З Станиславова.

[Роковини Т. Шевченка в Станиславові.]

ХХVІІІ-мі роковини смерти Т. Шевченка котрі урядила "Руска Бесїда", обходили ми ту в Станиславові 1 н. ст. цвітня дуже величаво. Вже давно люде не памятають такого гарного концерту, як се ось наш був. О 7½ год. веч. виповнилась по береги саля касина міщаньского цвітом нашої интелигенції, між котрою самих пан-отців з близших і дальших сторін, з крилошанином о. Туркевичем на чолї, начисляли ми 35 (переважно з родинами); було богато учителїв, урядників, адвокатів, нотарїв, а також селяне і міщане: жінок і молодежи явилось импонуюче число. Були гостї з околиць і з міст Калуша, Болехова, Монастириск, Солотвини, Галича, Бурштина, Завалова, Богородчан, Бучача, Тисьмениці і и. Очевидно найбільшого числа гостей доставила Станиславівщина і саме місто наше. Словом, усї платні місця розібрано, а де-хто мусїв вертатись без білетів. Публику становили майже виключно Русини, як і повинно бути; з Поляків був також якій десяток людей. Остентаційно здержались від удїлу тілько місцеві станиславівскі так звані на словах "тверді" (на дїлї-ж найбільше податливі); з них не було нїкого. Ся у них при кождій нагодї, де треба виступити, дуже люблена "абстиненція" тим більше впадала в очи, що тиждень передше д. 19 н. ст. марта на вечерку в честь Крашевского де-хто з них був з родиною, а де-хто продукувався навіть на сценї, не вражуючись зовсїм тим, що прелеґент гримав на "barbarzyńska Moskwę і nа tatarska dzicz" — а при кінци в сценї "Kościuszko pod Racławicami" один селянин взивав "do boju na Moskali". Ce отже приємнїйше нашим "псевдо-твердим" слухати і "восхищатися", нїж спільно з незвичайно численною патріотичною громадою заманифестувати перед світом руску силу і єдність... Тілько-ж не треба собі думати, що "псевдо-тверді" становлять ту яку-небудь силу. Де там! Навіть до 10-ки хибно их ще аж 3. Та за те зашкаралупілість а навіть негарні прикмети у них зовсїм не малі. Так прим., один з них, цілком мізерненькій чоловічок, котрий піднїсшись трохи в гору, хотїв-би бавитися в якусь "повагу", не узнавану на щастє абсолютно нїким, бо до того нема у него нїяких условин, розговорив перед концертом, що по нїм відбудуться танці!... Припускати-б належало, що прецінь такій недотепній балаканинї нїхто не повірить, бо поминувши найважнїйшу обставину, що тепер саме великій піст і що се поминки народні, а на поминках нїхто не гуляє, — то програму концерту оголошувано афішами, оповіщувано в "Дѣлї" не раз і не два, а навіть висилано на різні боки. Та мимо того найшовся де-хто, що сему повірив і навіть мав відвагу те повтаряти перед людьми зовсїм поважними, з котрими власне тогдї не ялося було жартувати... Не пізнався бідолаха, що єгo "надули", як і не в однім иншім надувають... Конець-кінцем неприсутність 7-ох людей була дуже слабою остентацією і окрім 2—3-х нїхто на неї не звернув уваги, бо саля була Русинами-патріотами так набита, що, як то кажуть, і голці не було де упасти.

По год. 7½ піднеслась куртина і зібраним представився гарний образ. В серединї сцени красувався великій бюст поета серед принадної зелени безчисленних цвітів екзотичних, роскішних наче та молода надїя. Обхід розпочав дїяльний голова "Рус. Бесїди" п. Т. Стахевич патріотичною промовою, в котрій, витаючи руску родину, що зібралась так численно поминати свого першого поета, вказав на важність сего національного свята, котре свідчить о єдности австрийскої Руси з Україною мимо политичних кордонів.

