29 квітня 2015 року Божого відійшов у вічність Андрій Тузяк, син Юліана. 25 серпня мав би п’ятдесят два роки. 7 червня – сорок днів по ньому. В молодіжному середовищі з середини дев'ятдесятих років знаний як Отаман.
Був напрочуд обдарований. Мав великий світ зацікавлень. Незрівнянний ерудит, поліглот, писав вірші, перекладав з інших мов, був знавцем своєї історії та інших народів, захоплювався астрономією, любив і розумів музику усіх жанрів. Крім цього Андрій був фахівцем із комп’ютерного дизайну, розробив чимало сайтів. Його знань у різних галузях вистачило б на цілу академію наук і мистецтв. Був лікарем, діагностував новонароджених.
Андрій єднав товариство без погорди. Улюбленим місцем зустрічей із друзями була каварня в центрі Львова «Цісарська кава», що на Академічній. Жартівливо висловлювався, що збираємося на «Цісара» або «Франца». Восени минулого року в Андрія визрів задум опоетизувати (за висловом Івана Лучука) «центрових аристократів духа», тобто довкілля своїх колег і своє власне в стилі Франкового «Лиса Микити» в дотепному ґротесково-саркастичному, по-дружньому комічно-насмішкуватому зображенні.
Найменував свій твір «Саґа про Франца», писати його почав 21 жовтня. Свій задум здійснив менше ніж на четвертину. Важка недуга підрізала крила. Незавершеними залишилися його мрії, задуми, сподівання.
Не той тепер «Цісар». Сумно.
В останню путь провели Андрія на Янівському цвинтарі. Захоронений на місці, де похована близька родина, поблизу меморіалу Українських Січових Стрільців. Похоронну процесію супроводжували жалобні звуки волинки, які награвав волинкар Євген Дудар із Києва.
В пам’яті усіх, хто знав Андрія, він залишиться молодечим із харизмою, з патріотизмом і чеснотами, успадкованими від знаних материнського та батьківського українських родоводів.
Царство тобі Небесне, Андрію. Вічная пам’ять.
Принагідно варто назвати імена тих друзів, які в найтяжчі для Андрія дні спричинилися до усієї можливої помочи, щоб якомога зменшити тягар болю татові Юліанові, сестрі Любі, рідним, близьким та всім, хто молився за нього. Це Михайло Гриник (Смик), Маркіян Баран, «Піккардійці», співробітники відділення патології новонароджених і недоношених дітей Львівської обласної клінічної лікарні, Олександр Загороднюк, Степан Ілечко, Сергій Кіраль, Борис Савчик, Ігор Павлюк, Тоні з Ліверпуля з дружиною Оксаною, Анатолій Момот, Богдан Келеман та багато інших.
Андрій Тузяк
Саґа про Франца
В місті Львіві, славнім місті,
Тому літ не сто, не двісті,
А теперво-во якраз,
Надвечір’я заглядає,
Франца знову закликає,
Значить, файний буде час.
Вже погода є не літня,
Даль небес вже не блакитня,
Але то не страшить нас, —
Бо як темність западає,
Знов в серцях щось оживає,
Як казали в давній час.
Ніби ще нема нікого,
І не видко ні одного,
Але є якийсь настрій,
Десь сопілка виграває,
То ся Сьвірок занімає,
Значить, будуть всі, як стій.
Але хто то походжає,
З телєфоном розмовляє,
В споднях що на гострий кант.
Е, та то так виглядає,
Пияків усіх скликає
Вірний Бодьо-ад’ютант.
Знаменитий, що старанно
Він зі склепу безустанно
Носить трунки нам ввесь вік.
Ніжно біса виганяє,
Вміло ґару розливає,
Словом, добрий чоловік.
Коло Джорджа штаєр грає,
А де Протяг ся кінчає —
Два стоять чоловіки.
Щось Тарас розповідає,
А Василь на вус мотає —
То музичні пияки.
А наліво, двер відкриту
Славного Апендіциту
Не минає ні пияк.
І горілка, і наливка,
І канапки, і запивка —
Все тут є на кожен смак.
Пияки тут розкіш мають,
Смаколики заїдають,
І смакують горівки.
Курка пахне тут ґрільова,
Пані Аня все готова
Вмить заповнити чарки.
Там, при дверях, в анцуґ вбраний,
Сам Сан Санович коханий,
Наш Волинський президент.
