Борхес зі запізненням пізнав розділене кохання, і це наклало відбиток на його літературу. Він ніколи не зміг би написати «Атлас», якби не пережив ті чудові пригоди, про які розповідає ця книга
Я гадав, що прочитав усі книги Хорхе Луїса Борхеса – деякі з них кілька разів, - та нещодавно в одній книгарні випадково знайшов невідому мені книгу, «Атлас», написану у співавторстві з Марією Кодама й опубліковану видавництвом Sudamericana у 1984 р. Це книга світлин і подорожніх нотаток, на її обкладинці зображено пару, яка летить на повітряній кулі над виноградниками долини Напа, Каліфорнія.
Нотатки, супроводжувані світлинами, були написані – принаймні переважна їх більшість – у два чи три роки, які передували публікації. Вони дуже короткі, спочатку їх запам’ятали, а згодом продиктували – як ті поеми, що їх написав Борхес у свій завершальний період. Завжди чіткі й розумні, вони рясніють цитатами й літературними алюзіями, в них є мудрість, іронія й культура - така сама неосяжна, як географія трьох чи чотирьох континентів, які відвідали у цей період письменник і авторка світлин (вони безупинно пересідають з літака на потяг, з потяга на корабель). Та є в них також – а це не часто трапляється в Борхеса – радість, піднесеність, вдоволеність життям. Це нотатки закоханого чоловіка. Він їх написав між 83 і 85 роками життя, через декілька десятиліть після того, як втратив зір, тому не міг бачити очима ті місця, які відвідував: він міг це робити лише при допомозі уяви.
Ніхто не сказав би, що ці нотатки написані незрячим вісімдесятилітнім чоловіком, тому що вони сочаться бурхливим і молодечим захватом від усього, чого він торкається і куди ступає, а їхній автор інколи дозволяє собі кокетство і дотепи хлопчиська, якому сусідська дівчина, в яку він закоханий, щойно сказала «так». Пояснюється це тим, що Марія Кодама, тендітна, стримана і таємнича дівчина аргентино-японського походження, колишня його учениця, яка слухала його лекції про англосаксонську літературу і скандинавські саги, нарешті прийняла його, і старий письменник насолоджується – без сумніву вперше у своєму житті – взаємним коханням.
Це може видатися нездоровими плітками, та це не так; особисте життя Борхеса, якщо судити з чотирьох біографій, які я про нього читав – які належать перу Родрігеса Монегаля, Марії Естер Васкес, Орасіо Саласа і особливо Едвіна Вільямсона (вона є найповнішою), – було справжньою катастрофою, розчарування за розчаруванням. Загалом він закохувався в жінок освічених та розумних, як Нора Ланге і її сестра Хайді, Естеля Канто, Сесілія Інхеньєрос, Маргарита Ґерреро та інші, які приймали його як друга, але щойно виявивши його любов, тримали його на відстані і рано чи пізно йшли геть. Лише Естеля Канто була готова зробити їх стосунки ближчими, але в цьому випадку саме Борхес відвернув носа. Говорили, що в коханні його приваблювала гра тіней: удавати його, але не реалізовувати. Лише наприкінці життя завдяки Марії Кодама він мав любовні стосунки, які, схоже, були стабільними, насиченими, надійними, позначеними взаємною духовною гармонією, і це змусило Борхеса відкрити для себе аспект життя, якого до того моменту – за його власною термінологією - він був позбавлений.
Якось він написав: «Я багато про що читав, та мало що пережив». Навіть якби він цього не сказав, ми би про це довідалися, читаючи його оповідання та есеї, що їх характеризує чарівна проза, тонкий інтелект і неперевершена культура. Але також ляклива відсутність життєвості, це багатий на ідеї та фантазії світ, в якому людські створіння схожі на абстракції, символи, алегорії і в якому майже відсутні почуття, жадання і будь-які форми чуттєвості; якщо кохання і з’являється, то воно є інтелектуальним та літературним, майже завжди безстатевим.
Причин такої відсутності могло бути багато. Вільямсон виділяє як травматичну подію в його житті сексуальний досвід, який нав’язав Борхесові його батько, коли в Женеві відправив його до проститутки пізнавати фізичну любов. Йому було вже 19 років, й ота спроба закінчилася провалом, і це, на думку його біографа, наклало серйозний відбиток на його майбутнє життя. Відтоді усе, пов’язане із сексом, буде для нього чимось тривожним, небезпечним та незбагненним, територією, яка знаходилася далеко від того, про що він писав. Це правда, що в його оповіданнях і поемах секс радше відсутній, ніж присутній, і коли він з’являється, то зазвичай супроводжується певним збентеженням і навіть жахом («Дзеркала і парування є огидними, тому що помножують кількість людей»). Лише починаючи з «Атласу» (1984 р.) і «Змовників» (1985 р.), збірки віршів («Ця книга є Вашою, Маріє Кодама», «У цій книзі є те, що завжди було Вашим»), тілесна любов з’являється як радісний досвід, який збагачує життя.
