Тема спаду культури є невіддільною від класичних роздумів про занепад цивілізацій і кінець світу: інакше кажучи, міленаризму
Культура перебуває в процесі вимирання, витіснена популярними розвагами. Не існує жодного тривкого витвору, а народ плутає ринкову ціну об’єктів, які називають культурними, з їхньої вічною цінністю. Культуру, саме таку, яка передавалася педагогами, церквою і родиною, плутають з базовою освітою, яку отримують маси. Складність наук призводить до того, що будь-яка загальна культура негайно робиться застарілою. Такими є деякі з песимістичних аргументів, що їх висуває Маріо Варґас Льйоса у передмові до своєї нової збірки есеїв під назвою «Нотатки про смерть культури», в якій зібрано найголовніше з його статей, опублікованих в іспанській газеті «El País». Це мій узагальнений шарж на задум проникливого майстра, який з порога зауважує, наскільки часто піднімається тема смерті культури, і точно цитує поета Т.С. Еліота стосовно цієї теми, а також Джорджа Стейнера. Але якщо ми йтимемо стопами Маріо Варґаса Льйоси, то цього разу агонія буде гарантованою. Це те, що я, тут в АВС, в корені піддаю сумніву. Окрім їхніх суперечних політичних ліній, чи не є АВС засобом передачі оптимізму, а «El País» - песимізму? Варґас Льйоса, який не є лівим, пише для «El País», тому що розділяє притаманне цій газеті негативне бачення сьогодення і майбутнього?
Ми не станемо відповідати за нього. Краще оспоримо його думку, нагадавши, що вона є давнішою, аніж на це натякають посилання на Т.С. Еліота, Джорджа Стейнера та деяких французьких соціологів, як от Ґі Дебор та Жиль Липовецький, які також вважають, що шоу замінило творчість. Насправді ця тема спаду культури є невіддільною від класичних роздумів про занепад цивілізацій і кінець світу: інакше кажучи, міленаризму. Двадцять віків тому Лукрецій застерігав від небезпеки плутати руйнування цивілізації із занепадом автора, тому що митці старіють, тоді як суспільства оновлюються і створюють нові кодекси, на яких старці не розуміються. Це зауваження не стосується Маріо Варґаса Льйоси, тому що не можливо запідозрити його в тому, що він плутає занепад культури із власною долею, оскільки два його останні романи – «Сон кельта» і «Скромний герой» – є одними з найбільш солідних із опублікованих ним. Тому потрібно повернутися до його аргументації, а не його особи, визнаючи, що численні інтелектуали та митці поділяють ці доводи. На мою думку, його звичайна «помилка» полягає в його означенні того, що називають «культурою». Віщуни занепаду оцінюють її, користуючись незмінним шаблоном, тоді як культура – це те що змінюється; лише мертві культури є постійними. Середньовічний учений, який не володів грецькою, латинською і давньоєврейською мовами, був вочевидь неосвіченим. У вік Просвітництва ці мертві мови стали необов’язковими, але не читати «Енциклопедію» Дідро було проявом безкультур’я у західній Європі. Нині ніхто не читає «Енциклопедію», замість якої з’явилася Вікіпедія, та чи можемо ми вважати себе освіченими, якщо нічого не знаємо про китайську цивілізацію, японські хайку і мистецтво доколумбової епохи? Очевидно, що ні.
Маріо Варґас Льйоса згадує новий виклик, який, на його думку, є нездоланним для чесної сучасної людини: науки та їхня складність. У цьому також його песимізм видається мені необґрунтованим, тому що романіст не стане математиком (яким був Вольтер), але і далі можна зрозуміти, що вивчає астрофізик чи генетик, як вони це вивчають і чому. Класична культура і знання можуть вести діалог в царині методу, в царині амбіцій та результатів. Великі математики та біологи нашої епохи часто є авторами філософських праць. Перейдімо до того, що викликає найбільшу зневіру в Маріо Варґаса Льйоси та тих, хто йде в його фарватері, тобто до заміни культури розвагами. Чи не базується це ремствування на анахронізмі та оптичному ефекті? Анахронізм полягає у порівнянні нашої епохи, в якій домінують телевізійні циркові ігри і соціальні мережі, з втраченим раєм. Але чому присвячували свій вільний час предки сучасних користувачів Інтернету? Сидячи біля вогню, читали Шекспіра чи Ґонгору? Ймовірно, виснажені фізичною роботою, вони падали, зморені сном, зі склянкою оковитої в руці; єдиним їхнім контактом з культурою тієї епохи була меса латиною, якої вони не розуміли.
Культура завжди була елітарною, і, можливо, це і є власне її означенням. Чи є ця еліта нині більш обмеженою, ніж була раніше? Видатний французький видавець Клод Дюран, який нещодавно нас покинув, вважав, що на початку ХХ ст. у Франції було 10 тис. справжніх читачів, як читали книгу від початку до кінця; у ХХІ ст. Клод Дюран вважав, що кількість цих справжніх читачів і далі становить … 10 тис., число, яке не має жодного зв’язку з кількістю покупців цих самих книжок.
Й нарешті, ми запитуємо себе: чи тих, хто оплакує загибель культури, не печалить втрата справжнього чи гаданого впливу інтелектуалів. Інтелектуалам подобається, коли їх слухають, мов радників монархів чи навіть як самих королів-філософів, яким вже майже став Маріо Варґас Льйоса, кандидат на посаду президента Перу. В наш час, попри те, що співаки і футболісти змушують нас поділяти їхню некваліфіковану думку щодо ситуації у світі і глобальне потепління, інтелектуали можуть бути спокійні, тому що вони залишаються єдиними, хто породжує ідеї, які визначають курс наших суспільств – до кращого, а інколи до гіршого (гляньте на збитки, завдані марксизмом). Знаменита цитата Кейнса показує надмірне марнославство її автора, але залишається неперевершеною: «Ідеї керують – чи майже керують – світом. Явний прагматик, який вважає себе вільним від будь-якого теоретичного впливу, насправді сліпо йде стопами покійного економіста». Що стосується Маріо Варґаса Льйоси, то він є іконою лібералізму в Латинській Америці і його вплив заперечує його думку, тому що сила ідей разом з ним.
Guy Sorman
Vargas Llosa, un pesimista paradójico
АВС, 31.08.2015
Зреферувала Галина Грабовська
04.09.2015