Серед тої всьої п’яні
Він є Львівський Джордж Армані,
Або, може, П’єр Карден.
Він собі в куточку нині
Цідить чарку в самотині.
Може, хто би ще вступив…
Тут застукотіли кроки,
Й хтось дебелий і широкий
Двер собою заслонив.
Е, та то старий знайомий,
Добре знаний, і відомий
Братії пияцькій всій.
Його Фуси поважають,
Отаманом величають,
От, з’явився вже настрій!
Санович аж стрепенувся,
«О, вітаю!» — Ручканувся,
І до ляди підійшов. —
«Аню, прошу вже скоренько
Нам по чарочці маленькій,
Раз такий вже гість зайшов».
І за чаркою, з півслова,
Враз задзюрила розмова
Про погожі літні дні:
І про фірмана Адама,
І про блиск Альдебарана,
І про Свитязя пісні.
Випили, погомоніли,
По канапці закусили.
«Може, ще по лямпці втнем?» —
Але роздуми шляхетні
І намірення конкретні
Перервалися мигцем.
«О, які високі люди!
Я шукаю вас усюди!», —
Хтось закликав від дверей.
І, повагом, знаменитий
Пан Зеновій Працьовитий
Виріс перед їх очей.
Чорна течка для дороги,
Сірий кабат до підлоги,
Підперезаний паском.
Нагорі — макітра лиса.
Й Зеньо, з посмішкою лиса,
Вигулькнув перед столом.
«Ну, то я беру маленьку,
Та й посидимо гарненько.
Може, Шльондра підійде.
Ще стоять погоди файні,
То він, певно, на Фонтані
Думу тихую пряде».
«Йдем на Франца, там зручніше,
Разом буде веселіше», —
Мовив слово Отаман. —
«Я візьму сальцесон, кишку,
Хліба довгого, водичку,
Кожен буде там, як пан».
«Я по фляшку», — Зеник каже, —
«І тоді ся щось зав’яже». —
«Тільки Фуковку бери.
Нам то старче на початок,
Маєш тут малий завдаток». —
«Та я маю, до мари».
Зеник в Протяг. За тим паном
Санович із Отаманом
За заґрихою пішли.
Чорну воду, шпондер, кишки,
Хліб, сальцесон і горішки
До торбинки затягли.
Виступили з гастроному,
Глядь — особа всім знайома
Гордо зирить в далечінь.
На ніженьку налігає
І параду так приймає
Всіх пияцьких поколінь.
«Так! Увага! Всім на струнко!» —
Санович гукає лунко. —
«Прошу честь віддати враз!
Животи попідтягати,
Президента привітати.
От такий вам мій наказ!»
Перед Протягом, на чатах
У святкових пишних шатах
Височіє Пан Мирон.
Поглядом усіх дарує,
Кланяється, ґратулює,
Пияків усіх патрон.
Фірер, Вожд, Маршалек, Ґуру,
Хто не знає цю натуру,
Пан Меценас, Президент,
Класик, Шльондра, Академік,
То лише малий перелік
І псевдонімів фраґмент.
«Пане Мирон, то провадьте,
І компанії зарадьте
Наш на Цісара похід». —
«Ні, та не по тій я справі…
Ну, та добре, хлопці браві.
Переходьмо перехід».
Сонце вже за хату впало,
Але день ще не здолала
Надвечір’я темна мить,
Ясність звідусіль лунає,
Цісар знову нас вітає,
Франца знову нас манить.
За традицією згідно,
На місця всі відповідно
Сів ладунок пияків.
Ззаду Отаман-керманич,
Справа Мирон, зліва Санич,
Зеник наостанок сів.
«Хто на Франца за шинквасом?
Чи не Пазя нині часом?
Та ще трохи терпить нас». —
«Та нічого. Навіть Надю,
Чи сварливу цьоцю Ганю
Ми задобримо нараз.
Два вареніків тарелі
Ми замовим в цій оселі,
То попустить трохи їх.
А тим часом розкладаймо
Нашу трапезу негайно,
Бо вже голод їсть усіх».
Мирон ніж свій витягає,
І сальцесон нарізає,
Роздає усім шклянки.
Для пияцької бриґади
З Параскеви дуже радо
Він їх носить залюбки.
Ось і Бодьо, вірний джура,
Збоку виріс, мов скульптура, —
Все пияцтво на місцях.
На таборку розмістився,
І за Фусівську вхопився,
Аби в біса вбити цвях.
