У Львові 21 грудня 1888 (2 сїчня 1889).
Кількократно і з кількох сторін доносять, що межи папою римским а Россією має прийти до угоди, в котрій папа межи иншим пристане, щоби в католицкім богослуженю в тих сторонах Россії, де людність єсть білоруска або малоруска, польскій язик заступлений був язиками білоруским і малоруским. З иншої сторони заперечують можливости такої угоди: не хотять припустити, щоби папа римскій хотїв тим способом знеохотити до себе Поляків, тих доси найвірнїйших своїх служителїв.
Заступленє польского язика в богослуженю язиками чи білоруским чи малоруским було-би справдї дїлом дуже хосенним і многоважним, а при тім і духови католицкої церкви зовсїм відповідним. Тая-ж церков, власне длятого, що признає себе католицкою, загальною, не може мати интенції, щоби служила на користь тілько декотрим, мов би упривилегіованим народам і язикам; она рада-б обняти всї народи і всї язики, і длятого оказуєся зви чайно дуже толерантною навіть супротив всяких аспирацій національних.
Тілько в одній Польщи виробилося инакше, именно супротив тих, що з грецкої віри переходили на римско-католицку. Римско-католицка церков ві всїх частях давної Польщї мала і доси має характер польско-національний: Русин, що приймає латиньскій обряд, вже в своїй рідній мові анї не чує проповіди нї набожного спїву анї не говорить молитов, все то відбуваєся в язиці польскім.
Се походить в части від того, що польске духовеньство єсть взагалї переняте духом польско-національним, навіть польско-патріотичним. Властивого ультрамонтанизму, котрого характер єсть космополитичний, в Польщи не було; навіть Єзуїти, котрі прецінь не узнають нїякої вітчини, в Польщи були і суть ще доси Єзуїтами польскими. Вправдї деколи проявляються вже і тут ультрамонтаньскі тенденції, на котрі і нарїкають польскі патріоти; але взагалї суть то зявища рїдкі і виходять звичайно від одиниць, або людей не-польскої народности, котрі з чужини зайшли до Польщї, або котрі, хоч Поляки, але вже в молодім віці на чужинї серед ультрамонтаньского окруженя виховались.
Длятого не така то і легка рїч буде в практиці перевести введенє до католицкого богослуженя рускої мови на місце польскої. Духовенство польске буде тому очевидно як найбільше противне, а знов сам нарід не буде о то дбати. На Руси виробилось вже исторією, що як римско-католицка віра стала польско-національною, так віра православна, а по крайній мірї грецко-католицка, стала руско-національною, отже хто привязаний щиро до своєї національности, той і не перейде з одної віри або з одного обряду на другій, а хто держиться римско-католицкої віри, той радше до польскої народности признаєся, як до рускої.
Але очевидно ледве чи хто припускає, щоби Россія, коли домагаєся для Білорусів і Малорусів введеня до богослуженя їх рідного язика на місце польского, мала притім щирі наміри. Як же може хотїти уживаня в церкві рускої мови той, хто доси не позваляв видати св. письма в тій мові і радше допускає, що тисячі відступають від офиціяльної православної церкви, і не позволить в тій мові голосити проповіди? В-загалї против малорускої мови оказуєся теперїшна система россійска ще далеко нетолерантнїйшою як против польскої! Отже не можна навіть того припускати, щоби Россія з противности против польскої мови хотїла ввести мову малоруску до католицкого богослуженя, вибираючи з двох лих то, що їй меншим видаєся, бо-ж меншим лихом уважає она мову польску!
Введенє малорускої і білорускої мови до богослуженя єсть очевидно тілько мірою переходовою, а властивим кінцем буде введенє мови россійскої. Россії лекше мотивувати перед папою введенє "мѣстнаго" чи "областнаго нарѣчія", а папа з лекшим серцем може на те згодитися, бо і Поляки не так дуже можуть на те нарїкати. Але Россія буде очевидно заходитися, щоби побіч "мѣстнаго нарѣчія" входив і россійскій язик, — тай хто захоче в кождім поодинокім случаю сконтролювати, чи де уживаєся язик біло- або малорускій, чи великорускій? Чи однакож скінчиться на введеню россійского язика, чи не пійде за тим колись і введенє православія? Досить аналогичний примір був в Холмщинї, різний вправдї тим, що там замість римско-католицкої була греко-католицка віра, але зрештою і там панувала в богослуженю польска мова. Россія і тут не завела від разу анї православія анї навіть великоруского язика, противно, спроваджувала з Галичини священиків, котрі по великоруски зовсїм не вміли, і навіть в холмскій консисторії був якійсь час урядовим язиком язик малорускій, хотя в макаронічнім виді, уживанім в тій порі переважно в галицкій письменности; навіть учебники для шкіл народних загадала Россія спроваджувати з Галичини. Нині там і слід пропав і з малорусчини і з католицкої віри.
Чи і з римско-католицкою вірою в Россії скінчиться так само як з греко-католицкою, того на-певно вже нинї сказати не можна; може бути, що утвориться щось зовсїм нового: римска віра з россійским язиком богослужебним. Але що білорускій ані малорускій язик Россія не лишить в католицкім богослуженю, се певне, і ледви чи і Ватикан робить собі в тім взглядї які илюзії. Русини не мають отже причини анї смутитися анї тїшитися з евентуальної угоди Ватикану з Римом; сумно тілько, що о нас рїшають все чужі без нас, що о нашу волю не питають, нашого голосу не слухають... Тілько-ж чи не відомститься то колись на тих, що так поступають?
[Дѣло]
02.01.1889