Сила богохульства

Маріо Варґас Льйоса

Аяан Хірсі Алі продовжує свою кампанію проти фанатизму та глупства, які принижують нашу епоху і наповнюють її трупами, переконана в тому, що здоровий глузд і розум врешті-решт візьмуть гору

Це майже диво, що одна з героїнь нашого часу Аяан Хірсі Алі досі жива. Ісламістські фанатики хотіли з нею покінчити і їм це не вдалося, тож цілком можливо, що вони і далі робитимуть спроби, оскільки йдеться про одного з найбільш явних, впливових і відважних супротивників, яких вони мають у світі. Можливо, не лише її ідеї та сміливість, але й сам її приклад розпалюють ненависть супроти неї в бойовиків Аль-Каїди, Ісламської держави і решти фундаменталістських сект Близького Сходу та Африки. Тому що Аяан Хірсі Алі є живою демонстрацією того, що – якими б суворими не були настанови та утиски, яким піддається людська істота, – бунтівний та анархістський дух завжди спроможний зруйнувати бар’єри, які намагаються його поневолити.

Хірсі Алі народилася в Сомалі, в консервативній родині, в підлітковому віці пережила генітальне скалічення, виховувалася в Саудівській Аравії та Кенії із найсуворішим дотриманням мусульманських звичаїв: носила хіджаб, з радістю сприйняла фетву, яка засуджувала до смерті Салмана Рушді, але коли її батьки всупереч її волі захотіли видати її заміж за далекого родича, вона наважилася втекти і попросила притулку в Голландії. Там вона вивчила голландську мову, стала депутатом від ліберальної партії і відтоді розпочала кампанію, яка не припинилася й досі, супроти всього, що є в ісламі жорстокого, нетерпимого і дискримінаційного щодо жінки. У своїх перших трьох книжках вона багато в чому послуговувалася власною біографією, аби показати крайнощі жорстокості та засліплення, до яких може довести мусульманський фанатизм, і пояснити причини свого віровідступництва і розриву з релігією її родини.

У книзі Heretic. Why Islam Needs a Reformation Now, яка щойно вийшла в Сполучених Штатах, вона із звичною для нею прямотою критикує західні уряди за те, що вони – аби не порушити політичну коректність – уперто стверджують, що тероризм таких організацій, як от Аль-Каїда чи Ісламська держава, не притаманний мусульманській релігії, що це помилкове спотворення її настанов та принципів, хоча це, заявляє вона, зовсім не так. Її книга, навпаки, стверджує, що джерелом насильства, що його практикують дані організації, є власне релігія і що через це єдиним ефективним способом подолати його є радикальна реформа усіх тих аспектів мусульманської віри, які є несумісними із сучасністю, демократією та людськими правами.

Це перетворення, яке Хірсі Алі порівнює з тим, чим були для християнства критика Вольтера і реформа Лютера, полягало би у модифікації п’яти понять, які на її думку, утримують іслам у сьомому столітті: 1) віра у те, що Коран виражає незаперечне слово Бога і його пророка Магомета; 2) перевага, яку надає іслам іншому життю перед тим, яке є тут і зараз; 3) переконаність в тому, що шаріат являє собою законну систему, яка повинна управляти духовним і матеріальним життям суспільства; 4) обов’язок пересічного мусульманина вимагати те, що є праведним, і забороняти те, що він вважає помилковим; 5) ідея джихаду чи священної війни. Тим, хто задається питанням, що залишиться від ісламу, якщо той відмовиться від цих п’яти підвалин своєї віри, Хірсі Алі відповідає, що християнство до протестантської реформи було не менш фанатичним, нетерпимим і жорстоким і лише після цього розколу християнська релігія розпочала процес, який призведе до її відділення від держави і до мирного співжиття з іншими віруваннями, завдяки чому в західному світі взяли гору свободи і громадянські права.

