Відтепер завдяки Львівському театральному фестивалю «Drama.UA» у Львові діє «Перша сцена сучасної драматургії». З одного боку – це вузький нішевий театральний проект, з іншого – наразі єдина в Україні постійна платформа для постановок нової української та іноземної драми.
«Це подія для Львова і мистецької України загалом, – переконаний Олексій Коломійцев, директор театру Лесі Українки, на малій сцені якого у рамках партнерства й знайшла своє місце під софітами «Перша сцена...». – Брак якісного театрально продукту – це як відзеркалення всього, що в Україні відбувалось у попередні роки. А цей, так званий, традиційний театр, настільки вбився у підсвідомість глядачів, що в їхній уяві театр може бути лише таким і більш ніяким. Тому, те, що відбувається у рамках нашої співпраці з «Першою сценою...» – це не експеримент, а професійна робота, яка дуже необхідна, перш за все, сучасному українському глядачеві».
На думку програмної директорки фестивалю «Drama.UA» Оксани Дудко, така театральна інституція має першочергове значення з огляду на досвід інших країн та України. Ідейники і засновники «Першої сцени» переконані самі і мають на меті довести іншим, що театр може стати платформою для позитивних змін, продукування контекстів, створення цінностей і впливу на суспільство загалом.
«Торік у листопаді ми проводили фестиваль сучасної драматургії “Drama.UA”, це були перші дні Євромайдану. І по завершенні, з огляду на подальші події в Україні, у нас не було жодного бажання робити ані нового театрального фестивалю, ані нових проектів у 2014 році, – розповіла Оксана Дудко напередодні дебюту «Першої сцени...». – Але у розпалі подій, у лютому-березні, ми говорили з Іриною Подоляк, керівницею управління культури Львівської міськради, де вже якийсь час розмірковували над відкриттям нового театрального майданчика – адже у Львові вже є певний досвід сучасної драматургії. Тоді ми подумали про те, що дуже важливо створювати щось саме у такий період, як ми маємо тепер в Україні. Війна, економічна і політична кризи сприяють тому, що якісь традиції і практики перериваються. Саме в такий час, коли наша увага начебто сконцентрована на важливіших речах, варто рутинно працювати над створенням культурного продукту, бо його важливість є більшою, ніж ми собі уявляємо у актуальній ситуації».
Зрештою, поява такої інституції, як «Перша сцена» – це певною мірою прецедент, унікальний досвід, і, щонайменше, приклад для наслідування. Бо до «гри», яку затіяли ці молоді амбітні люди, залучено дуже різних гравців, і то не на рівні арбітрів чи трибунів, а в якості безпосередніх учасників. Ситуація, де між собою співпрацюють чиновники, директор професійного театру і маленька неурядова організація – нетипова для України.
Відкривали «Першу сцену сучасної драматургії» сенсаційною п’єсою Сари Кейн «Підірвані», яка наробила чимало галасу у світі 1995 року, коли її вперше поставив відомий лондонський театр Royal Court. Позначка на афіші «18+» та неодноразове наголошування директорки «Drama. UA» Вікторії Швидко, що у виставі буде багато насилля, ненормативної лексики та гучні звуки, схоже, не дуже налякали публіку. Впродовж двох прем’єрних днів у залі спостерігали абсолютний аншлаг. Це не була повноцінна постановка, але й у формат звичних театральних читань ця інсценізація не вкладається.
«Ми мріємо зробити це постановкою, але для цього бракує грошей, – зізнався режисер інсценізації Павло Ар’є. – Сара Кейн і “Підірвані” – це той текст, що перевернув моє життя, змінив мої погляди на сучасну драматургію і театр. Коли ця п’єса вперше з’явилась у Лондоні в знаковому театрі Royal Court – це була скандальна подія, яку зустріли гострою критикою. Претензії були до теми – теми війни, про яку розповідається відверто і брутально. Паралельно піднімається маса інших тем: ксенофобія, расизм, гендерні проблеми, і все це на оголених нервах. Фактично, провокація. Ця вистава не дає відповідей, але ставить запитання і породжує дискусію…».
В оригіналі тексту – історія про громадянську війну. Про те, як це: пити, курити, любити, їсти, займатися сексом, дратуватися, і знати, що скоро помреш. Про трьох осіб – журналіста середнього віку (втілював на сцені лауреат Шевченківської премії Олег Стефан), набагато молодшу за нього, психологічно нестійку Кейт (Анастасія Перець) та солдата (Ярослав Федорчук), які, як мовиться у анотації до вистави, «через війну, сексуальне насильство і збочення болюче й правдиво заглядають в людську душу і свідомість». Втім, за словами Ар’є, «цe п’єса про любов. Любов до життя, до людей. Це неймовірний текст, у якому люди хочуть померти, але борються за життя».
