У березні на запрошення Львівської філармонії до Львова з концертом приїхав блискучий скрипаль – віртуоз Андрій Бєлов. Лауреат найпрестижніших міжнародних конкурсів, Андрій нині робить блискучу світову кар’єру. Виступає з найвідомішими оркестрами світу під батутою найкращих диригентів. Вперше у Львові А. Бєлов виступив у складі відомого Квартету ім. К. Шимановського (Німеччина), який вже не один рік проводить цікавий фестиваль камерної музики «Шимановскі-Квартет і друзі». Згодом львівські слухачі почули виступ А. Бєлова – соліста. Цього разу у виконанні скрипаля прозвучав знаменитий і в той же час дуже складний Концерт для скрипки з оркестром Петра Чайковського. Академічним симфонічним оркестром Львівської філармонії диригував його головний диригент – Ілля Ступель (Швеція). Вже багато років Андрій Бєлов проживає у Німеччині, у Ганновері. Окрім активної концертної діяльності постійно дає майстер-класи у Європі, Азії і США. З 2005 року разом із джазовим гітаристом Йоханом Вейбом заснував організацію MBF (Music braucht Freunde), яка забезпечує підтримку студентами Університету музики і драми в Ганновері.
– Ви народились у Хмельницькому, у віці п’яти років вже зробили свої перші музичні кроки, потім потрапили до столиці – до музичної школи, у підлітковому віці ви вже були у Німеччині учнем відомого професора Кшиштофа Венгжина. Доволі стрімка музична кар’єра.
– Я народився у Хмельницькому, у дуже музичній родині. Мій тато грає на акордеоні, хоча він – інженер. Мама – музикознавець, закінчила Львівську консерваторію. Мої перші кроки у музиці – це була низка дуже щасливих несподіванок. Починаючи від першого конкурсу «Нові імена України», який проводився у Києві у 1992-му році. Тоді у журі сиділи, зокрема, Богодар Которович та Віктор Гуцал. Віктор Гуцал фактично віддав свою Шевченківську премію на мою стипендію для навчання у Києві. А Богодар Которович після мого виступу підійшов до моєї мами і сказав, що мені негайно треба переїжджати до Києва і там продовжувати своє навчання. Мені було тоді 10 років. Мама дослухалась до його поради і від цього моменту почались мої неймовірні музичні несподіванки. Тоді я крім музики захоплювався футболом, і не думав, що буду робити те, що я роблю зараз, що матиму цю можливість стояти перед оркестрами у якості соліста або грати камерну музику з прекрасними музикантами…
– Фактично виїзд до Києва був прекрасним життєвим стартом. Потім – навчання у Києві, далі – у Німеччині, а потім вже і виконавська кар’єра. Ви виступаєте (як щойно згадали) і як соліст, і як камерний виконавець. Зрештою, Львів з вами як музикантом познайомився саме як з камералістом. Ви вперше виступили у нас як перша скрипка Квартету ім. К. Шимановського. Чому надаєте перевагу?
– Однозначно відповісти важко. Почну з київських часів. У десятирічці я навчався у Михайла Михайловича Куцнєцова (на той час він був асистентом Богодара Которовича) і саме йому я завдячую величезну частину усіх своїх досягнень. Його дім став для мене другим домом і саме він заклав етичні норми мого життя. Це були норми, однозначно, пов’язані із моїм розвитком як соліста. Коли мені було 11 років, у мене з’явилась унікальна можливість виконати Концерт для скрипки з оркестром Людвіга ван Бетховена. Мій виступ пройшов настільки успішно, що мене запросили наступного року виступити з Ганноверським оркестром і виконати Концерт для скрипки з оркестром Петра Чайковського. Тобто, вперше я цей концерт виконав у 13-ть років. У Ганновері я познайомився з оркестрантами оркестру, з іншими музикантами. Мені запропонували допомогу на випадок, якби я там захотів навчатися. І дійсно так сталося в майбутньому. Тим часом в Україні я постійно мав концерти у різних містах. У 1995 мене запросили навіть виступити перед Біллом Клінтоном. На той час мови про камерну музику не було взагалі. Вже у Ганновері, навчаючись у Кшиштофа Венгжина, мені дуже пощастило стати лауреатом знаних, можу навіть сказати – найбільших конкурсів у світі. Один з них –конкурс ARD у Мюнхені, потім – конкурс імені М. Лонг-Ж. Тібо в Парижі , який відкрив мені перші концерти у Азії: у Японії, Кореї з їх найкращими оркестрами. Ну і, звісно, конкурс імені Йозефа Йоахіма у Ганновері, який і сьогодні залишається найбільш оплачуваним конкурсом. Перша премія там – це 50 тисяч євро.
– Оцей стартовий період розвитку: і добре навчання, і успіх на конкурсах, – він може вплинути на кар’єру, але не обов’язково...