Відтак хор товариства любителїв музики відспівав "Три шляхи" Топольницкого і "Косаренко" місцевого нашого композитора Біликовского. Перша композиція мимо того, що заснована на народних мотивах, не викликала враженя, може і тому, що акорди одностайні і нерізнородні, а через те цілий твір вялий і без житя. За те сподобався "Косаренко", написаний також на мотивах народних, але держаний в живім темпі і повний мельодій.

Слїдувала потім деклямація панни Воляньскої "Титар" Шевченка. Ми боялись, як ту випаде ся деклямація зі взгляду, що п. В—а виступала першій раз прилюдно з деклямацією і побіч такого майстра в тім дїлї, як наш славно-звістний п. Корнило Устіянович. Та показалося, що наша боязнь була зовсїм неоправдана. П. В—а запродуковалась зовсїм добре. Доволї тяжку для початкуючої декляматорки поему виголосила она (в народнім строю) на повне задоволенє публики, котра обсипала єї гучними оплесками. Особливо треба піднести незвичайну відвагу, сміливість, добру модуляцію голосу і виразну дикцію, чим именно грїшать наші панночки деклямуючи. Завважаємо хиба, що рухи при деклямації не були зовсїм свобідні, але в тім очевидно нїчого дивного, бо молода декляматорка виступала по раз першій прилюдно: зрештою ми певні, що при частїйших виступах п. В—а позбудесь сеї непевности в рухах. Уже по першім тім виступі ми віщуємо п. В—ій в тім напрямі гарні успіхи, тим більше, що всякі вимоги для доброї декляматорки вже тепер она посїдає.

По деклямації наступили продукції панни Ол. Бажаньскої на фортепянї. На сей раз она вибрала Рапсодії ІІ. Лисенка і XIII. Ліста. Що продукція випала дуже добре, не потребуємо й казати. П. Б—у знає вже наша галицка Русь яко вельми спосібну піянистку, котра виконує свої твори з взірцевою техникою, глибоким чутєм і мягким ударом. Тож і тепер приняла єї публика з усею симпатією, не жалуючи оплесків. П-а Б—а виступила також в гарнім національнім одягу.

Продукції смичкові товариства ім. Монюшка, виконані пп. Б., Р. і В., загально сподобались.

Потім наступив відчит п. Ів. Франка про твори Шевченка і идеї в єгo творах. (Зміст сего відчиту подамо окремо в відповідній рубриці — Ред. Дѣла.) Відчит п. Франка викликав велике вражінє, а публика висказала прелеґентови признанє своє грімкими оплесками, а дуже многі єму ґpaтулювали.

Коли стало вже тихо, піднеслась куртина і на естрадї явилась панна Чачковска (дочка високо всїми поважаного директора висшої школи реальної, що виховав уже не одно поколїнє руске) в товаристві директора тов. им. Монюшка п. Бєрнацкого, котрий приняв на себе акомпаніямент фортеаяновий. Понеслись гарні акорди музики Лисенка, а за ними неначе легіт України пісня: "Ой, одна я, одна, як билиночка в полї!" відспівана нїжно і чудово молоденькою співачкою, котра по раз першій виступила прилюдно перед своєю рускою родиною з своїм дзвінким, металичним голосом. Мимо маленької треми успіх був дуже добрий, чарівні звуки лилися з повної груди дївочої наче рїченька по україньскій левадї, публика била брава, а п. Ч—а заспівала в додатку італійску пісню, до котрої гарні слова "Русалки" зладив наш станиславівскій поет п. Остап Левицкій. Але публика, засмакувавши у принадній страві, не хотїла звільнити симпатичної співачки і гучними оплесками упросила повторити пісню Лисенкову, котрому бажаню п. Ч—а вдоволила, і тепер успіх був не меншій як першого разу, при чім п. Ч—а, позбувшись тепер тої маленької треми, котра єї при першім виступі трохи непокоїла, заспівала в-друге чудову композицію майстра україньскої музики. Публика дякувала як і перше довготреваючими оплесками.

Опісля члени тов. ім. Монюшка п-ї Арґ. і Кост., та нове Б. в Р. відограли на двох фортепянах гарну але доволї трудну композицію Мендельсона "Контрасти" з повним зрозумінєм; зібрані вислухали уважно продукцію, виражуючи голосно своє признанє.

