Президент України Віктор Янукович став «дорослим» головою держави. Приблизно в такому самому, трирічному, віці дорослими стають вовки і самці великої рогатої худоби. Погляньмо на ці три роки дорослішання Януковича як голови держави – вони показові.
Про третього президента держави Віктора Ющенка говорили, що він не вміє правити, але вміє царювати. Його наступник показав, що царювати Ющенко також не вмів, а правити Вікторові Федоровичу навіть потреби нема: «царята» знають що робити без слів «Царя».
Рік перший: з місця в кар’єр
Інавґурація Віктора Януковича на посаду президента України мала б статися трохи скорше, ніж 25-го лютого. Верховна Рада України призначила заприсяження на 16 лютого 2010 року. Тодішній президент Віктор Ющенко, традиційно гальмував і підписав указ, що затверджує план заходів, пов'язаних з інавгурацією Януковича, 20 лютого, і побажав йому «відстоювати українські інтереси і захищати демократичну традицію» на президентському посту. Саму інавґурацію Януковича і Ющенко, і тоді ще вільна від пенітенціарної служби Тимошенко, зіґнорували.
25 лютого 2010 року Патріарх Московський і Всія Русі Кирило відправив державну молитовну службу в Києво-Печерській Лаврі. Але інавґураційний процес запам’ятався не тим: перед носом Януковича самовільно зачинлися двері парламенту, де він складав присягу — у цьому всі спраглі побачили знак. Зрештою, присягу саме у цьому законодавчому органі він склав, булавою помахав, а потім стало зрозуміло, що проблема в 115 кіля ваги і 195 сантиметрів зросту для України є дуже серйозною. Однозначно серйозною проти Ющенка, точно серйозною, якщо згадувати Кравчука. І навіть колись одіозний Кучма не мав в порівнянні до Януковича тої сили, яку неймовірно швидко набрав колишній губернатор Донеччини, колишній двічі прем’єр, колишній багаторічний лідер опозиції.
Вже 11 березня 2010 року створено коаліцію «Стабільність і Реформи», до якої ввійшли 172 «реґіонали», 27 комуністів, 20 соратників Володимира Литвина і 16 позафракційних, серед яких, наприклад, такий душевний чоловік, як Іван Степанович Плющ. А 18 березня проникливий професор архітектури Лариса Скорик відкрила затаєнну правду: «Я, як архітектор, за абрисом і зворотом голови, за формою рук можу досить багато зрозуміти про генеалогічне дерево. Так ось, як би не робили спроби кепкувати на предмет Януковича і возвеличувати Юлію Тимошенко, його будова, тектоніка, якщо вже так, свідчить про належність до вищого стану, а її зовнішні данні вказують на плебейство». Після такого діагнозу можна казати, що життя вдалося, і спокійно дивитися серіали.
З реформами все було ще гарніше — Указамм від 26 лютого 2010 року Президент України Віктор Янукович утворив Комітет з економічних реформ та Національний антикорупційний комітет. І нарешті, Указом від 9 квітня 2010 року Президент України Віктор Янукович утворив Раду реґіонів. А ще Конституційний суд визнав неконституційним Закон «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV (політреформу 2004 року), через порушення процедури його розгляду й ухвалення, і заднім числом відновив дію Конституції України 1996 року. Себто Віктор Федорович підім’яв під себе всі гілки влади. Вони, до речі, не сильно і пручалися.
Далі пішло-покотилося. 21 квітня 2010 року Янукович підписав з тодішнім президентом Росії Дмитром Медведєвим «Угоду між Україною і Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України», згідно з якою продовжується термін перебування Чорноморського флоту Росії в Севастополі на 25 років, до 2042 року.
Експерти тоді ж говорили, що угода, яку згодом назвали «харківською», суперечить Конституції України, а прості посполиті казали, що «нас ще раз продали». Зрештою, 27 квітня 2010 року, після мітинґів, протистоянь з міліцією, яєць і диму у Верховній Раді, Угоду ратифікували парламенти обох країн.
Колишня співдоповідач Парламентської асамблеї Ради Європи по Україні і вічна подруга Юлії Тимошенко Ханне Северінсен так прокоментувала формування влади Януковичем у перші два місяці каденції: «Я дуже занепокоєна. Я завжди знала, що в Україні вразлива демократія. Але я навіть не уявляла, що за два місяці, відколи працює новий Президент, — він використав їх для того, щоб підібрати під себе уряд, скасувати результати виборів 2007 року, повністю підкорити собі Вищу раду юстиції, Верховний Суд, СБУ і навіть парламент».
