За допомогою голосу ми спілкуємося, через нього передаємо не тільки лінгвістичний зміст повідомлення, а й інформацію про наш емоційний стан. Навіть для наших далеких предків було необхідним інстинктивно розпізнавати та розуміти невербальну інформацію. Від того, як звучить голос – дружньо чи вороже – колись залежали (і сьогодні залежать) рішення, які в екстремальних випадках вирішували питання життя та смерті. Й собаки, як виявилося, також звикли реагувати на найменші емоційні сигнали.
У мозку собак існують центри розпізнавання невербальної інформаціїї, аналогічні людським.
Тисячі років вони є живуть пліч-о-пліч з людьми. Не дивно, отже, що вони використовують це гостре чуття при спілкуванні з людьми. Більшість власників собак на власному досвіді випробували, що їх собака інстинктивно реагує на страх, радість чи смуток в голосі. Аттіла Андікс з етологічної дослідницької групи MTA-ELTE в Будапешті та його колеги тепер вперше дослідили, де в мозку пса локалізоване вміння розуміти емоційний зміст нашої мови, і чи володіють собаки спеціалізованим центром, подібним до того, яким володіють і люди.
В дослідженні науковці проаналізували активність мозку одинадцяти собак і двадцяти двох людей з допомогою функціональної магнітно-резонансної томографії. Піддослідним давали прослухати майже 200 різних звуків, які видавали собаки та люди, з різним емоційним змістом.
Результати дослідження показали разючу подібність: у людей і собак область мозку поблизу слухової кори реагувала сильніше тоді, коли лунали звуки щастя – чим позитивніші емоції, тим активнішою була діяльність цієї частини мозку. Вражаюча особливість собак: їм практично без різниці, чи чують вони щасливий гавкіт інших собак, чи радісний сміх людини.
«Наші результати показують, що люди й собаки використовують однакові механізми обробки емоційної інформації в голосі, в тому числі представників іншого виду», – пояснюють дослідники. Результати доповнюють попередні дослідження, згідно з якими собаки використовують схожі з людськими механізми розуміння невербальних сигналів. Науковці поясніть ці паралелі схожістю соціального оточення: обидва види живуть в групах, в яких невербальні сигнали передають важливу інформацію про соціальний статус і відносини в спільноті.
Особливо цікавим результати дослідження є з огляду на те, що в дуже далекому минулому (близько 100 мільйонів років тому) і собаки, і люди належали до єдиної родини доісторичних ссавців. Таким чином, існує можливість, що спеціалізовані вокальні області в мозку сформувалися ще до того, коли розділилися ряди хижих і приматів, – розповідають Андікс і його колеги. Досі такі центри знаходили тільки в приматів.
Нові результати, на думку вчених, вказують на те, що далекий спільний предок людей і собак володів здатністю розпізнавати голос та його тлумачити. Теоретично вони могли цю здатність розвинути незалежно одне від одного. «Це може стати першим прямим доказом того, що вміння обробляти голос у ссавців зумовлене загальною структурно-функціональною організацією», – розповідає Андікс. Завдяки такій спільній рисі люди й собаки можуть порозумітися, незважаючи на те, що належать до різних видів.
26.02.2014