Кульминаційною точкою пописів були деклямації п. Корнила Устіяновича, котрого зібрані повитали ряснимя оплесками на знак превеликої симпатії, з якою стрїчають улюбленого поета-артиста. П. Корн. Устіянович деклямовав, як звичайно, чудово і без заміту. Коли скінчав "Черця", публика, хто йно був, била "браво". Коли-ж відтак п. У—ч виголосив власну поему "До України" (друковану в "Дѣлї" 1885 р. під заг. "На Тарасовій могилї"), ентузіязм публики був нечуваний. Саля ціла греміла від оплесків, публика вставала з місць своїх і всї тиснулись до сцени з голосною просьбою: "Ще просимо!" В сали настало велике зворушенє, а одушевленє було загалом таке, якого ми ще не бачили. Публика серед ентузіязму не переставала плескати і просити. П. У—ч виходив на подіюм кілька разів і кланявся на всї боки. Але публика ентузіязмовалась і просила одушевленого поета-артиста. П. Устіянович, хоч очевидячки вже умучений, не був в силї відказати просьбі соток. Нараз стало тихо і він импонуючим голосом, повен зворушеня, почав свою доси ще не друковану поему:

При Силоамскім озерї
Заворушилася купіль кровавая, купіль цілющая,
Волею бючая.
Знялися з ложа хорі народи —
Мечуться в купіль, мечуться в води
І очищаються, як в огни золото ясне,
І виринають з вод сильні, здорові, прекрасні,
Мов новонароджені в світ...
Тілько оден з них ще не піднявся,
Тілько оден з них ще не скупався —
Горем побитий струпом покритий від лїт...
Хто-ж над ним змилуєсь? хто єго в воду зсадить?
Хто вилїчить силою слов:
"Рабе схорований, рабе збідований, встань, оздоров!
Сам встань, не зглядуйся! помочи братної дармо шукаєш ти,
Брата не маєш ти.
Брат тобі труну теше гадками,
Брат твій очима копле ти ями;
Серце в нїм: кривди твоєї бездонна скарбона —
Глас єго: дзвін, що для тебе б’є наглого скона
Єще від непамятних лїт.
Він так запіяв в чорній годинї,
Що дїля тебе лоно судьбини
Родило мертво надїю на волю й на світ.
Он то урїк тебе словом солодким як мід
І він заказив твою кровь...
"Рабе замучений, лихом научений, встань, будь здоров!"
Глянь! темні видять вже, хромії ходять і трупи підносяться,
Піснї голосяться.
Встань, рабе! повна мук твоїх міра!
Встань! за ті муки двигне тя віра!
Встань! а обпадуть всї шолуди, що тя покрили —
Віра тя вилїчить і обновить твої сили
І в плоть убере твої сни.
Встань! тебе кличе степ і могила,
Зжизнена кровію прадїдів нива,
Рай твій пропащій, той рай колись так голосний.
Дзвін великодний воскресний і сонце весни,
І грім, що гремить над тобов:
"Рабе дрожучій, рабе дрожучій, встань, будь здоров!"
Встань! Бог сам кличе тя з постелї немочи, з грязи пониженя
Бог всего движеня.
Бог, що родив тя, що тя живив,
Що тобі право клав, долю судив, —
Не записав він тя в слуги нїкому на віки,
І не хотїв з тебе мати слїпого калїки —
Нїмого попихача.
Він дав ти волю, розум дав ясний,
Сили могучі, землї прекрасні —
Хлїб свій у тебе, своя, не чужа опанча —
Перед тобою надїї ясенна свіча
На ново зазжена судьбов:
"Рабе плачущій, долю кленущій, встань, будь здоров!"
Встань, підоймися і очистися! весь обновися
Новородися!
З памяти вимаж люте катованє!
Пімсту втопи днесь в сльозах дарованя!
Стань на колїна! покайся ледарства давного!
Кайся змарнованої сили віку молодого
І гнусности князя й бояр!
Ложи не льстися, правди не дай,
За правду бийся і умирай!..
А воскресне тобі на ново теплая яр —
Зазеленїє твоєї минулости згар
І рай твій поверне з веснов...
Русине, Русине, Русине, Русине, встань! Бог з тобов!"

