Сморід на всі гроші

Проблема з «ароматами» в повітрі Львова добряче в'їлася у печінки містянам, адже про її вирішення говорять на всіх рівнях багато, але скільки не кажи «халва», в роті солодко не стане. Мужній ривок міської влади під Євро-2012, коли треба було рятувати престиж «європейського туристичного міста», привів до часткового і тимчасового вирішення проблеми, і в цьому містяни змогли переконатися ще цієї весни, коли вечорами у багатьох районах не можна було відчинити вікна без ризику хапнути неприємного запаху столиці Галичини.

Хто винен?

Нещодавно на тему проблеми смороду у Львові провели круглий стіл. Заступник міського голови Львова Володимир Шевчук заявив там, що до утворення «неприємного запаху» призводить низка пов'язаних чинників, для вирішення яких треба здійснити комплекс заходів. Простіше кажучи, потрібен час і потрібні кошти.

Чиновник стверджує, що до утворення смороду спричиняються: зношеність каналізаційної системи, об'єкти якої зведено у 60–70-і роки минулого століття, брак централізованої каналізації в кількох мікрорайонах приватної забудови, понаднормові скиди стоків підприємств, переважно харчопереробної галузі, та відсутність локальних систем очищення на більшості з них.

Шевчук зауважив, що, на відміну від радянських часів, істотно зменшилося навантаження на каналізаційну систему від промислових підприємств. Крім того, навантаження додавала й погодинна подача води та її невисока вартість. Коли ж у місті запровадили цілодобове водопостачання, а вартість цих послуг суттєво зросла, то мешканці почали заощаджувати воду і обсяги стоків зменшилися. Разом зі стоками харчової промисловості це призвело до того, що залишки життєдіяльності містян не змивалися геть, а зоставалися «жити» в каналізації, тобто розкладалися. У процесі розкладу найктивніше виділяється аміак та сірководень, і саме їх «букет» вдихають львів'яни з більшою чи меншою реґулярністю.

Цю думку підтвердив й директор підприємства «Еко-Захід» Леонід Здеорук, який разом з іншими науковцями досліджує проблему ще від 2012 року. «Зменшення обсягів на підприємствах зумовило зменшення споживання води, тому в мережах розпочалося гниття жирів та білків, що призводить до виділення аміаку та сірководню і його похідних. Водночас під час досліджень ми виявили багатократні перевищення сірководню у стоках діючих підприємств», — розповів він.

Такий стан речей, певен науковець, є наслідком і перевищення допустимих норм стоків, і того, що на підприємствах-забруднювачах немає очисних споруд.

«Коли ми приходили на такі підприємства з перевірками, то не фіксували перевищень скидів. Керівники підприємств, попереджені про контроль, напередодні промивали свої мережі. Саме тому цей спосіб також може бути дієвим у наших умовах — за відсутності очисних споруд варто бодай раз на місяць промивати свою каналізаційну систему», — зазначив він.

Зі слів Леоніда Здеорука, сьогодні у Львові працюють щось коло 40 підприємств — активних забруднювачів води і лише чотири з них дбають про власні очисні споруди. Зокрема, це ПАТ «Ензим», що його свого часу міський голова Львова Андрій Садовий зробив головним і чи не єдиним винуватцем смороду і навіть обіцявся зупинити. Однак тепер риторика Садового та його підлеглих змінилася — вони називають «Ензим» одним з тих представників львівського бізнесу, які працюють над проблемою стоків, мають робочі очисні споруди на своїй території.

Крім «Ензиму», до цього переліку увійшли Львівська пивоварня, жиркомбінат та кондитерська компанія «Світоч». Щоправда, ці підприємства ще мають довести до пуття свої очисні споруди до кінця цього року.

А от серед тих, хто скидає стоки понад усталені норми, — чимало великих львівських підприємств: підрозділи «Львівської залізниці», «Львівтеплоенерго», «Галнафтогаз», цілий перелік виробників горілки та інші.

Немічний водканал

Інший бік медалі — так звані покарання для тих, хто порушує чинні правила скидання стоків. Як стверджує директор «Львівводоканалу», чинне законодавство не дає можливостей для адекватного відшкодування завданих збитків. Адже найвищі суми штрафів не перевищують десятки тисяч гривень, тимчасом як збитки можуть іти на сотні тисяч.

«Ми можемо тільки подавати в суд, але переважно ці позови програємо. Ми подали 102 претензії до підприємств та перемагаємо в суді хіба у дрібних справах, на тисячу-другу гривень, а більшість справ програємо», — поскаржився Валентин Вольський.

Щоправда, Володимир Шевчук розповів, що міська влада вимагає від промислових виробників звести свої скиди до нормативних значень і забезпечити виробництво очисними спорудами. «Щодо кожного підприємства є відповідні вимоги, і ми дали їм терміни, переважно до кінця цього року, щоби навести лад. Якщо цього не зроблять, то ми поставимо питання про закриття цих підприємств», — пообіцяв він.

Сто перше китайське попередження

Хотілося б вірити словам заступника міського голови Львова, сказаним суворим тоном колишнього військовика. Однак є кілька моментів, які дають поживу сумнівам. Перша причина полягає в тому, що міській владі не вигідно сваритися з великим бізнесом. Поки що підприємства харчопереробної промисловості є найбільшими платниками податків у місті та області. Припинення їх діяльності спричинить низку неґативних наслідків — від відтоку капіталу до зменшення податкових надходжень, поминувши репутаційні втрати міської влади серед інвесторів. Це чудово ілюструє приклад війни Садового проти «Ензиму»: попри все, міський голова не ризикнув піти на радикальні кроки щодо заводу, який є лідером з виробництва дріжджів в Україні. Чомусь видається, що він так само не захоче відкрито воювати з іншими великими підприємствами. Радше міська влада застосує тактику локальних уколів, щоб змусити підприємства здійснити бодай мінімум заходів і потім бадьоро подати це як велику перемогу.

Друга вагома причина полягає в тому, що всі ці «порушники конвенції» є клієнтами того ж таки «Львівводоканалу», якому не надто вигідно в сучасних умовах різати бодай найменшу курку, здатну знести навіть найменше яйце.

Замість епілогу

Реалізація планів міської влади потребує коштів. І на заміну старих колекторів, і на каналізування приватного сектора, і на заміну мереж та будівництво станції приймання стоків. Йдеться про сотні мільйонів гривень, яких місто поки що живцем не має. Водночас не варто забувати про міжнародні організації, що переймаються екологічною складовою. При тому, що Львів уже має досвід успішної роботи в цьому напрямку, адже свого часу до «водного» кредиту від Світового банку додалися й $6 млн. ґранту від уряду Швеції, які використали саме на часткову модернізацію каналізаційної системи міста.