І в келішки пластикові,
До забави все готові,
Аква віте потекла.
Дзюркіт, всім серцям приємний,
Знак показує таємний,
Що веселість підійшла.
«Ну, за президента мого», —
Санович промовив строго, —
«Чарочку перехилім!» —
І поважне товариство
Підоймило урочисто
Трунок в пластику дзвінкім.
Знов розмова струменіє,
Ніби потихеньку віє
Десь ласкавий вітерець.
Час від часу тости теплі
І історії дотепні
В унісон під стук сердець.
На столі з’явилась «грушка»,
І для Сановича вушка
«Очерет» забренькотів,
А за тою всі нам милі,
Наші, рідні, небокрилі, —
Всяк дістав, яку хотів.
Знов балачка, знов келішки,
Вже добралися до кишки, —
Де би хто її забув.
Кишки гріли під шинквасом
В мікровелє, а тим часом
Зеник «Пісню» затягнув.
Тут до гурту приступили…
Примітки до поеми:
«Цісарська кава» – це невеличкий павільйончик, довкола якого розташовані столики, напроти Будинку профспілок на проспекті Шевченка (колишня Академічна), будівля якого зведена на початку 30-х років як перша у Львові в стилі конструктивізму. Каварня функціонує з середини 90-х років з часів мерства Василя Куйбіди, господинею її є скрипалька Тетяна Нікітчин.
З «Цісарською каварнею» пов’язана сумна подія. 8 травня 2000 року тут востаннє з друзями спілкувався композитор Ігор Білозір. Українофобам Волкову (син тодішнього заступника начальника міської міліції) і Калініну не до вподоби були українські пісні, одна з яких «Перший сніг» Ігоря Білозора на слова Богдана Стельмаха стала для Ігоря останньою. В декількох десятках метрів від каварні українофоб Волков завдав композиторові смертельної травми. Злочинця Волкова засудили на 10 років, Калініна на 8. Злочинці тепер вже на волі.
Напроти каварні, через дорогу, на розі проспекту Шевченка і вулиці Чайковського, височіє будівля початку минулого століття в сецесійному стилі з елементами гуцульського народного будівництва (архітектор Тадеуш Обмінський, 1874–1932). У нижній частині будівлі з післявоєнних часів розташований просторий продуктовий магазин (склеп) з великим вибором від цукорків до гострих напоїв. Магазин характерний тим, що з одного рогу є вхід, а з іншого вихід, тому за совєтських русифікованих часів до нього приклеїли назву «Сквозняк», хоча зараз звучить на устах назва «Протяг», яка вживається в «Сазі», подібно як русифікована автомобільна «пробка» українізується словом «корок».
«Апендіцит» – знана для завсідників каварня за рогом магазину «Протяг» на вул. Руданського.
Фуси – вигадана назва для колег з поважним віком.
Фуковка, Фусівська – вигадана назва для мірки гострого напою, більшої за чверть кварти.
«Фонтан» – місце в скверику напроти пам’ятника королю Данилу, де розташований павільйончик з кавою.
Грушка – вигадана назва. Це музична приставка, на яку зі слухавки (телефону) подаються занесені в її пам’ять музичні твори на будь-які уподобання. Отаман вишукував їх в інтернеті. Мав їх понад шість тисяч від народної пісні, джазу, року до оперної та симфонічної музики в різних версіях.
Фірман Адам, блиск Альдебарана – назви, пов’язані з озером Свитязь, де минулого року Отаман відпочивав з Олександром Коровицьким та Іваном Лучуком з дітьми.
Довідка про деяких «героїв» «Саґи», що приступили до гурту, спілкування котрих об’єднував неформальний «Цісарський клуб» і котрих Андрій зумів опоетизувати.
Зрозуміло, сам автор Отаман – Андрій Тузяк, 1963–2015, лікар.
Мирон, Фірер, Вожд, Маршелек, Ґуру, Пан Меценас, Президент, Класик, Шльондра, Академік – Мирослав (знаний як Мирон) Ґудз, 1938, правник.
Сан Санович, Волинський президент (затятий волиняка, хоча з 16 літ в пошуках освіти огаличанився ві Львові), Джордж Армані, П’єр Карден – Олександр Коровицький, 1944, модельєр.
Бодьо-ад’ютант – Богдан Келеман (знаний як Бодьо Келєрман), 1959, інженер-будівельник.
Сьвірок – Євген Навроцький, 1954, центровий сопілкар.