Успіх деклямації був, розумієся, знаменитий. Всї тиснулись до сцени і дякували поетови, що такій артистичний бенкет виправив, взиваючи при тім Русинів, щоби встали, щоби збудились і ратували батьківщину. Окликам "слава" і "славно" не було кінця.

Слїдувала остатна точка програми Морозенків хор: "Ой чого ти почорнїло зеленеє поле" — відспіваний тов. любителїв музики. Композицію виконано досить добре і за се треба дякувати тілько дириґентови о. Котлярчукови, котрий помагав співати у всїх голосах. Хор був рїшучо за слабий. Називалося, що єго виконує товариство, між тим членів товариства всего навсего співало 7 (!), а 2 панів співаків було з-за товариства. Цілий отже хор складався аж з 9 осіб! (5 Русинів і 4 Поляків). Видно було зараз, що дехто зробив "абстиненцію": до тих "де-хто" належав і оден Русин, заповівши наперед, що не буде брати участи, так нїби без причини, а на дїлї з засади, хоч на вечерку Kpaшевского (тиждень перед тим) "піл велегласно і во всеуслишаніє". Се також засада не аби-яка... але факт фактом.

Однакож цілий концерт, мимо тої одної хиби, випав величаво, і публика в одушевленю опустила салю о год. 10¾ в ночи.

Многі удалися на комерс до "Рускої Бесїди", котра ледви змогла помістити участників (до 80 осіб). Всї мов одна родина засїли до довгих столів. Коли наповнено перші чарки, встав наш місцевий поет і заслужений патріот п. Остап Левицкій і під вражінєм пережитого став импровизувати:

Чому то нинї так ту роїться?
Хата повненька?
— Се величаєм, як то годиться,
Память Шевченка.

Празник се важний, він бо злучає
В одну родину,
І одним духом він напуває
Русь Україну.

Бо хоч ми нинї злою судьбою
Розєдинені,
Духом поета все ми з собою,
Все ми злучені.

Най же та єдність, дух односердний
Все нас єднає, —
Тогдї "світ тихій, світ невечірній
Нам засіяє".

Русь Україна встане, здвигнеться,
Щезне неволя —
І, дай то Боже, нам усміхнеться
Лучшая доля!...

Коли поет кінчив, всї зібрані затягнули грімко unisono "Ще не вмерла Україна!" — а співали кажу всї. Слова "Русь-Україва, встане, здвигнеться, щезне неволя" — довго лунали, викликуючи заслужену симпатію для поета, що пророчить красші часи... Піднести мусимо, що проф. Остап Левицкій при кождій патріотичній нагодї не відказуєсь від дїяльної участи, підносячи поетичним словом важність хвилї. По импровизації проф. О. Л-ого виголосила гарно панна Воляньска стих Устіяновича "Хора", а п. К. Устіянович внїс в горячих словах тоаст на честь патріотичного селяньства. Відтак розпочались товарискі забави, ведені уміло д-ром Л.Озаркевичем. Забава потягнулась пізно в ніч і аж о 3½ год зачали розходитись перші гостї, дякуючи комитетови, що так гарно зладнав обхід памяти першого поета і найлїпшого сина нашої вітчини.

На вечер наспіло і відчитано десять патріотичних телеграм і письм: 1) З Гвозда від тамошних Русинів. 2) З Завалова від тамошної читальнї. 3) З Калуша від міщан калуских. Зі Львова: 4) від товариства "Просвіта", 5) від "Рускої Бесїди", 6) від "Академичного Братства" і 7) від молодежи рускої гимназії. 8) З Монастириск від тамошних Русинів. 9) З Солотвини від Русинів солотвиньского Підгіря. 10) З Черновець від черновецкої "Рускої Бесїди".

Закінчуючи отсе наше справозданє, мусимо з призванєм піднести, що товариство Касина міщаньского відступило салю на концерт зовсїм безкористовно.

[Дѣло]