Під час пошуку партнера на мишей та людей впливає запах тіла. Але чи виробляють люди, як і миші та інші ссавці, феромони? Дотепер не знають напевне. За визначенням, феромоном мала би бути ароматна речовина, яку виробляють тіла всіх жінок і чоловіків і на яку інші реагують у певний спосіб: зміною поведінки, сексуальною стимуляцією або гормональними змінами. Хоча парфумерна індустрія оголосила, що існують людські сексуальні феромони, зі справжніх наукових досліджень це ніяк не випливає, розповідає британський біолог в журналі Proceedings of the Royal Society B.
Феромони — біологічно активні речовини, продукти зовнішньої секреції, які виділяють тварини. Чи є вони в людей і чи приваблюють партнерів, залишається невиясненим.
Зоолог Трістан В’ят (Tristram Wyatt) з Оксфордського університету вважає необхідним почати з самого початку пошуки таких нейромедіаторів й при дослідах дотримуватися відповідних критеріїв. Він зауважує: знайти феромон, який керує людською сексуальною поведінкою, менш ймовірно, ніж, наприклад, феромон, що розвиває смоктальний рефлекс у немовлят.
«Наші знання про людські феромони впродовж останніх 40 років практично не збагатилися», – пише Трістан В’ят. Відомі дослідження зосереджували переважно на гіпотетичних сексуальних феромонах. У них андрогени андростенон й анростенол вважали ймовірними кандидатами. Вони присутні в людському поті пахв. У свиней такі речовини справді діють як феромони. Але їхнього впливу на сексуальну поведінку людини не довело жодне дослідження. Це ж стосується і андростадінону й естратетраенолу.
З одного боку, можливо, людина як ссавець виробляє феромони, які дотепер помітити не вдалося. З іншого боку, така форма хімічної комунікації в процесі еволюції до сучасної людини могла зникнути. Це підтверджує те, що людина більше не володіє спеціальним вомерозональним органом. Він складається зі спеціальних сенсорних клітин, що як «другий ніс» спеціалізуються на вловлюванні феромонів. Проте, каже В’ят, цей нюховий орган відсутній у кроликів та овець, які все ж сприймають феромони.
Наочні свідчення присутності феромонів у людей можна отримати за допомогою тих самих класичних кроків, які розробив уже німецький хімік Адольф Бутенандт (Adolf Butenandt), коли працював над ідентифікацією сексуальних атрактантів у метеликів: у дорослих нейромедіатор мусить викликати певну відтворювану реакцію або поведінки, або обміну речовин. Отже, речовину та суміш речовин утворюють хімічно, аналізують і, зрештою, поміщають у природні концентрації, щоб перевірити, чи вони спричинюватимуть такі ж реакції, що й у лабораторії.
Ускладненим буде цей процес тоді, коли жодна з речовин й комплексних сумішей з багатьма складниками не діятиме як феромон. Так, піт пахв складається з сотень чи навіть тисяч різних елементів. Сексуальний феромон людини не обов’язково мусив би бути в людському поті. Адже його склад у людей різного походження може сильно відрізнятися. Ароматні речовини, які виділяють сальні залози шкіри інших частин тіла, могли б швидше виявитися «сексуальними магнітами». В дослідженні допомогло б порівняння секрети дорослих та дітей у період до статевої зрілості.
Замість сексуальних феромонів, можливо, треба уважніше шукати нейромедіатори, які впливають-таки на поведінку ссавців, пише В’ят. Це доведе, що залози шкіри жіночих грудей виробляють важливий для життя смоктальний рефлекс у немовлят. У цьому випадку біологічний тест ефективності гіпотетичних медіаторів було б здійснити простіше, ніж для сексуальних феромонів, що приваблюють партнера або стимулюють його.
Зреферувала Солмія КРИВЕНКО
Джерело: www.wissenschaft-aktuell.de.
05.03.2015