Зеньо – Зеновій Працьовитий, 1942–2015, майстер.
А тепер про майже всіх із тих, хто належав до неформального клубу і кого Отаман мав намір жартівливо «возвеличити» згідно із складеним ним списком, який додав до своєї «Саґи».
Юрій Корилюк, 1958, відео-оператор.
Василь Кінаш, 1953, інженер.
Ігор Кравчук (Ервін), 1957, друкар.
Микола Жук, 1947, будівельник.
Анатолій Момот, 1948, математик.
Іван Лучук, 1965, літературознавець.
Мирон Юсипович, 1956, диригент.
Ярослав Мигаль, 1961, віолончеліст.
Михайло Мануляк, 1939, композитор.
Ярослав Гнатів, 1937, письменник.
Всеволод Смеречинський, 1952, хімік.
Ярослав Бетлів, 1945, електронник.
Олег Лихач, 1964, вокаліст.
Михайло Заборський, 1960, вокаліст.
Юлій Короткевич, 1935, механік.
Любомир Яремчук, 1954, скульптор.
Тоні з Ліверпуля, 1964, співак.
Оля, Пазя, Надя, Ганя – кельнерки на Франца, Павло – чоловік господині «Цісарської каварні».
У списку до поеми є не лише персоналії, а й деякі реалії, які варто розтлумачити.
«Ксеня» – ательє з ремонту одягу на вул. Зеленій.
«Зелена Брама» – продуктовий магазинчик на вул. Чайковського неподалік від «Протягу».
«Приляда» (за висловом Мирона) – місце на вітрині «Протягу» з боку вул. Руданського, яке деколи слугує «гоноровому товариству» місцем «імпровізованого спілкування».
«Репортер» – кнайпа на самому початку вул. Нижанківського, китайці – китайський ресторанчик при закладі «Амерікано» на тій же вулиці.
«Макдона» – так Сьвірок називає МакДональдс біля Франца.
«Склеп на Княза» – цілодобовий продуктовий магазин на вул. Князя Романа, «Роман» – продуктовий магазин на Академічній.
«Галка коло Грушевського» – цілодобовий продуктовий магазини на вул. Грушевського.
«Пузата Хата» – заклад харчування на Академічній.
«Зеник», або «В Зеника» – так називався заклад харчування на вул. Руданського.
Останні з Андрієвих зустрічей:
В листопаді минулого року Андрій востаннє одягнутий в шотландський кілт вітав у заповненій актовій залі Львівського університету свою тету з 80-літнім ювілеєм незламну патріотку, професора, мовознавця Роксолану Зорівчак. З ним на ювілей завітали Іван Лучук, Борис Савчик, Мирон Ґудз і Тоні з Ліверпуля.
6 січня, після сімейних відзначень, Святвечір святкували із збереженням традицій у творчій майстерні Олександра Коровицького, що в підніжжі Калічої гори. В господаря майстерні були Андрій Тузяк, Мирон Ґудз, Іван Лучук, Ярослав Бетлів, Анатолій Момот, Микола Жук.
В середині лютого після церковної відправи пом’янули у Кривій липі матір Юрія Ольховича-Новосадюка – Андрій Тузяк, Мирон Ґудз, Андрій Турчинський.
26 лютого Андрій Тузяк, Мирон Ґудз і Богдан Келеман вітали серед інших з 50-літтям літературознавця Івана Лучука в Інституті Івана Франка Національної академії наук України, що на вул. Драгоманова.
1 березня Андрій повний життєвих сил зустрічався з друзями на «Франца».
3 березня сповістив, що надто занедужав, не підозрюючи, що його підстерегла невиліковна хвороба на останній стадії.
Поминаючи світлої пам’яті Андрія, коментуються лише факти, пов’язані з незакінченою «Саґою про Франца».
Зрозуміло, усі згадані в «Сазі» персоналії – сучасники нинішнього життя, українські патріоти.
І зустрічі на Франца чи в інших місцях характерні диспутами про актуальні події в Україні, зокрема на Сході та Півдні, про агресію Росії, про мужність героїв АТО, котрі захищають нашу державу від ворожої навали, борються за українські ідеали і наше майбутнє.
Болісно і з найглибшим співчуттям сприймаються вісті про жертви та втрати, про тих, хто, захищаючи наше майбутнє, віддав найдорожче – своє молодече життя.