– Після самих конкурсів впродовж 2-3-ох років відбуваються концерти, які є прямим наслідком перемоги лауреатів. Це все чудово і здається, що так буде завжди. Та був у мене один такий досить складний рік. Я тоді виїхав на навчання до Парижу. Моїм педагогом там був знаменитий Жерар Пуле. Я розумів, що там я дуже багато чому навчився, але розумів також і те, що залишатись у Парижі не хочу. І почався період пошуку. І саме у той рік, коли я закінчив навчання у Парижі, музиканти із Квартету ім. Шимановського мене запитали, чи я би не хотів їм допомогти на час одного турне у Англії? Так сталося, що їхній скрипаль захворів. Я відразу погодився, турне пройшло успішно і вони мене запросили на наступне турне, яке мало проходити у США. З цим наступним турне, зрештою, пов’язана доволі цікава історія. То був 2006-ий рік. Я мав заплановані два концерти у Японії: у Саппоро та у Токіо, та ми вирішили, що якось це все постараємось скомбінувати і поєднати. То було взагалі перше турне Квартету Шимановського в Америці. Оскільки планувалось воно набагато раніше, то, звісно, в організаторів у програмках були фотографії Квартету із попереднім скрипалем. Натомість на той час, коли я мав свої виступи у Японії, треба було знайти ще когось, хто би замінив вже мене. Тобто було два концерти, де у програмках була фотографія одного скрипаля, прізвище вже інше – бо вже моє, а третя особа грала на сцені… На жаль, так сталося, що у ті міста ми мабуть вже не поїдемо ніколи (сміється). Квартет Шимановського зробив світову кар’єру. Сьогодні його постійно запрошують до кращих концертних залів Лондона, Нью-Йорка, Азії, це регулярні концерти практично у всіх країнах Європи. І це чудово. Небагато музикантів має таку можливість. Спочатку ні мені, ні моїм колегам не було зрозуміло: скільки ми будемо співпрацювати. Спочатку я думав, що, можливо, це буде тільки один рік… А ця співпраця триває вже вісім років і це вже величезна база камерної музики. Я також виступаю з іншими камерними проектами, зокрема з молодим (йому лише 22 роки) і дуже талановитим піаністом Кітом Армстронгом. У моєму сольному репертуарі є понад 30 скрипкових концертів, для мене дуже важливим є факт, що композитор Мирослав Скорик присвятив мені свій Шостий скрипковий концерт, а нещодавно ми розмовляли з ним про те, що наступного року він теж напише твір для мене. Мені також завжди хотілося спробувати себе у ролі концертмейстера доброго, світового рівня, симфонічного оркестру. Така можливість у мене також з’явилась – вже два роки мене запрошують на проекти у Deutsches Symphonie-Orchester Berlin.
– На початку нашої розмови ви підкреслили, що щасливим початком своєї кар’єри завдячуєте добрим людям. У свою чергу знаю, що зараз ви також займаєтесь свого роду благодійністю, тому прошу розповісти про свою фундацію. Чи це певна відповідь на добрі вчинки по відношенню до вас колись?
– Для мене це дуже важливий елемент життя, що я можу допомагати людям у випадку, коли я розумію, що ця допомога справді є потрібною. Так сталося, що у 2005 році із одним моїм другом, джазовим гітаристом (Йоханом Вейбом – прим. С.І.) при зустрічі розговорились про те, що хочемо організувати щось, що сьогодні можемо назвати crossover концерт. Для нас важливим було би запросити наших друзів – блискучих джазових музикантів, виконавців поп-музики, і об’єднати їх на одній сцені. Дуже багато артистів відгукнулись на нашу пропозицію. Коли ми побачили, що це буде дуже цікавий концерт з артистами високого класу, тоді ми подумали, що такий концерт не може бути звичайним концертом. Він повинен нести якусь ідею. Саме в той рік у регіоні Нижня Саксонія, до якої входить Ганновер, впровадили підвищення оплати за навчання. Якщо раніше це було 200 євро за семестр, то тепер ця оплата зросла до 750євро. Тоді ми вирішили, що цей концерт зробимо для того, щоби підтримати людей, які не мають можливості заплатити за навчання. Успіх був настільки великим, що першого року з концерту ми зібрали 10 тисяч євро, наступного – 15 тисяч, а оскільки ми продовжуємо робити такий концерт щороку, то сума, яку збираємо, коливається зазвичай між 17 і 20 тисячами євро за концерт. Відповідно, можна порахувати, скільком студентам вдалось допомогти продовжити навчання.
– З огляду на події останніх кількох місяців в Україні я розумію, що навіть перебуваючи далеко, ви не могли бути байдужим до того, що тут відбувалось і відбувається. Чи, виступаючи у різних куточках світу, ви відчували до себе якесь інше відношення чи більш уважне ставлення?
– Це були справді трагічні події. Але це стало приводом, щоби цілий світ побачив Україну і заговорив про Україну, побачив проблеми, про які ми знали, але про них не говорилось так відверто в світі. Я думаю, що останні події в Україні, хоча і трагічні, для всіх нас є великим кроком вперед. І думаю, що він дуже нас зміцнює. І зміцнює не тільки українців в Україні, але теж українців в цілому світі.
06.05.2014