Цьогоріч Івано-Франківськ вдруге приєднався до міжнародного «Дня вуличної музики». В одному місці можна було почути сумні, ліричні мелодії, в іншому − драйвові, експресивні. А ще сучасні танці, імпровізований театр, хіп-хоп виступи та багато іншого. Свято відбувалося з розмахом, а музиканти не шкодували сил та енергії для створення гарного настрою, неймовірної енергетики та запалу, притаманного лише вільній музиці, яка лунає без перешкод, на вулицях...
«День вуличної музики» підтримали 15 міст України. Свято також паралельно відбувається у шести країнах Європи: Литві, де, власне, народилася ця ініціатива, Швеції, Нідерландах, Великобританії, Грузії та Ірландії. В Івано-Франківську у «дні» взяли участь понад сто музикантів. Як визнали організатори, розмах святкування тут став ледь не наймасштабнішим з-поміж інших українських міст.
«Минулого року наші київські друзі розповідали, що ми їх перевершили у святкуванні, − зауважує координатор «дня» в Івано-Франківську Ірина Слободян. − У нас було вуличне піаніно, різноманітні музичні локації та багато музикантів».
Головних локацій свята декілька, вони функціонували одночасно. Акустична локація знаходилася у сквері Міцкевича, поряд із обласною філармонією. Рок-локація − на «стометрівці». Біля центру сучасного мистецтва – «Пенсія». У дворі медуніверситету лунала електронна музика. Відстань між заходами невелика, тож найспритніші могли побувати у всіх місцях та відчути атмосферу кожної площадки зокрема.
Плюс два піаніно
У Франківську «День вуличної музики» не обходиться без піаніно − це вже можна назвати своєрідною традицією. Вуличного, красивого, доступного всім мешканцям інструменту. Минулого року місто отримало перший. Розписане піаніно «жило» біля площі Міцкевича, звеселяючи сонну міську публіку веселими мелодіями. Його обпікали сонячні промені, поливали дощі, не шкодував і вітер. Тому життя вуличних інструментів коротке, не більше одного сезону. Зате яскраве. Нині інструмент перебуває на складі, його «списали» і дали горду назву «арт-об'єкт». Піаніно чекає, коли його заберуть у затишну кав'ярню, де воно прикрашатиме простір і створюватиме відповідну арт-атмосферу.
Натомість місто отримало два нових інструменти. Тож на дні вуличної музики можна було почути мелодії або зіграти на біло-чорних клавішах одразу у двох місцях: одне розмістили при вході до скверу Міцкевича, інше майже поряд, у сквері, де була одна з основних музичних локацій. Останній інструмент найближчим часом заберуть під стіни закладу, власники якого не пошкодували грошей на його придбання.
Музика, музика, музика...
День вуличної музики розпочався у сквері Міцкевича і, як уже повелося з минулого року, із відкриття піаніно. На першому інструменті щогодини грали нові музиканти, програма була розписана аж до самого вечора. О 13 годині дорослих замінили юні виконавці, які демонстрували свої вміння усім присутнім. Батько одного хлопчика спеціально зв'язався з організаторами через соціальні мережі, щоби на святі його син зіграв на цимбалах.
«Цього року ми врахували багато минулорічних нюансів і все виправили. У нас значно більше локацій та музикантів, урізноманітнились програми. Я відповідала за дитячу локацію. Цього разу було понад 40 маленьких артистів. Сонце, музика і діти − що може бути кращим, − розповідає координатор та волонтер дійства Людмила Лінник. − Тут панувала атмосфера неймовірного свята, це ж не просто концерт. Ми брали участь у події світового масштабу. 15 міст України музикували разом з нами. Це такий собі світовий флешмоб. І це мега круто».
Однією із найдрайвовіших локацій стала «Пенсія», розміщена на вулиці Шевченка біля ЦСМ. Інформацію про гурт і локацію можна було знайти у соцмережах. «Пенсія» − постпанковий проект, до якого запрошуються люди без вікових обмежень. Автор проекту та головний пенсіонер Ярема Стецик каже про пенсійну затію так: «Коли робиш тільки те, що пре, а необов'язкове не робиш, − це і є пенсія. А взагалі-то я люблю, коли ЛЮДИ круто газують піснями…». До речі, учасники проекту, в разі потреби, отримають на додачу ще й антистресову терапію.
