Читателям нашим звістно, як дневники польскі приняли довірочний підготовляючій зїзд руских дїятелїв з дня 25 н. ст. марта с. р.
Як сам зїзд, так і ухвала зїзду на скілько вийшли на яву, а именно проєкт подїлу Галичини на часть руску і польску — очевидно не припали до вподоби анї польским консерватистам, анї демократам та поступовцям. Со Bóg złączył, tego niech nikt nie rozłącza — так сказав демократичний і поступовий Kurjer Lwowski солідаризуючись в тім дїлї з станьчиками краківскими, т. є. узнаючи Польщу не в границях етноґрафічних, але в межах давної речи посполитої.
Дальше Поляки розуміють добре, що аби ухвалена для всїх Русинов проґрама політична принесла результати, потрібно, щоби між Русинами перестала всяка вражда, а запанувало вирозумінє. Длятого Русини мусять бути приготовані на то, що польскі дневники (а особливо такі, як Gazeta Narodowa і Kurjer Lwowski, що мають за сотрудників і Русинів, знаючих обставини рускі) не залишать використати і найдрібнїйшої пригоди, щоби тілько викликувати між Русинами що-раз новий роздор і спроваджувати ще більшій хаос в рускі відносини.
За доказ сказаного нехай послужить статья в ч. 98 Kurjer-a Lwowsk-oгo дня 9 н. ст. цвітня під заг. Objawy "zgody".
Автор сеї статьї на вступі кпить собі з акції піднятої рускими послами. Der Frіеdе ist ausgebrochen — wybuchła zgoda w taborze (!) ruskim... бо po znanym zjeździe "notablów"... rozpoczęło się wszechstronne trzeszczenie i skrzypienie w gmachach lwowskich ruskich organizacyj...
Насамперед дуже "затріщало" Kurjerow-ови Lwowsk-ому в передодень зїзду руских мужів довірія — на святкованю памяти Тараса Шевченка. Там професор Н. Вахнянин мав промову і піднїс "національну" проґраму Шевченка, котра Kurjer-ови Lwowsk-ому не припала до смаку, — була бачите niejasna. [Правду сказати, для Поляків найлучше би було, щоби Русини не підносили нїяких проґрам національних, а Полякам полишили поставити для Руси проґраму національну... ними поставлена для Русинів проґрама була би вже jasna... "Co Bóg złączył"...] По концертї в память Шевченка відбув ся комерс а на тім комерсї ще дужше "затріщало" Kurjer-ови. Ото п. Евгеній Левицкій, голова "Академічного Братства", закинув проф. Вахнянинови, що він не бачить (?) соціяльної проґрами Шевченка, а тілько національну, а національність — то лише форма до реальної працї для люду. [Слова до реальної працї для люду" додані вже в Kurj.er-ї до слова "форма".] "Промова тота — пише Kurjer — викликала величезне обуренє посеред старших народовцїв, котрі доси не можуть поняти jak śmie student krytykować profesora, i to krytykować tak ostro!" Другого дня — каже дальше Kurjer — "Дѣло" назвало промову п. Е. Левицкого "нещасливою з кождого погляду". В наслїдок того почав ся роздор в лонї самого "Братства", посипались спростованя і протести, не виясняючі, але затемнюючі (?) справу. Тая незгода межи старшим а молодшим поколїнєм табору народного прийшла дуже на руку "Червоній Руси", котра розуміючи під згодою не що инчого, як цїлковиту капітуляцію народовцїв, використала безвстидно сю пригоду, ударила на молоде поколїнє народовцїв, яко на результат "нової ери едукаційної" respectire польонізації та винародовленя, спекулюючи, що як убє клин межи старше і молодше поколїнє противного собі напряму, ослабить оба і улекшить собі дорогу до побіди.
Цїлий сей уступ статї Kurjer-a Lwow. доказує тілько, як то нинї Полякам на руку кождий фальшивий крок, кождий нетакт хоч-би одиницї з між Русинів, в то навіть одиницї, котра не грає нїякої видатнїйшої ролї, бо не проявила ще, хоч-би для того, що не мала ще часу проявити, анї дїяльности, анї нїякого впливу в справах руских. Використуючи такій нетакт, старають ся они зробити з мухи вола, з пустої фрази будувати нову якусь нїби проґраму для якоїсь нїби нової партії і юдити нерозважних молодцїв против старших патріотів — ну, бодай під ослоною, що з мнимого роздору користає третій, т. є. "Червоная Русь" [яке їхало, таке здибало!]
Поперед всего нїхто певно не допустить, щоби старші Русини-народовцї не дорожили своїм молодим поколїнєм, а уважали єго за щось собі чужого. Коли після своєї совісти і найлучшого розуміня трудять ся нинї для Руси, то чей же знають, що трудять ся не тілько на нинї, але що надбанє своє прийдесь им зложити в руки молодого поколїня і оно буде вести дальшу роботу.
Нинїшна вся робота Русинів-народовцїв ведесь на основі національній: при просвітї народу і при підношеню єго економічного биту — Русин-народовець усе мав і мaє на оцї остаточну мету: удержати національність нашу, скріпити почутє національне так, щоб ним переняв ся весь загал народу, а коли се станесь, тогдї ми, яко національна сила, упорядкуємось так, як того вимагає вдача нашої нації. Розумієсь, при тім нїхто з народовцїв не відпекуєсь поступу, т. є. всего того, що лучшого приходить до нас від народів, стоячих культурно висше, тілько очевидно треба в кождім случаю провірити, що дасть ся в практицї приложити з більшою чи меншою користію до обставин, в яких проживає наш нарід.
