної культури та мови. Через це природа та культура Європи в найближчі роки неминуче зміняться, так само як вони змінилися через африканську імміграцію, яка у більшості своїй походила з колишніх європейських колоній в північній Африці, чорній Африці та Індії. Цього разу трансформація буде велетенською; що з неї вийде? Консерватори бояться, що піддавшись своїй жалісливості, ми спровокуємо зіткнення цивілізацій, яке породить конфлікти між корінним населенням і новоприбулими, паростки ксенофобії і підйом фашистських партій. Проте існує менш трагічна альтернатива, в якій імміграція спровокувала б економічний ріст в Європі, яка значною мірою його потребує. Не впадаючи у примітивний економічний детермінізм, ми вважаємо, що масова імміграція зруйнує або посилить Європу — залежно від того, породить вона чи ні додатковий ріст. Поборовши емоції, що їх породжують кадри в мас-медіа, громадськість, аналітики, політичні керівники і профспілки трактують імміграцію — і це нормально — як тягар: іммігрант, якщо він працює, «краде» робоче місце в місцевих громадян і призводить до зниження середньої заробітної плати. А якщо він не працює, то є тягарем для соціальних служб з охорони здоров’я, освіти і безпеки, оскільки не долучається до їхнього фінансування. Це чутно як з боку правих, так і з боку лівих. Та ми, економісти, пропонуємо складніший і в цілому позитивніший аналіз.

Ми відзначаємо, що іммігранти, особливо ті, які прибувають із Сирії, у своїй більшості є дорослими і мали би лише трохи зашкодити соціальним службам освіти та охорони здоров’я. Здобувши освіту в своїх країнах походження, вони не витрачатимуть місцевий капітал, а привноситимуть капітал знань і робочу силу, які відразу ж буде оцінено. Ці нові емігранти часто прибувають родинами, що є чимось новим і дає гарантію соціальної стабільності. А молоді одинаки з Еритреї чи Африки, більш традиційна і менш стабільна імміграція, схоже, є меншістю. Хоча у випадку цих молодих одинаків, як і у випадку вже створених родин, сам факт того, що вони витримали міграцію, це важке випробування, відбирає найбільш підприємливих, хоробрих і загартованих; у цьому випадку також йдеться про чистий внесок для країни, яка приймає іммігрантів. Справжнє питання полягає в тому, чи ці чоловіки та жінки, які мають явне бажання і здатність працювати в країнах, які їх приймають, зможуть це робити. Зможуть, якщо їм це дозволять. Та більшість європейських країн добровільно замкнулася у соціальних нормах, які призводять до того, що доступ до роботи є дуже ускладненим, навіть для громадян цих країн. Та він є ще гіршим для негромадян. Натомість економіка Сполучених Штатів, де ринок праці є мало регламентований навіть для робітників без документів, в значній мірі отримує користь від іммігрантів. Американське зростання, яке завжди перевершувало європейське, значною мірою пояснюється вищою кількістю праці в Сполучених Штатах, забороненої конкретно у Франції чи Італії. В Європі нова масова імміграція також може не сприяти економічному росту, якщо соціальні привілеї, надані непрацюючим, спонукатимуть більше до ледарства, ніж до роботи. У цьому випадку доброчинність також може бути поганою порадницею, якщо іммігранти, подібно до деяких місцевих мешканців, упевняться, що дозволяється не працювати і пристойно жити на соціальну допомогу. Нелегко визначити правильний баланс між соціальною допомогою і спонукуванням до неробства, але економісти пропонують ряд рішень, якщо б їх хотіли розглянути (тут нема місця для пояснень, що таке негативний податок; розглянемо це при іншій нагоді).

Важливо те, аби іммігранти працювали: не лише для того, аби сприяти економічному росту, але й для того, аби їх приймали суспільства тих країн, куди вони прибувають. Історія міграційних хвиль в Європі вже два століття показує, що ворожість до іммігрантів зменшується, якщо ті «тяжко» працюють. Наприклад, у Франції в ХХ ст. до поляків, італійців, іспанців та португальців ставилися погано, доки не стало очевидним, що їхня праця розвиває шахти, землеробство і будівництво. Арабів і турків прийняли добре, коли стало ясно, що завдяки їхній роботі працюють наші фабрики. Їхні діти та внуки породили більше недомовок, коли, ставши громадянами країни, перетворилися — на їхній превеликий жаль у більшості випадків — на безробітних, які отримують допомогу від держави.           

В аспекті цієї історії та економічної науки неминучий наплив біженців стане для Європи шансом чи драмою; і це залежатиме не стільки від іммігрантів, скільки від соціальних законів, які для них встановлять: якщо їм не дозволять працювати, їх не приймуть, можливо, навіть із застосуванням насильства. Та причиною цього насильства буде не їхня чужинська культура, це буде наслідком цілковитої необізнаності з універсальними механізмами економіки та інтеграції. Я не виключаю, що ця необізнаність може бути навмисною, бо таким чином можна посилити ксенофобію, що вигідно тим політичним рухам, які живуть з неї.   

Guy Sorman
¿Una oportunidad para Europa?
ABC 14/09/15
Зреферувала Галина Грабовська