Першотекст драми справді сильний і складний. Дискомфорт після перегляду створює хіба що питання, яке так і лишилося відкритим: навіщо було адаптовувати твір до українських реалій? Бо, якщо за словами Оксани Дудко, ідея «Першої сцени» – створити майданчик, куди глядач приходить і також на рівні з акторами працює (а дивитись Сару Кейн – це шмат роботи), то складається враження, що глядач чи то не здатен, чи то надто ледачий, щоб провести такі очевидні паралелі... Інша справа, що переклад п’єси «Підірвані» вперше прочитали ще п’ять років тому у рамках фестивалю «Drama.UA» на Фабриці повидла, а текст і до нині нормально не відредагований...
Зрештою, не було так страшно, як лякали. Так, насильство було, але як тло і на відео. І тут варто відзначити роботу Володимира Стецьковича та акторів, що створили відеоряд – окремий пласт вистави, який раз по раз доповнював читання картинкою із кров’ю, гвалтом, болем, усією жестю, яку побачити і пережити наживо для глядача було б, мабуть, занадто жорстко. Втім, художній хід Стецьковича у інсценізації був дуже вдалим і додавав усій брутальності тексту естетично-візуального навантаження. Гірше, що після перегляду інсценізації не виникало внутрішнього діалогу, дискусії, про яку говорив Ар’є…
«Сара Кейн є однією з моїх улюблених авторок, вона вже знайшла своє місце в пантеоні класиків сучаної британської нової драми, – розповідає Оксана Дудко. – Її п’єси ставили у Європі впродовж 1990-х та 2000-х років; відтак, про неї можна говорити як про класичного автора, а водночас актуального класика. І хоча хвиля, коли Європа ставила “нову драму” – вже минула, випадково зустрівшись з Павлом Ар’є у той час, коли нам не хотілося нічого робити, ми зрозуміли – зараз саме час читати Сару Кейн. Це знаковий автор, а текст для України у цей період особливо важливий. Свого часу Кшиштоф Bарліковський, знаний польський режисер, поставив п’єсу Сари Кейн „Очищені”, і вона стала відправною точкою нового польського театру. Ми не намагаємось скопіювати польський досвід, але в Сарі Кейн є щось таке, що треба прожити, відчути і пробачити».
Засновники «Першої сцени сучасної драматургії» Сарою Кейн обіцяють не обмежуватись. За словами Оксани Дудко, у сезоні, що відкрився під короткою і простою назвою «Війна», обіцяють «обговорення важливих текстів, бо війна – це те, що охоплює нас зараз, де б ми не були – на домашньому фронті чи східному, вона усіх нас торкається». Відтак, у листопаді на резиденцію до Львова приїжджає Павло Юров – режисер, який провів у полоні в Слов’янську 70 днів, і написав про це документальну п’єсу. Її вже презентували у Кельні, далі буде Варшава, а тоді Юров повернеться до Львова працювати з акторами над цим та іншими текстами. Також у планах – Марк Равенхіл, який написав 16 коротких п’єс про тероризм. Одна з них, «Мати», перекладена українською мовою і одного разу вже читалася на «Drama.UA». Тепер «Перша сцена» має намір зробити повноцінну постановку.
«Це п’єса про маму, яка переживає за життя свого сина-солдата. Ми не намагаємось бути кон'юнктурними, але це справді важливі тексти, вони торкаються питань табуйованих, виводять наc за межі комфорту, до них важко звертатися, – продовжує Оксана Дудко. – Ще одна дуже важлива постановка, яка стане копродукцією з котримсь з львівських театрів – це текст Наталі Ворожбит “Зерносховище”. Він про голод 1932-1933 років, його вже поставили у Лондоні, і не надто охоче ставлять в Україні. Це одна з кращих п’єс, які з’явились у нас за останнє десятиліття».
Окрім таких складних тем, «Перша сцена» обіцяє ще й низку освітніх програм, де можна зрозуміти, навіщо ставити такі тексти, як, наприклад, «Підірвані» Сари Кейн, і подивитися ширше на контексти, в яких з’являється сучасний театр у Європі та Україні. Буде й кілька дитячих постановок – проектів для школярів і молодших діток, яким варто показати, що театр може бути добрий і дуже інтерактивний, освітній та розважальний, і створений не тільки для, але і за участі дітей.
Фото: сторінка Drama.UA.
28.10.2014