У психоаналітиків є хороший матеріал – і вони вже достатньо його експлуатували – для того, аби проаналізувати стосунки Борхеса з його матір’ю, грізною доньєю Леонор Асеведо, спадкоємицею вельмож, яка – як розповідає в автобіографічній книзі Естеля Канто, одна з невдачливих наречених Борхеса – суворо контролювала любовні стосунки свого сина, безжально кладучи їм край, якщо дама, про яку йшлося, не відповідала її напрочуд суворим вимогам. Ця матір-холощій знищила чи – щонайменше – загальмувала сексуальне життя свого обожнюваного сина. Донья Леонор була вирішальним фактором у шлюбі Борхеса з доньєю Ельсою Астете Мільян у 1967 р., який тривав лише три роки і від початку до кінця був для Борхеса одною лише мукою, що змусило його врешті-решт рятуватися втечею від своєї благовірної.
Усе це змінилося в завершальний період його життя – завдяки Марії Кодама. Багато друзів та родичів Борхеса нападалися на неї, звинувачуючи в розрахунку та користолюбстві. Як несправедливо! Я гадаю, що завдяки їй – аби дізнатись про це, варто прочитати прекрасне свідчення, що ним є «Атлас», – Борхес розмінявши дев’ятий десяток прожив чудові роки, насолоджуючись не лише книгами, поезією та ідеями, а ще й близькістю молодої, гарної та освіченої жінки, з якою він міг говорити про все те, що його захоплювало, і яка до того ж змусила його виявити, що життя і почуття можуть бути такими самими або навіть більш хвилюючими, ніж апорії Зенона, філософія Шопенгауера, логічна машина Раймунда Луллія чи поезія Вільяма Блейка. Він ніколи не міг би написати нотатки цієї книги, якби не пережив ті чудові пригоди, про які розповідає «Атлас».
Звісно, чудові і безрозсудні – як от вставати о четвертій ранку, аби забратися на повітряну кулю і півтори години літати поміж хмарами, просто неба, під ударами каліфорнійських вітрів, нічого не бачачи, чи проїхати півсвіту, аби прибути до Єгипту, зачерпнути жменьку піску, кинути його якнайдалі і потім написати «Я перетворюю Сахару». Пара перескакує з Ірландії у Венецію, з Афін в Женеву, з Чилі в Німеччину, зі Стамбулу в Нару, з Рейк’явіка в Дейя, прибуває до лабіринту на Криті, де їй пощастить не лише згадати Мінотавра, але й заблудитися, що дозволить Борхесові ще раз згадати свою даму: «В камінній мережі якого згубилось стільки поколінь, як ми з Марією Кодама заблудились того ранку і продовжуємо блукати в часі, який є іншим лабіринтом». Коли вони подорожують Тигровими островами, на одному з яких вчинив самогубство Леопольдо Лугонес, Борхес згадує «з певною кисло-солодкою меланхолією, що усе на світі приводить мене до цитати чи книги». Так і було, раніше. В останній період усе, що він робить, уявляє чи чого торкається під час цієї стрімкої, безумної суєти, зближає його не лише з літературою, але й з його молодою товаришкою. Чудовий світ, придуманий великими майстрами писаного слова, наповнився для нього, коли він вже стояв на порозі смерті, вируванням життя, ніжністю, веселим настроєм і навіть пристрастю.
Невдовзі по тому, у 1986 р., в Женеві, коли Борхес, вже дуже хворий, відчув, що помирає, він сказав Марії Кодама, що все-таки можливо існує щось після фізичної кончини людини. Вона як дуже практична жінка запитала його, чи хоче він, аби до нього покликали священика. Він погодився, але з однією умовою: аби їх було два, один католицький – на згадку про його матір, а другий протестантський пастор – на честь його англійської бабусі англіканського віросповідання. Література і гумор – до останньої миті.
Маріо Варґас Льйоса, перуанський письменник, член Іспанської королівської академії, нобелівський лауреат
Mario Vargas Llosa
El viaje en globo
El Pais, 05.10.2014
Зреферувала Галина Грабовська
09.10.2014