ПАМ'ЯТНИК
Коли підходити до проектування меморіалу, треба встановити, що саме він має висвітлити і які вартості він повинен віддзеркалити. Отже: за що хочемо пам'ятати Митрополита Шептицького? Відповідей, очевидно, буде багато. Ось кілька думок – цитати з програми УКУ «Суспільна думка Митрополита Андрея Шептицького та сучасність» з 2011 року.
«Шептицький був доволі унікальною особою, його аристократичне походження і статки не заважали йому залишатися скромним у своїх потребах – у своїй простоті він був взірцем для інших. До митрополита могли написати листа та отримати відповідь маленькі діти та політичні діячі. Це була людина відкрита для всіх, на цьому наголошують усі, хто знав його особисто».
«До роботи він не просто залучав фінансових фахівців, але й сам безпосередньо контролював усі справи. Кошти витрачав на соціальні та суспільні потреби. У 1918 році, після війни, митрополит заснував товариство захисту сиріт ім. Митрополита Шептицького, яке опікувалося майже усіма сиротинцями Львова, школами, надавало стипендії здібним учням для навчання за кордоном».
До якої міри можна сказати, що пропонований пам'ятник промовляє про вищенаведені цінності?
Перша версія пам'ятника складалася зі скульптури Коверка (висота 3,30 м.), піднесеної на стилобаті і постаменті висоти 3,33 м., отже, разом 6,63 м. над рівнем площі. Поверхня головної мощеної площі була приблизно 4 тисячі 300 квадратних метрів.
21 березня була представлена нова версія. Треба признати колосальну працю, яку автори вклали у відредаговану версію. Вона в багатьох аспектах краща за попередню. Але чи в основному багато змінилося?
Мощена площа першої пропозиції мала форму чотирикутника з обрізаними кутами. Тепер вона має м/якшу, заокруглену форму. У південно-східному периметрі площі з бруківки тепер виростає дюжина дерев. Місцями бруківка переплетена малими смугами трави приблизної ширини 90 см. Одначе загальна поверхня головної мощеної площі, 4 тисячі 100 кв. м., не значно менша за попередню.
Ось порівняння, де накладений старий і новий проект: (темно-зелені лінії – контури зелених насаджень і травників першої пропозиції; жовті – контури кам'яної площі, ґранатові – контури вулиць).
В новій пропозиції постамент пам'ятника знижений на 80 см. Коли дивитися на пам'ятник зі сторони Собору, він має висоту 5,82 м. Але тут є одне важливе але: сама площа тепер поділена на два рівні, які відмежовані маленьким озелененим схилом. Перепад між вищою частиною площі, де стоїть пам'ятник, і нижчою, яка є продовженням головної осі входу на площу, складає 15 сходинок. Можна здогадуватися, що це висота до двох метрів. Отже, коли дивитися з південного сходу, до лиця Митрополита, висота пам'ятника є більш ніж на метр вища і ще менш доступна.
Кажуть, що у 1930-х роках, коли була мова про пам'ятник Шептицькому, клір наполягав, щоб митрополит Андрей був при всіх митрополичих регаліях, але їх переконали, що доцільніше в простій монашій ризі. Скульптура Коверка є втіленням отої особистої скромності і величі духа, які так притаманні Митрополиту Шептицькому. ЇЇ сила в тому, що це тихий, вдумливий і доступний пам'ятник. Тепер, з якихсь причин, дуже хочуть перетворити цю інтимну працю Коверка у більш героїчну форму, піднімаючи її високо на великій площі. Боюся, що все, що тим осягнуть, буде послабленням авторського задуму Коверка.
Жанр пропонованого проекту є типовий пам'ятникам, які ставили державним мужам і культурним провідникам у 19-ому столітті. З половиною 20-ого століття, західний світ став відмовлятися від таких пам'ятників. Героїчно-монументальна форма щораз більше асоціювалася з пам'ятниками тоталітарних держав. В Україні – з пам'ятниками Леніну. Дехто може арґументувати, що форма пам'ятника нейтральна і що її можна наповнити бажаним змістом, ставлячи на постамент відповідну скульптуру. Сумніваюся – раз людина виробила неґативне ставлення до певної форми, питання, хто стоїть на постаменті, стає другорядним.
Чи слід якраз в цей час вшанувати пам'ять найбільш впливового предтечі суспільних трансформацій, до яких сьогодні піднялось українське суспільство, пам'ятником старого типу? Чи не краще шукати нової форми, яка віддзеркалює прагнення українців до нового напряму у всіх сферах політичного, громадського і культурного життя?
