Із заповненими по вінця резервуарами для зберігання нафти панікери не мають де її накопичувати у відповідь на близькосхідні страхи
Якби не видобуток сланцевого газу, нафта в США, ймовірно, коштувала би 200 дол. за барель, а бензин 6,5 дол.
Західні економіки скоріш за все перебували би у вільному падінні. Слабкий економічний підйом в США пішов би на спад. Найскромніші і, можливо, примарні паростки відновлення економіки, помітні в Європі, які головним чином залежать від дешевої нафти і сильного долара, зачахли би. Японія ще більше зійшла б на пси, ніж зараз.
Росія стала би ще зухвалішою в своїх геополітичних грабунках. Владімір Путін загрібав би ще грубші гроші – а не значно менші суми – за свою нафту. Європа і США, почуваючись голими і босими, ще менше жадали би конфронтації.
Спекуляції щодо тверджень, які суперечать фактам, можуть бути дурним заняттям, але нафтотрейдери зазвичай лякаються геополітичних потрясінь, які загрожують запасам нафти за межами Близького Сходу. Ємен розташований біля вузької Баб-ель-Мандебської протоки, через яку щоденно протікають 3,8 млн. барелів з терміналів Саудівської Аравії у Червоному морі у будь-яку іншу точку світу. Єменський переворот є справою рук прихильників трайбалізму хуситів, підтримуваних Іраном, чиї війська вже загрожують іншому важливому нафтовому перевалочному пунктові на Близькому Сході при виході з Перської затоки.
Утім, для того, аби через усе це почалася паніка і піднялися ціни, покупці нафти повинні мати змогу її зберігати. А це аж ніяк неможливо. Велетенська кількість надлишкового видобутку хлюпотить по цілому світові, і головним чином це результат американського фрекінгу. Відповідно резервуари для зберігання нафти заповнені по вінця. Панікери та спекулянти фізично неспроможні суттєво підняти ціни, навіть якби хотіли.
Навіть у світі, який все чіткіше бачив наслідки сланцевої революції, а то й безпрецедентно різке випадкове збільшення видобутку нафти в США минулого року, ще вісім місяців тому ціна на неї усе ще перевищувала 100 дол. за барель.
Щоб ще раз пояснити очевидне: нестабільність на Близькому Сході зазвичай підвищувала ціни на нафту, як свідчать численні арабо-ізраїльські війни і війни Іраку з його сусідами. Саудівські реактивні літаки вже вступили в бій, щоб зупинити союзників Ірану в Ємені. У разі потреби саудівські війська цілком ймовірно зав’яжуть наземний бій, який також буде боєм за інтереси світових споживачів нафти.
Пряма конфронтація між Іраном та Саудівською Аравією через Ємен може посилитися. Іран наступає в Іраку та Сирії. Значна частина Близького Сходу перебуває в хаосі. Те, що усе це могло статися і при цьому нафтові експерти більше занепокоєні падінням цін на нафту до 20 дол. за барель – через брак сховищ для розміщення надлишків, - свідчить про геополітичний кульбіт, який світ усе ще намагається осмислити.
Фрекінг несподівано позбавив Саудівську Аравію її домінування стабілізуючого виробника. Фрекінг несподівано звів Близький Схід до чогось другорядного - хоча усе ще важливого другорядного - у світовій економіці.
Обставини змінюються швидко і можуть повернутися до попереднього стану. Значна частка світової нафти усе ще надходить з Перської затоки і наразі видобутку ніщо не перешкодило. Ціни можуть зрости, вони вже піднімаються. Але вага американського фрекінгу також підвищиться. При ціні, нижчій ніж 50 дол., гідравлічний розрив пласта у довгостроковій перспективі стає нерентабельним. Але тут є зворотна сторона: гнучкість, проявлена американським нафтовим сектором, яка дозволяє буріння, аби наростити об’єми у відповідь на підвищення ціни, що дозволяє не допустити будь-якої шкоди глобальному розвитку.
Природно, ми підійшли до ймовірно найменш важливого питання нинішньої мішанини: переговорів, які веде адміністрація Обами щодо ядерної програми Ірану.
У моменти свого просвітлення адміністрація визнає, що США не можуть забезпечити іранські санкції, розраховані на досягнення кінцевого результату, якщо тільки що вони також не готові вести перемовини щодо питань, які спричинили те, що санкції взагалі було запроваджено. Іран хоче, аби санкції було скасовано і не має наміру відмовлятися від свого прагнення здобути можливість завдати ядерного удару. Викиньте будь-яку іншу думку з голови. Не лише потужний прошарок іранської еліти прямо і непрямо збагачується на ядерній програмі. Режим, ймовірно, фатально дискредитував би себе, якби тепер зрікся своїх ядерних прагнень, через які він завдав стільки страждань іранському народу і довів його до злиднів.
Цього не станеться. Тож якщо наміром є попросту дозволити команді Обами забратися геть без того, аби Іран кинув виклик її блефу стосовно ядерних устремлінь Ірану, мало би сенс узаконити продовження санкцій, незважаючи на голосні вимоги європейців, росіян і китайців відновити торгівлю з Тегераном, щойно стало ясно, що іранці не збираються здаватися.
Це мало би сенс, але від Ізраїлю та Саудівської Аравії ви чуєте інші страхи. Навмисно чи ненароком, але угода, про яку ведуться переговори, призведе до того що буде легалізовано схильність США поступитися Ірану своєю роллю близькосхідного «сірого кардинала». Чому? Тому що завдяки фрекінгу США більше не надто турбується про Близький Схід.
Holman W. Jenkins, Jr.
A World Remade by Fracking
The Wall Street Journal, 2.04.2015
Зреферувала Галина Грабовська