Путін зробив все, аби згуртувати проти себе широке об’єднання держав
Захоплення Криму Владіміром Путіним є не демонстрацією його сили, а проявом його слабкості. Він почувається невпевнено, і це змушує його робити помилки. Така інтерпретація здивує тих, хто вважає, що російський лідер є наймогутнішою людиною світу. Таким його назвав, наприклад, журнал «Форбс», який поставив його на перше місце в переліку найвпливовіших лідерів планети, поверх Барака Обами, китайського президента Сі Дзіньпіна, папи Франціска, Ангели Меркель чи Білла Ґейтса.
Для багатьох агресивна реакція Путіна на події в Україні та анексія Криму – найважливіша на європейській території з часів Другої світової війни – є додатковим підтвердженням його нестримної сили. Шкода лишень, що – як пише Девід Ігнатіус у «Вашингтон Пост» - «Путін здобув Крим, та втратив решту світу». Так воно і є. Путін зробив все, аби згуртувати проти себе широке об’єднання держав.
Аби правильно оцінити останню демонстрацію сили Путіна, варто згадати контекст. Віктор Янукович, скинутий президент України, який для багатьох був підлеглим Кремля, перебував у кроці від підписання торгівельної угоди з Європейською Унією. Путін втрутився в останню мить і наказав Януковичу відмовитися від домовленостей, яких той вже досягнув з Європою. Це вивело тисячі українців на вулиці, і брутальна розправа влади замість того, аби погасити протести, ще більше їх розпалила – до такої міри, що Янукович змушений був сховатися в Росії.
Антиросійські настрої в Україні отримують широке розповсюдження і посилюються, тимчасовий уряд укладає тісніші економічні та військові зв’язки з Європою та Сполученими Штатами, й авторитет Путіна в Україні з колись великого робиться дуже низьким. Саме так наймогутніша людина світу втрачає країну, яка віддавна була частиною російської орбіти. Його реакція? Захопити Крим, територію, над якою Москва вже мала велетенський контроль і де у неї є широка підтримка серед населення російського походження. Чого ще добився Путін? Розсварився з Німеччиною, європейським велетнем, який досі невідступно займав позицію умиротворення Росії та намагався за будь-яку ціну уникнути ворожнечі. Третина газу та нафти, які споживає Німеччина, надходить з Росії, і Берлін поставив на кін величезні економічні інтереси. Та навіть це не пом’якшило безпрецедентну реакцію Ангели Меркель, яка звинуватила Путіна в тому, що той діє за «законами джунглів». До того ж Меркель направляє Європу у пошуку санкцій та інших каральних заходів, спрямованих проти Кремля.
Путін «перебуває в іншому світі», сказала канцлер Німеччини після чергової з багатогодинних телефонних розмов, під час яких вона безуспішно намагалося переконати його змінити свої рішення. Тож яким є світ, в якому живе Владімір Путін? Це світ, переповнений його ворогами та ворогами Росії, який заполонили змови всередині та за межами його країни, аби його скинути та мінімізувати міжнародний вплив Москви; світ, де можна виграти лише тоді, коли інші програють.
У цьому контексті – чого добивається Путін, якими є його цілі? Виправити, наскільки це можливо, наслідки того, що він у 2005 р., маючи на увазі розвал Радянського Союзу, назвав «найбільшою геополітичною катастрофою століття». Путін також сказав, що його місією є відновити велич Росії та її влив у світі, а також захистити її від декадентської моральної та культурної зарази, яка йде із Заходу. Та це ще не все: є очевидним, що одним із головних його клопотів є завадити тому, аби в Росії вибухнула одна з тих кольорових революцій, які потрясли кілька держав колишнього Радянського Союзу та Балкан, або – ще гірше – щось на зразок арабської весни.
Путін знає, що його слабкість за межами кордонів Росії, може надихнути багатьох внутрішніх опозиціонерів. Він також знає, що економіка занепадає, що економічні ресурси нині є більш обмеженими, ніж раніше, що Росія перетворилася на нафтокраїну, яка як ніколи залежить від газу і нафти, що корупція є повсюдною, інституції слабкими, олігархи чуються в силі, а пересічні росіяни занепокоєні.
Завершую коментарем одного з найпроникливіших оглядачів сучасної Росії. На думку Дейвіда Ремніка «Путін ризикує не лише дистанціюватися від Заходу та України… але й від самої Росії. Його мрія залишатися при владі до 2024 р. і стати найгрізнішим будівничим російської держави з часів Петра Великого може зайти в глухий кут на Кримському півострові».
Moisés Naím
Vladímir el débil
El País, 15.03.2014
Зреферувала Галина Грабовська
18.03.2014