Завершився 63-й Берлінський кінофестиваль. Журі під керівництвом Вонга Карвая прийняло рішення. І, як би не ставилася до нього кіноспільнота, воно залишиться незмінним, а фільми-переможці – лауреатами Берлінале.

Радикальні та художнього безкомпромісні Ульрих Зайдль та Брюно Дюмон поїхали додому без нагород. З одного боку, з точки зору бездоганної кіномови їх у цьогорічному конкурсі ніхто не перевершив, проте таке кіно у Берліні ніколи особливо не любили. Тож журі все таки знайшло такий-сякий компроміс між берлінськими уподобаннями та художньою вартістю нагороджених стрічок.

Отже, «Дитяча поза» Каліна Нетцера отримала «Золотого ведмедя», відкривши широкому загалу ще одне ім’я із румунської «нової хвилі». Румунське кіно черговий раз продемонструвало можливість побачити у одній приватній ситуації, як у краплі води, великі суспільні проблеми. Цього разу мати намагається врятувати сина від відповідальності. Він, їдучі на великій швидкості, збив дитину. Не виходячи за межі цієї історії, режисер змальовує об’ємну картину корумпованої держави, ментальні особливості тощо.

У межах однієї родини та її проблем залишається і Деніс Танович зі своїми «Епізодами з життя збирача металобрухту». Цього разу Танович, який вразив світову спільноту «Нічиєю землею», змальовує життя боснійських циган. Зрозуміло, без яскравої балаганності та етнічної багатобарвності. Все просто. Все безпросвітно. І все дуже по-людськи. Тобто, виставляючи на перший план все ж таки соціальний аспект, Тановичу вистачає таланту знайти у цьому епізоді загальнолюдський універсум, з його вадами та цінностями. Ця стрічка принесла боснійському кіно другий за значенням приз – Гран-прі – та приз за найкращу чоловічу роль непрофесійному актору Назіфу Мужичу, що фактично зіграв сам себе. Існує актор у кадрі органічно, проте ідея вручати професійну нагороду за це нехай залишиться на сумлінні журі.

Приз за головну жіночу роль став реверансом у бік публіки, яка найбільше вподобала чилійську «Глорію», а з фільмом і актрису Пауліну Гарсія. Чудова актриса, миле кіно, але не більше. Історія кохання літніх людей, брехні та образ надто вже передбачувана для фестивального кіно. Дуже схожу історію розіграли французи у картині «Вона вирушає», де Катрін Деньов не менш безстрашно і, мабуть, уперше демонструє на екрані ознаки старості. Проте перша леді французького кіно й далі залишається бездоганною, а в цілому стрічка зроблена значно винахідливіше та віртуозніше, ніж «Глорія». Проте нагороджувати мегазірку – теж якось не по-берлінськи.

Приз Альфреда Бауера (а по факту – ще один срібний ведмідь, якого вручають за інновацію) дістався канадійцю Дені Коте за несподівану та дуже добре зроблену драму «Вік+Фло побачили ведмеді». Ну і як  не нагородити фільм із такою назвою, тим більше, якщо він на це заслуговує? А от чим керувалися члени журі, віддаючи приз за режисуру – вагому  і почесну відзнаку – автору «Володаря лавин» Девіду Гордону Гріну, відомому своїми мейнстрімівськими стрічками із псевдоартхаузними потугами, не відомо. Утім, довелося підслухати молоденьких блогерш, які обурювалися тим, що більшість вважає Джеремі Айронса більшою зіркою, ніж Поль Рад. Може, журі відчуло саме конфлікт поколінь, про якій так багато знімають кіно? У числі фаворитів був і казахський дебютант Емір Байгазін із «Уроками гармонії». Мабуть, найнесподіваніший фільм програми справедливо отримав приз за найкращу операторську роботу.

Організатори фестивалю створили для журі велику проблему, поставивши у конкурс фільм ув’язненого іранця Джафара Панахі (у співпраці із Камбузі Партові). Очевидно, що стрічку потрібно відзначити. Проте, надто нерівними були умови зйомок у Панахі-Партові та інших конкурсантів. Так виглядає, що приз за сценарій стрічка дістала від розгубленості. Адже їй більше б пасувала нагорода за ту ж таки режисуру, зважаючи на те, що Панахі доводиться бути дуже вигадливим, щоби займатися професією. Щодо сценарію, то він аж ніяк не є сильним місцем цієї стрічки.

Утім, ведмедів роздано, фестиваль минув, а ми тепер чекатимемо на Канни, де менше люблять соцтеми, а надають перевагу радикалізму.