Що така основа для Русинів конче потрібна, о тім кождий чоловік, що має очи на те, щоби видїти, може пересвідчити ся з досвіду на других народах хоч-би лише славяньских — на Чехах, Поляках, Словінцях, Словаках і других. Чим усї ті народи — одні розвивають ся, а другі серед дуже прикрих обставин держать ся кріпко, як не тим, що стоять на такій основі національній і що почутє національне у одних що-раз більше обгортає а у других вже й обгорнуло интеліґенцію і маси народу?!
Аж ось на комерсї по сегорічнім святкованю памяти Тараса Шевченка у Львові виступає молоденькій п. Е. Левицкій, мимоходом сказавши, в тонї визиваючім, з промовою, в котрій заявляє, що "національність — форма". Коли-б се виповів н. пр. Француз перед Французами, то тії байдужно махнули-б рукою, — утрати з того для вповнї обезпеченої их народности не вийшло би нїякої. Коли б так був cкaзав Поляк межи Поляками або Мадяр перед Мадярами, були-б висміяли єго, знаючи, що практика показує инакше. Коли-ж се сказав Русин між Русинами, то всїх обурило. І мусїло обурити.
Коли-б національність Русини узнали тілько за форму, то тим і оправдали би всїх своїх ренеґатів, які доси бували та й бувають, і не обезпечили би будучности своїй народности. У нас жеж доси так дїялось і дїє ся, та й через то ми такі безсильні, що значна часть людей з руского роду, добившись трохи лучшого биту, винародовлялась і винародовляєсь — перекидуєсь на Поляків, Румунів і т. д. Маємо на думцї не тілько людей з интеліґенції, але от хоч-би і з міщан, хлїборобів та ремісників. Такій перекинчик, що нинї все таки не знайде оправданя на своє ренеґатство, дуже буде вдячний авторови винаходу "націоналізм — то форма". І Kurjеr-ови Lwowsk-oму той винахід дуже подобаєсь і він радуєсь, що student skrytykował profesora, і to tak ostro! Очевидно, Kurjer знає, що Поляк не дурний узнати націоналізм за форму, але для Русинів то було би як-раз добре, бо ще за мало у них ренеґатів...
Тілько-ж, хвала Богу, таке поступове пониманє націоналізму, як то виголосив п. Е. Левицкій, єсть між Русинами нинї власностію тілько єго і може ще кількох єго товаришів. Загал же Русинів-народовцїв, без огляду на поколїня, розуміє націоналізм так, як се ми представили повисше. Отже Kurjer, радуючись злорадно з нїби-то trzeszczenia w gmachu narodowemu, представив річ фальшиво, мов-би промова п. Левицкого викликала обуренє лише межи "старшими народовцями". Противно, найдосаднїйше розправив ся з п. Левицким чоловік именно з "молодого поколїня" і він то пояснив п. Левицкому, що "коли-б національність була формою, то можна б єї перемінити, але що національність єсть чувством, то можна-б єго тілько з серцем вирвати з груди..." Впрочім і пізнїйші заявленя членів видїлу "Академічного Братства" чей же аж надто вияснили справу.
Для Kurjer-a они "затемнили" — цїлком природно...
Все те мусїли ми висказати длятого, бо міг би хто з Русинів писанину Kurjer-a на темат мнимого роздору між старшим а молодшим поколїнєм Русинів-народовцїв взяти за добру монету і думати, що то справдї настали у них якісь два табори. Цїле trzeszczenie — що так занепокоїло Kurjer — зводить ся на один безтактний нерозважний висказ молоденького ще чоловіка. Може бути, що він щось подібного вичитав в якійсь книжцї, не перетравив і вирвав ся з тим на комерсї. Може бути, що сам п. Левицкій жалує того, а то тим більше, коли п. Франко на комерсї в Станіславові заручав, що в тім молодци бачить сильну і горячу любов вітчини.
О роздорі можна говорити тогдї, коли одна сторона поставить якусь таку проґраму, на котру чи загал чи значна часть другої сторони не згодить ся. Тимчасом чогось подібного між народовцями, між загалом старшого а молодшого поколїня, нема. Кажемо "між загалом", бо очевидно, нїгде не обійдеть ся без виїмок, але виїмка часом тілько скріплює правду реґули. Нинї як старше так і молодше поколїнє народовцїв держить ся одної проґрами, або инчими словами, молодше поколїнє приймає проґраму старшого за свою. Окремої акоїсь проґрами молоде поколїнє доси навіть не виголосило, а доки того нема, поти годї й говорити о якімсь роздорі.
Старше поколїнє дуже добре понимає вагу також питаня соціяльного — на котре натякає Kurjer — і само робить, що може, і як найприхильнїйше прийме поміч а може й які нові ради молодого поколїня, — тілько нехай молоде поколїнє, що так скажемо зголосить ся, нехай скаже: як і що оно думає? Бо самі фрази: "проґрама соціяльна", "поступ", "реальна праця для люду" — не вдїють ще нїчого. Тож і на тім комерсї з котрого Kurjer-ови "затріщало", на такі "економічні", "соціяльні," "реальні" фрази молоденького фільольоґа відповів трохи старшій юрист (хоч доктор прав, але все таки з молодого поколїня), що найнебезпеч нїйша річ для молодого поколїня — то фрази, бо з поколїнєм наладованим фразами вийде таке, як то мовив Шевченко: "несли, несли, та й принесли великих слів велику силу, а більш нїчого..." Сі слова дуже добра осторога для молодого поколїня, особливо в нинїшних часах, коли всякі опікуни руского молодого поколїня так раді би почути — trzeszczenie w gmachu narodowców...
Kurjer заговорив і о другім тріскотї, уже не в будинку народовцїв, — та о тім другим разом.
[Дѣло, 10.04.1890]
10.04.1890