Звичайно, Андрій на всі ці події реагував, мав своє бачення, тому варто подати деякі його думки, викладені ним у фейсбуці:
19 лютого 2015: Мої власні спостереження української вимови російськомовними особами в побуті, тобто у яких першою мовою була російська (загалом незалежно від стажу).
1. Вимова "ф" замість "в" в кінці слова: сказаф, зробиф.
2. Вимова звуку "е" наближена до класичної російської "э" (корінь язика опускається нижче і трохи дозаду). Цікаво, що у сучасній російській мові, особливо в московському варіанті, звук "э" на початку слова вимовляється різко, наближено до "іе", або "є".
3. Вимова звуку "и" з подібними артикуляційними змінами як зі звуком "е".
4. Легке додавання звуку "а" там де є ненаголошене "о" (але справді легке): дапамога, вараття.
5. Пом'якшування шиплячих "ч" і "щ" (слабе або сильне): чьому, навіщьо. Те саме у вимові ними англійських слів з подібними шиплячими, хоча класично такі звуки вимовляються твердо.
6. Вимова "и" замість "і", коли слово закінчується на приголосну, а наступне починається з "і": між иншим.
7. Вимовляння "е" замість "є" у кінці слова (слабо або різко, особливо це чути у телерекламі): вимовляе, складае.
8. Заміна "и" на "і" (слабка або різка) в кінці слова: іншимі, другимі.
Хто ще щось додасть?
18 лютого 2015: Мене жахливо дратують такі слова як: "получитися" (вдатися), "получити" (дістати прочухана), "віддихати" (відпочивати), і король усіх фраз "згідно чогось" (згідно з чимось). А вас?
11 лютого 2015: Переглядаючи мільйонний мітинґ в Парижі, спонтанний самміт високих осіб там же, багатотисячні протести як реакцію на траґедію в багатьох європейських містах, ще і ще раз впевнюєшся, що для Європи, властиво європейського обивателя, Україна і українська траґедія не вартує ніякого співчуття. Для них ми – ніщо, для них ми перебуваємо якщо не на Марсі, то десь далеко на забутих островах Тихого океану, і до Європи, її співтовариства і її цінностей не маємо ніякого відношення.
І вбивства за віру (греко-католиків, протестантів силами московських "православних" екстремістів Лугандонії) так само не викликало ніякої реакції в Європі. Щодо #CharlieHebdo, то це марґінальна ґазетка, яка свободою слова часто вважає приниження реліґійних почуттів. Ось Трійця в уявленні #CharlieHebdo. Цим я аж ніяк не намагаюся виправдати дії терористів (хоча, насправді, на реліґійних фанатиків їхні дії мало подібні, радше на професійних кіллерів), які розстріляли мирних людей, а наголосити, що французьке поняття свободи слова досить відрізняється від мого. І якщо наші пурєдні галичани зі мною не згідні, і вважають, що такі карикатури абсолютно в нормі і нічого не принижують, то вони такі щирі християни, як з гівна куля.
24 грудня 2014: От дивно мені: Чому мої приятелі, українці, які пречудово розмовляють українською мовою, в мордокнижці спілкуються або практично виключно російською (в статусі і у коментарях), або російською у відповідь на російський коментар. Ба більше, багато з них зі Львова, чи переїхали у Київ зі Львова. Це що: відчуття меншовартості, бажання догодити російськомовному (хоча, абсолютно точно, той російськомовний прекрасно розуміє українську, бо мешкає в Україні), чи просто зневажання української мови і перехід на "язик мєжнацинальнава абщєнія"? А, може, вони зовсім насправді не українці, а такі собі "ґлобалізовані космополіти"?
Розтлумачте мені.
Андрієва незавершена «Саґа про Франца» завше нагадуватиме про зустрічі в певному часі неординарних людей у нашому Львові.
Пам’ятне слово, тлумачення та довідки Мирона Ґудза.
Упорядкував Іван Лучук.
Іван Лучук, Андрій Тузяк, Мирон Ґудз на Франца. На столику «грушка» та «чорна вода». 8 жовтня 2014.
Donncuan Mac Maithghon, Андрій Тузяк, Назар Гончар на Франца. Липень 2002.
Мирон Ґудз, Микола Жук, Василь Кінаш на Франца. Червень 2014.
Рисунок з рисами Мирона Андрій, сидячи на Франца, зваяв експромтом нігтем на екрані телефону. Липень 2014.
