У Львові триває ХІІІ Міжнародний джазовий фестиваль «Jazz Bez». За кілька хвилин до початку концерту у вечір неділі у холі Львівської філармонії тільки і розмов що про повалення пам'ятника Леніну у Києві. І доки думки публіки розходились: вважати це актом вандалізму чи першою символічною жертвою революції, організатори фестивалю МО «Дзиґа» раділи іще одній приємній звістці зі столиці – «Відкрита група», хлопці з якої є вихованцями «Школи перформансу» та активними учасниками проектів галереї «Дзиґа», стали лауреатами Першої спеціальної премії PinchukArtCentre 2013...
Цьогоріч Jazz Bez, який вже тринадцять років долає кордони з Європою, солідаризувався зі студентством та «ЄвроМайданом» і відкрив свої двері для всіх меломанів. Відмовившись за кілька днів до старту фестивалю від своєї комерційної складової – продажу квитків та реклами, вхід на всі концерти організатори вирішили зробити вільним, а зібрані з благодійних внесків кошти та частину гонорарів музикантів – передати на потребу мітингарів.
Нагадаємо, що найтриваліший та найдосвідченіший джазовий фестиваль України із серцем у Львові цьогоріч об'єднає довкола джазу також Київ, Харків, Рівне, Тернопіль, Луцьк, Івано-Франківськ, Люблін, Сянок, Глівіце, Перемишль та батьківщину Богдана-Ігоря Антонича село Новицю. Вперше до джазової федерації приєднаються Мостиська. У всіх вищезгаданих містах – вхід на концерти також є вільним.
«Квитки на всі концерти фестивалю з’явились у продажі за місяць до початку (цінова політика, до слова, була і є дуже лояльною: від 40-180 грн. ,з огляду на те, що ми пропонуємо слухати). Студентство для «Дзиги» є не лише бажаною, очікуваною і постійною аудиторією, але й категорією, яка отримує 50-ти відсоткові знижки на всі концерти фестивалю за умов попереднього продажу – розповіла керівник проектів МО «Дзиґа» Юлія Хомчин. – Перші два тижні їх активно розкуповували. А тоді почались події на «ЄвроМайдані», стояти осторонь яких, маючи чіткі громадські позиції неможливо. Коли ми зрозуміли, що ситуація не вирішиться у найближчі дні, треба було приймати рішення, а за даних умов це – справа нелегка. Ми, як усе українське суспільство, опинилися в ситуації, коли дороги назад вже не було. Безліч моментів, з якими треба було рахуватись. Над фестивалем таких масштабів ми працюємо цілий рік: переговори з потенційними учасниками, погодження з організаторами фестивалю у інших містах, формування програми, організація побуту та логістичні схеми, промоція проекту... Відмінити фестиваль – це найлегше і найпростіше в реалізації рішення. Однак, ми вирішили зберегти для Львова «Jazz Bez», попри усі можливі ризики.
Адже Jazz – музика свободи, а сам фестиваль вже роками виховує свідому, мислячу молодь, здатну творити цю країну. Можливо заголосно сказано, але Jazz Bez – революція свідомості, і власної, і тих, хто відвідує, очікує, цінує фестиваль як можливість пізнавати, розвиватись, відкривати нові горизонти.
Саме тому цьогорічний фестиваль відбувається, як масштабна, солідарна з Євромайданами країни, подія. Жоден колектив після повторних перемовин і пропозицій стати солідарними з майданом, зокрема з його найактивнішою складовою – студентством, не відмовився приїхати до нас. Музиканти з усіх країн-учасників Jazz Bezu демонструють свої позиції, частково відмовляючись від гонорарів на користь потреб Майдану.
Абсолютно від винагороди за участь фестивалі відмовилась Мар'яна Садовська, яка буквально перед концертом у Львові виступила на головній сцені Євромайдану у Києві. Відтак повернувшись додому у Кьольн, організовує там акції солідарності та підтримки прагнень свого народу».
Мар'яна Садовська Project: "Cut The Cord"
Втім досвід роботи під час нестабільної ситуації у країні «Jazz Bez» уже має, хоч у 2004 році фестиваль ще не мав таких масштабів. Та й ситуація у країні була більш зрозумілою...