Які можуть бути альтернативи? Хочу привести до Вашої уваги два пам'ятники у Вашинґтоні, не як приклади до наслідування, а прямо як свідоцтво того, що у світі існує багато цікавих і успішних альтернатив.
Перший приклад – пам'ятник президентові Рузвельту, котрий провів Америку через найтяжчі випробування фінансового краху 30-х років і Другої світової війни. Він складається з чотирьох ландшафтних «кімнат» під відкритим небом, які відзначають різні епохи і досягнення його каденції. Все це встановлено над берегом ріки Потомак, але далеко від транспортних артерій – отже, це не місце, де люди проїжджають мимо, а де приходять з наміром відвідати пам'ятник. А людей тут приходить багато. Його не спостерігається пасивно здалека. До нього входиться і відчувається усіма смислами. Масштаб просторів і їхнє розположення сприяє задумі і зрозумінню різних аспектів великого внеску Рузвельта в історію Америки.
Загальний вид
Рузвельт мав поліомієліт – пересувався у візку
Сам пам'ятник має цікаву історію. Першу Конкурсну Комісію створили у 1959 році. З шістсот претенеднтів вибрали одну передову Нью- Йоркську фірму. Їхній проект був дуже контроверсійний, і у 1964 році проектанти представили зредагований проект, який Мистецька Комісія прийняла. Враховуючи подальші критичні голоси, Конґрес його не одобрив. У 1966 році Меморіальна Комісія назначила нового проектанта, знаного архітекта Marcel Breuer. В 1967 році його проект відкинули. Коротко після того приятелі Рузвельта поставили йому на травнику перед будинком Національних Архівів той пам'ятник, про який Рузвелт згадував під час життя: блок білого мармуру величини робочого стола з його ім'ям. В 1974 оці. Комісія і Конґрес одобрили проект видатного ландшафтного архітекта Lawrence Halprin. Меморіал нарешті відкрили у 1997 році. (З пам'ятником Джорджу Вашинґтону цей процес тривав сто років).
Вода як елемент, котрий в'яже чотири кімнати. Завважте, цитати президента різьблені в ґраніті
Кімната-меморіал фінансового краху 30-х років
Пам'ятники видатним особам – це не тільки вшанування їхньої пам'яті, але і вислів підсвідомих думок і ідеалів суспільства. Будова консенсусу навколо такого вислову може бути довгим і болючим процесом. Найважливіше – терпіння і воля знайти правильну розв'язку. Цей процес тим тяжчий і важливіший у суспільстві, яке щойно пробуджується з багаторічного примушеного сну.
Масштаб зовсім відмінний від колосальних меморіалів Джефферсона і Лінкольна
Без постаменту, зате з молоддю
Варто також подивитися на меморіал воякам, які загинули у в'єтнамській війні. Це був дуже тяжкий і напружений період в історії Америки. Війну, і навіть тих, хто у ній воював, сприймали дуже неоднозначно. Отже, завданням меморіалу було примирення і вшанування, а не героїзація. Замість шаблонних постатей на зразок Монументу Слави на Стрійській, тут знаходиться тихий і дуже емоційний пам'ятник. Його щороку відвідує більше 2 мільйонів людей. Цікаво, що головна частина – меморіальна стіна, де виписані імена всіх погиблих військовиків, – не височіє над ландшафтом Вашинґтона, а є заглиблена нижче рівня вулиць.
Безпосередня скульптура без зайвого героїзму
Гранітна стіна з іменами загиблих
Загальний вид
Хочу підкреслити, що я навів ці два зразки не як пропозиції, а прямо як прилади того, що існує багато цікавих і ориґінальних способів, як влаштувати чиюсь пам'ять і подвиги.
Я впевнений, що коли підійти з відвертою думкою до питання пам'ятника Митрополиту Шептицькому, можна буде знайти відповідну форму, яка врахує і його християнську скромність, і велич його вкладу у життя Церкви і народу.
МІСТОБУДІВЕЛЬНІ ПИТАННЯ
Складовою поточної пропозиції є переміщення вуличного руху в межах пл. Св. Юра до периметру і будова великої мощеної площі близько собору. Це арґументується відновленням історичної площі Св. Юра і потребою примістити на площі до 15 тисяч віруючих.
Історичний арґумент поточної пропозиції не звучить переконливо. Історичні зображення вказують, що перед засадженням теперішнього парку уся поверхня площі була проїзною, отже, можна було під'їхати до собору без перешкод. І рівно ж важливо: собор можна було бачити з усіх точок площі. Отже, хоча собор знаходився на периферії тодішнього Львова, він був вповні присутній у життю і свідомості міста.