На Форумі видавців у Львові 13 вересня 2014 після творчої зустрічі з Іваном Лучуком. Олександр Гаврош із сином Данилом, Андрій Тузяк, Богдан Келеман, Іван Лучук, Мирон Ґудз.
Ярослав Гнатів, Мирон Ґудз, Іван Лучук на Франца. 17 жовтня 2014.
Андрій Тузяк так підписав цей рисунок у фейсбуці: Моє око. Намальоване на Франца 18 жовтня 2014 р. коло 23:00 після достатньої премедикації Любомиром Яремчуком, заслуженим художником України, скульптором, автором багаточисельних пам’ятників в Україні (включно з пам’ятником М. Грушевському на пр. Т. Шевченка у Львові) і поза її межами.
Рисунки Любомира Яремчука з рисами Андрія Тузяка у двох версіях. 10 листопада 2014.
Любомир Яремчук. «Грушка» на столику на Франца. 10 листопада 2014.
Рисунки Любомира Яремчука з рисами Івана Лучука у двох версіях. 10 листопада 2014.
Андрій Тузяк. Овальні композиції із зображенням і шаржовими регаліями Мирона в чорно-білій і кольоровій версіях. Листопад 2014.
Андрій Тузяк. «Ворголівське» зображення Мирона. Листопад 2014.
Мирон Ґудз, Ярослав Мигаль, Андрій Тузяк всередині на Франца. 21 листопада 2014.
Євген Навроцький, Орест Смішко, Андрій Турчинський, Анатолій Гора, Андрій Тузяк, який так підписав цю фотографію у фейсбуці: 7 грудня 2014 р. Іду собі, шпацерую, нікого не рухаю, заходжу в Протяг аби чорну водичку купити, аж тут – гульк – дружочкі! Приляда стає популярною! І Сьвірок (він же Сьвірок нації, він же Дударик, він же Ґеноїд, він же Ґєніталій, він же жіночий гладіатор і жіночий музикант, він же Ґеньо) навіть на нагоду нуту задув.
Іван Лучук (сидить спиною), Євген Навроцький, Мирон Ґудз, Любомир Яремчук, Ігор Ервін, Василь Кінаш на Франца. Початок грудня 2014.
В «Апендіциті» 14 грудня 2014. Ярослав Бетлів, Мирон Юсипович, Анатолій Момот, Любомир Яремчук, Богдан Келеман, Мирон Ґудз, Ярослав Мигаль, Євген Навроцький, Микола Жук. Андрій Тузяк так підписав цей малюнок у фейсбуці: Згрубша, Андрія № 2. 14 грудня 2014 р. Бавилися і мали гарний настрій: Мирон Юсипович, п. Славко (Косичка), Толік Момот, Любко (Ходячий) Яремчук, Бодьо (Ад’ютант) Кєлєрман, п. Мирон, Славко Мигаль, Андрій (Скрипаль), Сьвірок (Ґєньо Дударик), Микола Жук. Поза кадром: Василь в окулярах без окулярів, Іван Лучук, ну і грішний Отаман.
У китайців, «Амерікано» на вул. Нижанківського. Андрій Тузяк, Ярослав Бетлів, Андрій Турчинський. Грудень 2014.
У греків, «Зорбас» на Академічній. Любомир Яремчук (спиною), Андрій Турчинський, Андрій Тузяк, Юлій Короткевич, Іван Лучук, Мирон Ґудз, Ярослав Бетлів. 5 січня 2015.
22a Любомир Яремчук, Ярослав Мигаль, Мирон Ґудз. Червень 2013. Світлина Йосипа Марухняка.
Анатолій Момот, Богдан Келеман, Мирон Ґудз, Іван Лучук, Ярослав Гнатів, Любомир Яремчук. Червень 2013. Світлина Йосипа Марухняка.
Іван Лучук, Ярослав Гнатів, Любомир Яремчук. Червень 2013. Світлина Йосипа Марухняка.
Андрій Тузяк, Мирон Ґудз, Богдан Келеман. 2013. Світлина Йосипа Марухняка.
Мирон Ґудз, Андрій Тузяк, Зеновій Працьовитий на Франца. 22 травня 2010. Світлина Йосипа Марухняка.
Андрій Тузяк. 22 травня 2010. Світлина Йосипа Марухняка.
Скомпонований плакат із зображенням Андрія в шотландському кілті з англомовним ліричним віршем його авторства, виставлений на Франца в день його похорону 1 травня 2015.
06.06.2015