Крім того, Янукович того самого року побував у Вашингтоні, де зазнимкувався з Обамою і взяв на Україну зобов'язання позбутися до 2012 року усіх запасів високозбагаченого урану, який використовують в країні виключно з науковою метою, чим зробив велику й ексклюзивну послугу президентові США в його романтичних, але безуспішних прагненнях всесвітньої ядерної безпеки.
Потім була замучена Ющенком Європа. 27 квітня Янукович під час візиту у Страсбурґ, заявив у ПАРЄ, що Голодомор в Україні 1932–33 років визнавати як факт геноциду щодо того чи того народу буде неправильно, несправедливо. «Це були наслідки сталінського тоталітарного режиму, ставлення до людей ... Але визнавати Голодомор як факт геноциду щодо того чи іншого народу, ми вважаємо, буде неправильно, несправедливо. Це була трагедія, спільна трагедія держав, що входили до СРСР», — казав Віктор Федорович і тоді ж таки заявив, що входження України у Митний союз Росії, Білорусі і Казахстану є неможливий.
Ну, і не можна не згадати про ще один внесок в боротьбу з забобонами: 17 травня 2010 року під час спільного з Дмитром Медведєвим (на той час він був тимчасовим президентом Росії) покладання квітів на голову нашого державотворця впав вінець. Це однозначно був ще один знак, але знову нічого не сталося. Тільки того самого дня, 17 травня 2010 року, Юлію Тимошенко вперше запросили до прокуратури.
Рік другий: ми їх позбудемося
27 січня 2011 року в Давосі на «Всесвітньому економічному форумі» Віктор Янукович заявив про започаткування 21-ї реформи у різних сферах життєдіяльності України. Він мав рацію, бо одним з перших указів Віктора Януковича на посаді Президента України стало скорочення робочого штату і витрат на утримання Секретаріату Президента на 20%. Тим-таки указом він повернув Секретаріату Президента його попередню назву — Адміністрація Президента України. Завдяки такому безпрецедентному скороченню штату видатки на Держуправління справами при Президенті в 2011-му лише зросли на 400 млн. грн.
Квітневий візит в Україну тоді ще прем’єр-міністра Володимира Путіна показав, що ВВП права вміє качати не тільки в Кремлі. Після зустрічі у верхах у Віктора Федоровича суттєво змінилося ставлення до Митного союзу. "Вважаю, що подальший розвиток стосунків з Митним союзом спиратиметься на нову договірну базу щодо угод про вільну торгівлю, і можлива пакетна угода про співпрацю за формулою «3+1», — заявив він 7 квітня, виступаючи зі щорічним посланням у Верховній Раді.
Але то суєта. Квітень позаминулого року має запам’ятатися простою київською художницею Юлією Панасюк. Пані увіковічила Януковича на картині розміром 90x60, де ґарант постав у незвичному для всіх вигляді — у діловому костюмі і в короні Галицько-Волинського князя Данила Галицького. «Зобразити Віктора Федоровича в короні я вирішила з тим акцентом, що, незважаючи на те, що раніше Президент сприймався українцями лише як політик зі Східної України, то зараз в його політиці проглядаються ідеї, які близькі і мешканцям Західної України. Тим самим Глава держави дає всім зрозуміти, що він лідер усієї України, а не якогось окремого регіону. Тобто Янукович виріс вже з просто регіонального політика в політичного діяча всеукраїнського масштабу», — скромно пояснила Панасюк.
Залишмо тезу про масштаби на совісті мисткині і констатуймо, що тоді для більшості українців новий президент асоціювався з двома речами: по-перше, вульґарними за розмірами витратами на життєдіяльність першої особи в державі, по-друге, не властивою сильним людям мстивістю. Резиденції в Межигір’ї та Криму, гелікоптерний майданчик на дніпровській набережній в не найбагатшій країні світу є, делікатно кажучи, моветоном. І можна до нескінченності говорити, що Тимошенко і Луценка посадили злі прокурори Пшонка і Кузьмін, все ж у свідомості простих громадян закладено: «Юлю і Югу посадив Яник».