Пригляньтеся обережно до відеоанімації поточного проекту. Коли їхати переміщеною вулицею, собору взагалі не буде видно, бо він буде не тільки далеко, але ще зовсім заслонений деревами. Навіть з пішохідної осі, яка дає доступ з півдня, нема найменшого натяку, що за деревами ховається собор. Його видно щойно коли доходиться до головної мощеної площі перед пропонованим пам'ятником.
Для тих, хто просувається транспортом чи автом, собор взагалі зникне з образу міста. Для пішоходів від сторони Політехніки він буде відгороджений новою об'їзною дорогою і реконструйованим сквером.
Кажуть, що радянська влада вирішила збудувати хімічний факультет якраз так, щоби в максимальний спосіб закрити вид собору з теперішньої вулиці Митрополита Андрея, і що тільки завдяки зусиллям архітекта Микули вдалося мінімалізувати це заслонення. Чи не іронічно, що тепер сама митрополія пропонує за дуже великі кошти зовсім заховати собор і відділити його від міста? Собор св. Юра, це фізичне лице Церкви у Львові. Ховати його від міста за густим парком зовсім протилежне відкритості і духові спілкування зі спільнотою, який є принциповим для УГКЦ. Тут пропонується не відновлення історичної ярмаркової площі, а тотальна ізоляція собору від вулиць міста.
Слід також зрозуміти що собор св. Юра – це не якийсь абстрактний дизайн осей і площ, але живий храм посеред міста, де вірні приходять на богослужіння, хрестини, вінчання і похорони. Щоденне функціонування собору потребує вільного транспортного доступу і місця для спілкування, вантаження і паркування. Нинішній проект пробує вирішити цю проблему парковою площею, яка розміщена на віддалі 100 метрів від брами собору. Пропонований паркінґ приблизно того розміру, що теперішнє неформальне паркування перед брамою собору. Чи це достатньо на будуче? Можливо, що десь передбачена схема доїзду до брами собору для кволих чи для батьків з немовлятами, але з плану це не ясно.
Теперішня площа Св. Юра, хоч неестетична і недосконала, але у свій скромний спосіб виконує ці функції. Важливо допрацювати розв'язку питання пішохідного, автомобільного і автобусного доступу до собору та знайти відповідне символічне, функціональне і естетичне рішення.
Якщо теперішня величина площі не достаточна, її можна побільшити перенесенням частини вулиці, як зазначено червоною лінією на плані з права. Це багато дешевше рішення, ніж повне переміщення вулиць. Зі щасливого збігу обставин, в цій частині парку знаходиться найменша кількість дерев.
Сквер втратить приблизно 20% своєї теперішньої поверхні, але залишиться прив'язаним до житлових районів і до Політехніки. Площа Св. Юра зросте на приблизно 2.500 м кв., що уможливить успішне вирішення потреб доступу, спілкування і вантаження.
Якщо розглянути пропозицію мінімального переміщення вулиць, треба подумати над пішохідним сполученням скверу і площі. Сьогоднішнє сполучення не працює – людям небезпечно переходити існуючу проїзну смугу. В багатьох європейських містах впровадили багато цікавих технологій сповільнення автомобільного руху в пішохідних зонах. Таке можна реалізувати і тут. Сама архітектура собору і простір площі надасть певної павзи, що поможе таким заходам спрацювати.
Залишається питання, як задовольнити потребу зібрати перед собором до 15 тисяч людей. Коли люди стоять пліч-о-пліч, потрібно від ¼ до ½ метра на особу. Коли вільніше, як на Службі Божій під відкритим небом, до одного метра. Отже, потрібно як мінімум 7 тисяч метрів, а бажано 15 тисяч. Пропонована мощена площа навколо пам'ятника складає приблизно 4 тисячі метрів. Отже, на заходи, де буде 15 тис. осіб, буде використаний цілий пропонований сквер, включно з озелененими зонами. (Зовсім нормально).
Як тоді примістити таку кількість людей, якщо не виконати поточний план, а вибрати замість цього варіант меншої площі, який я описував? Припускаю, що такі великі заходи будуть відбуватися не кожного тижня, а радше кілька разів у рік, і що вони припадуть на неділі або на великі свята. Думаю, що буде можливо домовитися з містом, що Церква має право якусь кількість разів на рік перекривати рух на вулиці перед собором, щоби в такий спосіб приєднати цілу територію теперішнього парку до площі перед св. Юром. Таке перекриття вулиць уже практикується кожної неділі у центрі. Вівтар чи сцену можна буде поставити на площі біля брами собору. Огорожу скверу можна запроектувати в такий спосіб, щоб на ті дні вона легко пропускала плив людей між парком і вулицею.