Ба більше: в останніх розділах своєї книги Хірсі Алі подає детальний перелік реформаторів – священиків, професорів, інтелектуалів, політиків, журналістів, – які, як всередині так і за межами мусульманських країн, за її словами вже розпочали цю реформу. Вона б мала розраховувати на мовчазну солідарність великої кількості віруючих – і серед них дуже багатьох жінок, – які усвідомлюють, що лише завдяки цьому оновленню їхньої релігії їхні країни зможуть долучитись до сучасності та вирватися із середньовічної відсталості, ознакою якої є і далі – і це в ХХІ ст. – побивати камінням перелюбниць, відрізати руки злодіям, відрубувати голови безбожникам та віровідступникам і вважати, що перед законом свідчення жінки вартує лише половину того, що свідчення чоловіка. Хірсі Алі має цілковиту рацію, закликаючи уряди та політичних керівників демократичних країн підтримати тих, хто, ризикуючи своїми життями, ведуть цю важку релігійну та культурну битву, замість того, аби – через державні інтереси – допомагати деспотичним режимам, як от режим в Саудівській Аравії, де уціліли жахіття – та й інші, не менш жорстокі – як от так звані злочини честі, коли батько чи брати вбивають зґвалтовану жінку, оскільки це зґвалтування «збезчестило» родину жертви.

Мені дуже хотілося би вірити, що, як каже Хірсі Алі, ця реформа вже розпочалася і що у всіх мусульманських країнах цей густий релігійний морок, яким оповите їхнє життя, почав розсіюватися. Сумніватися у цьому мене змушують протилежні приклади – посилення фанатизму і непереборна привабливість, якої в очах стількох підлітків і навіть дітей набувають терористичні організації, – про які розповідає її книга. Вони такі численні і описані з такою точністю, що враження, яке залишається після прочитання цих сторінок, є радше протилежним. Іншими словами: що замість процесу лібералізації багатьох цих країн, про що свідчить крах так званої «арабської весни», замість того, аби наблизитися до сучасності, позбувшись анахронічних і нелюдських вірувань, останні радше відродилися, зміцніли і заразили значну частину суспільства. Вона сама оповідає, як – за винятком Тунісу, де процес секуляризації, схоже, насправді пустив коріння – в містах, як от Багдад, де 20 чи 30 років тому чадра здала свої позиції і багато жінок показували своє волосся і одягалися в західній манері, тепер дуже рідко можна побачити ту, яка б не носила хіджаб.

Випадок самої Хірсі Алі також є дуже красномовним. Коли в Амстердамі у 2004 р. було вбито кінематографіста Тео Ван Гога, його убивця Мохаммед Буйері прикріпив на груди своєї жертви листа до Хірсі Алі із попередженням, що наступною вб’ють її за зраду ісламу. Замість солідарності вона з боку міністра імміграційної політики Голландії Ріти Вердонк, пані з квадратною щелепою, почула погрозу втратити голландське громадянство, а її сусіди попросили її покинути помешкання, в якому вона жила, оскільки це наражало їх на небезпеку стати жертвами теракту. В даний момент в Сполучених Штатах, де вона живе, вона є об’єктом дуже суворої критики з боку мнимих «лібералів», які звинувачують її в «ісламофобії», і нерідко на семінар, який вона веде в Гарвардському університеті записуються студенти і студентки, які роблять це лише для того, аби мати змогу її ображати. Через це вона змушена жити під постійною охороною.

Найдивовижнішим є те, що ніщо з цього, схоже, ніяк їй не шкодить. Аяан Хірсі Алі, судячи з цієї четвертої книги, продовжує, неначе вакцинована проти зневіри, здійснювати те, що вона називає «силою богохульства», – свою кампанію проти фанатизму і глупства, які принижують нашу епоху і наповнюють її трупами, переконана в тому, що здоровий глузд і розум врешті-решт візьмуть гору над ірраціональністю та духом племені. Двічі в моєму житті я мав нагоду чути, як вона говорить. Вперше це було в Голландії, а вдруге – через кілька років у Вашингтоні. В обох випадках я чув, як вона викладає свою думку з дуже величною інтелектуальною переконаністю і водночас м’якістю та елегантністю, які надавали ще більшої переконливої сили тому, що вона говорила. І в обох випадках я подумав те саме: яким надзвичайним є те, що сомалійка, яка виховувалась в Саудівській Аравії та Кенії, виявилась здатна порвати з обскурантизмом та варварством, які їй хотіли нав’язати, і з такою переконаністю і пристрасністю обстоює культуру свободи, найбільший внесок Заходу у світ, перед апатичними і скептичними західними аудиторіями, які не знають, якими привілейованими вони є і яким скарбом володіють, і що це має бути Аяан Хірсі Алі, яка пройшла через пекло, хто прийшов їм про це нагадати.

Аяан Хірсі Алі