А для непростих громадян тоді стало зрозуміло, що твердження про передбачуваність Януковича є міфом. З’явилося поняття Сім’я, яким олігархи можуть лякати своїх нащадків. Поки молодший син президента роздавав посмішки у Верховній Раді, старший став непристойно багатим. Ахметов, Фірташ, Коломойський за той час теж не збідніли, але дивитися на таке нарощування фінансових біцепсів Януковичів мільярдер, що виріс в Україні, може лише зі страхом. До речі, вже в 2011 році в центрі Донецька з’явилися листівки, де Віктора Федоровича зображували у вигляді буржуя. У багатьох інших містах Януковича малювали з характерною червоною цяткою на чолі. Нині за ці трафарети двоє хлопців з Сум вже сидять.
Рік третій: футбол, вибори і вредна Європа
Континентальний чемпіонат з футболу, підготовку до якого успішно провалила команда Ющенка, можна було б назвати найбільшим плюсом у діяльності команди, якою керує Янукович. Якби не корупційні скандали з будівництвом стадіонів, доріг, аеропортів та іншої інфраструктури. Зрештою, сам президент до того відношення не має, на то є прокуратура і суд.
Але так склалося, що за роки при реальній владі Феміда в Україні асоціюється не з незрячою кобітою, а виключно з кремезною фіґурою Віктора Януковича. У зворотному посполитих не переконаєш, і в цьому, напевно, найбільша сучасна проблема чинного президента —він, як котрийсь з французьких Людовіків, може скромно сказати: «Держава — це я». Така заява потішить амбіції, але в наших завжди напружених умовах подібний егоцентризм грає злий жарт.
Неправда, що леґендарні українські дороги почали сипатися тільки зараз, бо зі снігом традиційно зійшов асфальт, — навіть найбільше «вилизувані» траси потребували ремонту ледь не за місяць після «вилизування». Запитайте, «хто винен», у водія, який вбив свій «Ланос» на трасі Київ–Одеса, і «в одинадцяти випадках з десяти» почуєте прізвище президента.
Минулого року Віктор Федорович остаточно замкнув всі значущі події на себе, і в цьому він не винен, бо, як вже було сказано, «царствував» він би він з задоволенням на віддалі від тих 46-ти мільйонів співвітчизників, яким він у своїй передвиборчій програмі обіцяв податкові канікули, суттєвий ріст зарплат і пенсій, європейську освіту на рідних теренах і доступне житло. Нічого з цього поки що реальністю не стало. А асоціативна зв'язка Янукович-влада надто кепсько прислужилася, коли восени минулого року українці пішли голосувати «за парламент».
Партія реґіонів стала першою на виборах до парламенту, але з результатом, який не може задовольнити голову держави, адже опозиційні сили разом набрали більше голосів. Це, щоправда, не завадило їм залишитися в опозиційній меншості, але якщо до 2015 року оце згадане «більше» стане до непристойності великим, то зможемо спостерігати за вибиранням президента у Верховній Раді. Як думаєте, кого оберуть?
Чи завадять цьому заяви європейців про те, що в Україні коїться щось геть макабричне? На перший погляд, мусили б. У грудні минулого року Рада міністрів закордонних справ Євросоюзу ухвалила щодо України постанову, де були такі слова: «Рада ЄС підтверджує своє серйозне занепокоєння з приводу політично вмотивованих ув’язнень членів колишнього уряду, що мали місце після судів, які не шанували міжнародних стандартів чесного, прозорого та незалежного процесу... Рада очікує, що українська влада негайно розв’яже питання політично вмотивованих арештів і зробить подальші кроки для реформування судової системи».
З дипломатичної мови на людську це означає: серйозні проблеми для тієї самої української влади (читай — Януковича). Але саміт у Брюсселі, який стартував і фінішував вчора, і де Віктору Федоровичу мали б, на думку українських оптимістів, вказати його місце в європейському екологічному ланцюжку, закінчився млявими закликами ще раз «спробувати зробити спроби» в сторону ЄС, а жодних слів про Тимошенко та Луценка вголос не прозвучало. Зрештою, можливо, європейці вже навчені — і не тільки історією з Лукашенком, а й тією, що сталася 2010 року у Страсбурзі. Наш президент вирішив зайти, вибачте, до туалету, і його охоронці завчено «взяли периметр». Водночас до закладу квапився гарно вбраний чоловік, якого ніхто, ясна річ, «в туда» не пустив. Гарно вбраним чоловіком був Генсек Ради Європи Торбйорн Ягланд. «Цар» не має проблем з Європою, як виявилось. Зрештою, і з Україною у Віктора Федоровича клопотів нема.
Будемо сподіватися, поки що нема.
26.02.2013