ПІДСУМКИ І ПОДАЛЬШІ ДІЇ
Час біжить і хочеться все ж таки щось виконати до ювілею. Поточний проект, вірогідно, є найкращий з існуючих пропозицій, але чи це те, на що Митрополит Андрей, Церква і Львів заслуговують? Тут більш розумно не спішитися. Я щиро вірю, що цей після-Майданний період буде часом відродження не тільки політичного і духового життя в Україні, але і часом розквіту мистецької творчості. Невдовзі відповідні митці і проектанти знайдуться і здивують нас.
В міжчасі – скромна думка, яку може вдасться виконати до ювілею:
Якщо взяти працю Коверка як підставу менш монументального пам'ятника, слід подумати, де і як її влаштувати. Скульптура митрополита була поставлена у відносно малому просторі садиби Теологічної Академії на Коперника і стояла на зовсім скромному і низькому постаменті. Якщо дійсно вшанувати наміри скульптора, слід знайти для неї подібно інтимне приміщення. Це буде більш коректно, ніж спроби використання цієї скульптури у композиції зовсім іншого масштабу.
Як бачимо з прикладів двох меморіалів у Вашинґтоні, не конечно ставити пам'ятник на відкритому місці при вулиці. Одне можливе місце для такої скульптури – на території прямо на схід від входового дворика між зовнішньою і внутрішньою брамами собору. Там вже існує бічна брама з входом на цю територію (місце зазначене праворуч червоним). Тут можна оформити відповідне середовище, яке надихне до задуму і наближення до Бога. В додатку, можна встановити відповідні описи багатогранної діяльності Митрополита, що дасть необізнаному багато інформації і, може, надхнення до дії.
Це, очевидно, не одиноке відповідне місце. Можна вибрати і місце з більш відкритим видом.
Є ті, хто вважають, що національному лідеру масштабу Митрополита Шептицького не слід встановляти малий пам'ятник. Але подумаймо тоді, як встановити дійсно величавий памятник. Чи мусить він бути повторенням форм старого світу? Чи може він стати висловом бажання будувати нове і праведне суспільство? Чи мусить він конечно складатися з граніту і бронзи?
Ось приклад гідний задуми: американський індустр'яліст і філантроп Andrew Carnegie, який був самоуком, поставив собі за мету дати небагатим молодим людям доступ до знання. Протягом 45 років він зафундував 2 500 безплатних бібліотек і низку університетів і наукових інститутів, які до цего часу несуть його ім'я.
У Львові був свого часу такий же Andrew Carnegie, хоча зі значно меншими статками. Але все, що мав, і все, що його геніальний ум зміг здобути, він вкладав в майбутнє нового покоління. На жаль, багато того, що він створив, було знищене більшовиками.
Якщо дійсно хочеться вшанувати його пам'ять, можна поставити як мету продовження його внеску. Наприклад, встановлення по всій Україні 2 500 шкіл імені Митрополита Андрея Шептицького. Шкіл, які будуть базовані на найкращих здобутках світової педагогії і які будуть втілювати учням бажання служити Богові, ближньому і народові.
Такий пам'ятник понесе ім'я Митрополита Шептицького далеко поза межі пам'ятної площі у Львові. Його обсяг буде мірятися не квадратними метрами бруківки, а квадратними кілометрами перетвореної країни. Не вагою тонів бронзи, а вагою трансформованого життя цілого покоління.
Це, очевидно, дуже великий виклик. Декотрі скажуть: нездійснима фантазія. Але можна почати з першої такої школи. Думаю, що на таке скоріше знайдуться ентузіазм і гроші, ніж на ще один амбітний пам'ятник. Навіть якщо повне виконання плану займе 45 років.
Є ті, які скажуть, що виконання теперішньої пропозиції пам'ятника не виключає виховних чи благодійних проектів. Чи хтось дійсно думає, що є досить грошей на одне і друге? І навіть якби було, тут є справа цивілізаційного вибору. Carnegie, один з найбагатших маґнатів свого часу, міг, в додатку до бібліотек, збудувати собі неабиякий мавзолей. Одначе він постановив все своє майно вложити у виховання молоді. Його нагробний пам'ятник надзвичайно скромний. Подібний цивілізаційний вибір тепер з Львів'янами.
*Іван Бережницький – американський архітектор українського походження, якого батьки еміґрували зі Львова під час Другої світової війни. Від 2008 року часто буває у Львові, де дораджує в Українському Католицькому Університеті у справах будівництва нового студентського містечка при Стрийському Парку. Проектант студентської церкви, яка тепер будується при УКУ. Сторінка його фірми: www.bereznicki.com
Думки, висловлені в цій статті, є професійною опінією автора і не є пов'язані з його працею з УКУ.
26.03.2015