«Це був четвертий фестиваль, локацією якого на той час була Порохова вежа, – пригадує незмінна ведуча «Jazz Bez» Марта Більська. – Тоді навіть не стояло питання «бути чи не бути?», про відміну фестивалю навіть не йшлося. Навпаки. Наперекір усім обставинам, які ставили під загрозу демократію, не дозволяли висловлювати свою позицію, ще сильніше хотілось зібратись саме на фестивалі. Тоді джаз збирав людей не лише для музики, він став платформою для спілкування. Революція була підсилюючим фактором, а не ставала перешкодою, як цьогоріч. «Jazz Bez» був і залишається символом свободи, адже музика не має кордонів... Добре сказала Мар'яна Садовська про те, що у древній Греції музика виконувала функцію викрику волі, силою звуку зупиняли смерть, або щонайменше зло. Тому не можна ставити питання: чи потрібен фестиваль, коли така ситуація у країні? Ця музика є символом теж. Ми хочемо зупинити біду. Але перш за все показати, що ми європейці, і без високої культури європейське суспільство не збудуєш. Цьогоріч публіка розуміє, що вона слухає музику не задля розваги, а для підняття внутрішньої сили».
До речі, свою позицію і готовність за неї боротися фестиваль висловлює не лише музично, а й візуально. За словами Марти Більської, тоді, у 2004-му, сцена Порохової Вежі, на якій розгорнувся фестиваль, та зал, за ідеєю Влодка Кауфмана, були обкладені гігантським помаранчевим листям. Цей колір, який тоді передавав дух «Майдану», добре співпадав з настроєм фестивалю. Сьогодні ж музиканти виходять на сцену з прапором Євросоюзу у тлі та умовними картонними барикадами за плечима...
Mark Eliyahu & Marinita
Учасниками цьогорічного «Jazz Bez» є понад 40 гуртів із 12 країн світу. Попереду ще п'ять концертних днів, впродовж яких можна буде послухати зокрема «World Service Project», «Tatvamasi», «JT Fresh», Ігор Гнидин Проект, Krzysztof Kobyliński Trio, M-theory project, Baster Quartet, Alladin Killers, KAOS Protokoll, Kuba Stankiewicz. Дехто з них ще поїде в рамах фестивалю до Києва, а хтось уже там побував і звісно хоч на годинку, але у знак солідарності вийшов або ще вийде на «ЄвроМайдан», так як зробили це грузинькі хлопці з ZumbaLand – гості недільної сцени фестивалю у Львові.
«Ми були на «ЄвроМайдані», поспівали серед людей наших пісень. Усе у вас буде добре, ми уже це проходили, – каже лідер гурту «ZumbaLand» Zaza Korinteli. – Ми починали музикувати ще будучи студентами. Я тоді вивчав психологію. Це був дуже складний час для Грузії – війна в Абхазії, домашня війна... Тотальна катастрофа: емоційна, економічна. Ніхто не думав про музику, творчість. Залишалось вийти на вулицю і грати де тільки можливо – в метро, в автобусах, у підземках... Це був інстинкт самозбереження. Так ми зберігали музику і себе, бо нею ж заробляли на життя. Це усе було дуже символічним, бо хтось у шапку гроші клав, а хтось брав... Так тяглося роками до 1996 року. Тоді ми щодня збирали у переході дві-три сотні слухачів, у нас була мобільна сцена, правильний розподіл обов'язків: були хлопці, які тримали ліні охорони, аби дівчат не затисли у натовпі, хтось помагав прибрати після виступу... Але одного дня прийшов шеф поліції і сказав, що більше грати тут нам не можна, бо ми заважаємо. Кому ми заважали досі не зрозуміло, але вже майже наступного дня гурт розпався, і всі ми поїхали у різні сторони світу. Нам просто стало затісно у власній країні. Тоді я опинився у Кракові, де пішов навчатись і продовжував грати, хоч уже із новим складом. Мені було комфортно в Польщі. Я не почував себе емігрантом чи чужаком, але додому тягнуло. Я повернувся у 2001 з конкретним проектом, який мав назву «Євроремонт» – це був синтез музики і театру абсурду. Мені вдалося реалізувати задумане менш ніж за місяць. Так я залишився у Грузії, де досі живу, де зібрав новий гурт, де уже рік після Саакашвілі при владі новий президент, про якого нічого ані доброго, ані поганого наразі сказати не можу, де почуваюся не надто комфортно, але від весни, після тривалого застою, ми знову активно музикуємо і гастролюємо, тому є надія на краще...»
То нехай і наша надія не знає страху, доки джаз із нами. Якщо не маєте змоги доєднатися до «ЄвроМайдану», аби зупинити владу, будьте солідарними. Як кажуть на «Jazz Bez»: «поважай себе – слухай джаз». Тож побачимось на концерті, бо «музика зупиняє щонайменше зло...»
Kekko Fornarelli
Фото Ореста Щура
09.12.2013