«Для мене цьогорічне дійство нічим не відрізняється від попереднього. Я люблю наших людей в різних складах моїх ансамблів. Сьогодні в мене відчуття якогось загальноміського торчу», − продовжує музикант, художник, дизайнер, лідер гурту «Пенсія» Ярема Стецик.
Варто зауважити, що за кілька днів перед цим Івано-Франківськ став мистецькою резиденцією «Конгресу рисувальників», де зійшлися багато відомих художників. «Родзинкою» дійства став польський митець, художник Павел Альтгамер. Тому день вуличної музики доповнив та гармонійно вплівся в мистецьку атмосферу, яка уже тиждень панувала в місті. Громадський діяч, основоположник резиденції Юрко Филюк зауважив, що все відбувалося дуже органічно − місто живе. «Не вникав в моменти, просто ходив містом, атмосферу більше відчував − все гарно», − розповідає Филюк.
У дворі медичної академії розмістили сучасне обладнання для електронної музики. «У нас спочатку був хіп-хоп, такий собі даун-темпо, а пізніше хаусна музика, фанкова. Загалом тут розмістилися п’ять виконавців і театр імпровізації», − розповів волонтер електронної локації Назарій Максимів.
Скажіть слово − зімпровізуємо
Між виступами діджеїв у дворі медакадемії відбувалися імпровізовані театральні постановки. Найцікавішим став елемент несподіванки, який супроводжував кожен вихід акторів. Імпровізовані спектаклі − новий жанр для України, але дуже популярний у країнах Європи, де при кожній школі діє такий напрямок навчання.
«Музика має здатність об'єднувати людей, − зауважує керівник «SerYozno ImprovGroup» Ярема Турчин. − Нас запросили, а ми завжди відкриті до всяких атракцій, різноманітних заходів, молодіжних, живих. Тому й виступаємо на «Дні вуличної музики».
«Серйозна» акторська трупа, яка працює в жанрі імпровізації, приїхала зі Львова. Виступають молоді люди періодично, проводять майстер-класи, навчають інших. До складу входять одинадцять осіб: усі зовсім схожі між собою, починаючи від ветеринара та медика, і закінчуючи маркетологом, ландшафтним архітектором та педагогом. Самі учасники вважають, що їх звела доля. Кожен з них потрапив у групу в різний час і за дивних обставин. У акторів є ряд різноманітних ігор з різними правилами. Глядачі загадують ключові речі: це може бути місце, фестиваль, предмет або що-небуть інше. За правилами тієї чи іншої гри вистава створюється моментально, без підготовки і часу на роздуми, лише з ідей, які генерують глядачі. Це чиста імпровізація.
Нині на сцені дев’ятеро, один із учасників перебуває в зоні АТО, інший навчається за кордоном. Усе почалося ще у 2011 році, коли вперше керівник групи Ярема Турчин разом із товаришем почули про театральну техніку «імпро». Тоді успішно пройшли майстер-клас, далі вирішили втілювати знання на практиці. Виступи завжди доволі живі, все, що дають люди, втілюють актори на сцені. «Уся краса імпро у тому, що вистава ніколи не повторюється двічі. Усе, що бачать і загадують глядачі, відтворюється на сцені моментально і відбувається на очах у публіки лише один раз, − зауважує акторка Вікторія Бутеленко. − Група формувалася з 2013 року, багато чого ми вивчали самі, тренувалися, а тепер хочемо зробити ще одну імпро-групу в Івано-Франківську».
На святі музики усе здавалося дуже простим. Актори швидко зорієнтувалися і створили виставу із фрази «Каюта морської свинки», яку придумали у натовпі і кинули акторам. Та за простими речами ховаються багато зусиль, постійні тренування, вправи на швидкість мислення, нестандартність думок, тім-білдинг. Команда повинна бути спрацьованою, а актори з-пів слова мають розуміти один одного. «Ми тренуємося, щоб не боятися вирішувати проблеми нестандартними методами для того, щоб робити щось цікаве. Адже ти ніколи не знаєш, яку ідею придумає глядач. Тому важливо мислити швидко і бути єдиною командою. Імпровізатором може бути кожен, все залежить від бажання. Ми є яскравим прикладом цього», − стверджує Вікторія.
Техніки, які застосовують учасники, важливі не лише для сцени і театру − їх можна і варто застосовувати у житті. Вони навчають, як правильно приймати те, що дає партнер, частіше говорити «так», вилазити зі своєї «зони комфорту». Як долати свої внутрішні «блоки» і згадати, як воно було у дитинстві − безпосередньо, щиро, відверто. І завжди триматися впевнено.
