Поставивши Захід у принизливе становище в Україні, Росія Владіміра Путіна тепер взялася за балтійські держави. Вона надіслала чотири потужні сиґнали, жоден з яких не отримав належної відповіді.
Заледве президент Обама на початку цього місяця надіслав сиґнал підтримки занепокоєній європейській прифронтовій лінії в столиці Естонії Таллінні, як Росія викрала співробітника естонської служби безпеки Естана Кохвера поблизу спільного кордону двох держав. На нього чекає суд за звинуваченнями у шпигунстві та 20-річне ув'язнення – якщо його визнають винним.
Відтак Росія попросила Литву про екстрадицію приблизно 1,5 тис. громадян, які буцімто не виконали свій військовий обов'язок в останні роки існування Радянського Союзу. Це так само низько й огидно, яким було б прохання сучасної Німеччини, щоб Голландія чи Данія допомогли їй у переслідуванні дезертирів з гітлерівської армії. А 19 вересня Росія захопила литовське рибальське судно, яке, зі слів росіян, браконьєрило в російських територіальних водах. Корабель і його екіпаж були взяті під варту в Мурманську, що викликало шалений протест з боку вільнюської влади.
Водночас Константін Долгов, російський високопоставлений чиновник, під час конференції, яка відбувалася перед тим у столиці Латвії Ризі, зробив моторошне попередження. Він звинуватив балтійські держави у сприянні неонацизму, дискримінації етнічних росіян і російської мови та грубому порушенні прав людини. Захід, сказав він, інспірує ці безчинства.
Протягом минулих двох десятиліть Москва періодично намагалася роздути питання дискримінації, але відродження цієї теми, в яку було втягнуто Захід, є ознакою помітної ескалації в інформаційній війні Кремля. А ще це є ознакою того, що Росія, можливо, намагається повторити свій тріумф в Україні – але цього разу в країнах, які є основними членами Північноатлантичного альянсу. Якщо пан Путін доб'ється дестабілізації цих країн, це завдасть нищівного удару по репутації НАТО.
Росія вже давно віддає перевагу фантазіям перед фактами щодо країн Балтії. Вона заперечує, що на той час незалежні Естонія, Латвія і Литва у 1940 р. були окуповані радянською армією, стверджуючи, що вони були законно анексовані. Вона не демонструє жодного каяття за спричинені нею репресії, включно з насильним переселенням у ведмежі закутки Радянського Союзу 200 тис. чоловіків, жінок і дітей. Ще перед тим, як до влади прийшли пан Путін і його екс-кагебешні друзі, Росія була сусідом, який всюди пхає свого носа.
Тепер зробилося ще гірше. Звинувачення пана Долгова, що прозвучали в Ризі, є надуманими, і з нього такий самий «уповноважений представник МЗС Росії з питань прав людини, демократії і верховенства права», як з лиса фахівець від гаразду свійської птиці. Однак покарання справді може виявитися реальним. Пан Долгов попередив балтійські країни про поважні та сумні наслідки, якщо вони й далі чинитимуть їхні надумані гріхи.
Російська прихована війна в Україні також почалася з вибриків і пропаґанди. Коли її протеже, тодішній український президент Віктор Янукович, у лютому втік з країни, Росія несподівано назвала нову київську владу «хунтою». Москва стверджувала, що російськомовних в Україні переслідують, а неонацизм шаленіє. Ці звинувачення мали на меті розпалити старі образи та страхи, і вони підготували ґрунт для громадянської війни.
Чи може тепер це статися в країнах Балтії? Як і в Україні, у цих трьох державах живе чимало етнічних росіян – близько мільйона, а це сьома частина всього населення, в Латвії цей відсоток є найвищим. Серед них стрічаються і добре інтеґровані місцеві мешканці, і ревні російські націоналісти. Але балтійські держави не є розсадниками етнічного напруження, принаймні наразі. У щоденному житті різні мови та культури добре вживаються між собою. Естонія та Латвія надають громадянство усім мешканцям незалежно від їхньої етнічної належності: для цього треба лише вивчити національну мову і скласти іспит з історії. Литва надала права громадянства своїй невеликій російській меншині у 1991 р.
Хоч як запевняли б шокованих війною мешканців зруйнованих міст і сіл на сході України, але російський «захист» національних меншин, які буцімто зазнають утисків, не покращить їхньої долі. Аґресивна поведінка пана Долгова не послабить запеклі суперечки щодо ролі Росії у виховній роботі та громадському житті. Натомість вона грозить руїною мирного життя всіх мешканців країн Балтії, яким вони насолоджувалися від 1991 року.
Однак причиною тиску, який чиниться на балтійські держави, є аж ніяк не зацікавлення долею російської діаспори (це питання Росія систематично іґнорує в більшості країн). Мета Кремля – деморалізувати ці країни, показавши нерішучість Заходу.
Наразі президент Путін добивається бажаного. НАТО потроху і пізно звикає до думки, що йому треба братися до територіальної оборони проти російської загрози. Приблизно за рік альянс, можливо, матиме сили швидкого реагування, здатні посилити Естонію, Латвію та Литву під час кризи. Але НАТО переживає труднощі. Більшість членів не витрачають скільки треба на оборону, а деякі з найдавніших членів, зокрема Франція, Італія та Німеччина, думають, що навіть захисні рухи проти Росії є «провокативними».
Тим часом Росія швидко переозброюється. До її воєнних планів входить використання ядерної зброї на випередження, що є серйозним табу для більшості членів НАТО.
Найбільша проблема НАТО полягає в його неготовості вести ту неправильну війну. Росія не воює відповідно до умовно прийнятних воєнних планів. Вона послаблює країни, які хоче взяти під свій контроль, використовуючи непрогнозовану тактику, яка збиває з пантелику, і застосовуючи те, що воєнні експерти охрестили «гібридною війною». Вона долучає торговельні санкції, обмеження постачання енергоресурсів (балтійські країни імпортують увесь свій природний газ із Росії), пропаґанду, кібератаки, цільове використання організованої злочинності, підкуп політиків, а також провокування етнічних конфліктів.
НАТО і Захід не налаштовані мати справу з такими загрозами, які, до того ж, містять певну дозу «маскування», тобто камуфляжу, а отже, й широку програму воєнних хитрощів. Радянський Союз досяг у цьому великих успіхів, але сучасна Росія вивела це на новий рівень.
Основним елементом цього є заперечення провини. Припинення постачання газу? Це суто бізнесове рішення. Кібератака? Патріотично налаштовані російські хакери діють з власної ініціативи. Пропаґанда? Російські редакції ухвалюють власні рішення. А ці круті, войовничі чоловіки, які підігрівають етнічне невдоволення? Хтозна – можливо, вони вирішили так перебути свою відпустку.
Така тактика цілком легко може дестабілізувати одну чи більше балтійських держав, примушуючи до зміни урядів та безупинно руйнуючи колективну безпеку в Європі. Поки що сумирні політичні керівники НАТО не виявили жодного бажання запобігти грізному лихові.
Edward Lucas
Putin Targets the Baltics to Discredit NATO
The Wall Street Journal, 22/09/2013
Зреферувала Галина Грабовська